Багатьох здивував, а деяких навіть обурив той факт, що в доповіді «Свобода в світі-2017 – криза демократії», підготовленій авторитетною міжнародною правозахисною організацією Freedom House, Україна визнана «частково вільною країною».
Найбільше дошкуляє, мабуть, те, що отримавши сукупний бал 62 зі 100 можливих (100 – максимально вільна), Україна потрапила в один ряд з Абхазією, Нагірним Карабахом, Вірменією, Молдовою, Косово, Боснією і Герцеговиною, Албанією тощо.
Принагідно варто зазначити, що автори доповіді беруть до уваги не лише країни, але й «території», саме тому в документі згадується не лише про Грузію чи Азербайджан, але й про Абхазію з Нагірним Карабахом.
Такий підхід не так давно спричинив в Україні скандал – патріотично налаштована, але погано освічена «громадськість» не на жарт розлютилася, побачивши в матеріалах проекту «Популісти та автократи: Подвійна загроза глобальної демократії» мапу, на якій Крим не був включений до складу України. Координатор Freedom House в Україні Зорян Кісь був змушений пояснити, що «це не політична карта, а карта рівня свободи й демократії».
Достеменно невідомо, чи задовольнило таке пояснення патріотично налаштовану «громадськість», але скандал вщух.
І ось він має всі шанси спалахнути з новою силою. Мало того, що Україна в цій доповіді знову без Криму, так ще й поруч з Абхазією та Нагірним Карабахом!
Ок, із Кримом все більш-менш зрозуміло – він, набравши за 100-бальною шкалою лише 9 пунктів, виявився однією з найбільш невільних територій у світі. Незрозуміло інше: як країна, де на центральній площі столиці розміщене гасло «Freedom is our religion», може опинитися в одному ряду з М’янмою та Косово?
Насправді, трохи дивно… Хіба ж ми не вільні?!
Та ми маємо свободи більше, ніж будь-хто з громадян країн, які очолюють цей список! Де в них можна ухилятися від сплати податків та від розмитнення автівок? Або перекривати кордон, вимагаючи скасування обмежень на безмитне ввезення товарів? Невже десь там, у по-справжньому вільних країнах, правила дорожнього руху, як у нас, мають винятково рекомендаційний характер, і їх порушення не тягне за собою практично жодної відповідальності? А, може, десь у тих швеціях і даніях «громадськість», реалізуючи свою суверенність та втілюючи ідею народовладдя, силою захоплює приміщення судів та відбиває в правоохоронців затриманих? Бурштин, де заманеться копати слабо? Ліс рубати? Продавати й купувати голоси на виборах? Бігати з фракції до фракції?
Навряд чи. То про яку свободу йдеться?!
Так у тому то й річ, що в країнах з високим рівнем свободи, а це, згідно зі згаданою доповіддю, Швеція, Фінляндія, Норвегія, які мають по 100 балів, для реалізації своїх політичних та громадських прав у людей немає потреби захоплювати приміщення судів, закликати до лінчування, проводити смітникову люстрацію, палити шини перед парламентом тощо… З усім цим достатньо ефективно справляються відповідні державні інституції, які формуються із суворим дотриманням визначених процедур та діють на підставах й у межах, окреслених законодавством, а головне – перебувають під контролем громадськості. Причому під «громадськістю» розуміється не збіговисько гопоти в одностроях та з кийками чи зграйка політичних хіпстерів-пройдисвітів, яких Ярослав Грицак справедливо нарік «галасливими імпотентами» (хоча й вони, безумовно, також), а передусім ІНСТИТУТИ громадянського суспільства.
Держава – не мета, а засіб досягнення мети; мета існування держави – забезпечення всебічного розвитку народу, який її створює, а не процвітання купки покидьків, які захопили в ній владу; закони не обмежують права, а забезпечують їх; правоохоронні органи охороняють права громадян і захищають законність, а не виступають у ролі репресивного апарату, задля забезпечення панування привілейованих над непривілейованими; політики та чиновники служать суспільству, а не експлуатують його; держава – це RES PUBLICA, а не COSA NOSTRA.
Без розуміння цього ми ніколи не просунемося на шляху від СВАВОЛІ до СВОБОДИ.
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»