Минулого четверга закон про реінтеграцію Донбасу був підписаний головою Верховної Ради Андрієм Парубієм та скерований на підпис президенту. Документ у другому читанні підтримали 280 депутатів. Згідно з Конституцією, президент має п'ятнадцять днів для підписання закону й офіційного його оприлюднення. Або він має повернути закон зі своїми пропозиціями до парламенту для повторного розгляду.
Якщо закон запрацює, то виникає досить цікава ситуація. З одного боку, з документу про реінтеграцію повністю вилучені будь-які згадки про Мінські угоди. З іншого – жодна зі сторін у Тристоронній контактній групі офіційно не виходила з процесу мирного врегулювання.
Ситуація неоднозначна і в публічній площині. Президент Петро Порошенко стверджує, що закон про реінтеграцію не суперечить Мінським угодам та не зашкодить їм. У МЗС Росії вже неодноразово заявляли про те, що набруття чинності новим законом фактично припинить процес мирних перемовин у Мінську.
Всі ці події відбуваються на тлі загострення відносин між США та Росією в Сирії. Чи справді новий закон здатен зламати перебіг мирних перемовин? Чи слід очікувати загострення у військовому плані, чи, навпаки, пришвидшення мирного шляху врегулювання конфлікту?
Лебідь, Рак і Щука
Фактично, після набуття чинності законом про реінтеграцію Мінські угоди залишаються лише політико-дипломатичним майданчиком для врегулювання конфлікту. Однак жодного юридичного статусу ці підписані в столиці Білорусі документи не матимуть.
Кремль і підтримувані ним сепаратистські утворення «ДНР» та «ЛНР» сподівалися на протилежний сценарій: мовляв, українська влада має чітко дотримуватися умов «Мінська», якщо хоче отримати мир на сході України. Однак з боку бойовиків ані припинення вогню, ані відведення озброєння так і не відбулося. До того ж найбільш необхідна складова Мінських угод – обмін полоненими – просувається вкрай повільно.
Саме тому закон про реінтеграцію та його норми були вкрай негативно сприйняті в Москві. Адже вони чітко називають речі своїми іменами, відкидаючи будь-які спроби нав’язати світовій спільноті пропагандистську тезу про те, що на Донбасі відбувається громадянська війна між українцями. Згідно з новим законом, Росія визнається агресором і державою-окупантом з усіма подальшими наслідками.
Спочатку в МЗС Росії назвали закон «лукавою маніпуляцією», а згодом міністр закордонних справ повторив цю тезу в більш конкретній формі. «Я вважаю, що той, хто зробить перший крок до зламу Мінських домовленостей, зробить колосальну помилку. Власне кажучи, київська влада перебуває за крок від цієї помилки, якщо вони остаточно ухвалять закон про реінтеграцію, який зараз у них пройшов друге читання. Подивимося», – заявив Сергій Лавров цими днями в ефірі одного з російських телеканалів.
Позиції США та України протилежні: вони визнають закон про реінтеграцію необхідним кроком, утім, вважають, що він не завадить подальшому переговорному процесу в Мінську. «Закон фіксує право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН і деталізує механізм його реалізації. Але водночас він підтверджує пріоритетність мирного, політико-дипломатичного врегулювання. Ані дух, ані буква цього закону не суперечать Мінським домовленостям, як це хоче представити Москва», – наголосив Петро Порошенко в січні цього року.
Позиція західних партнерів України ще цікавіша. Спеціальний представник Держдепартаменту США в справах України Курт Волкер заявляє, що Мінські угоди «є інструментом, відповідно до якого Росія підтверджує свою прихильність відновленню суверенітету й територіальної цілісності України». «Реінтеграція цих територій (тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей – ред.) до складу України, а це частина Мінських угод, має стати основою резолюції Радбезу ООН», – заявив Волкер в одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю.
То кому насправді потрібні Мінські угоди? І для чого?
З привітом із Сирії
Тим часом можна очікувати значного погіршення ситуації в Сирії. Наприкінці минулого тижня армія США разом із силами опозиції завдала нищівного удару по групі урядових військ, серед яких були російські найманці. За різними даними, йдеться про сотні загиблих та поранених. А сама армійська операція була проведена настільки майстерно, що з боку американських солдатів узагалі не було втрат.
Прикметно, що американське командування діяло за тими ж нормами гібридної війни, які застосовує й Росія. Адже перед нанесенням удару, американські офіцери попросили противника не вести наступальних дій. На що отримали відповідь, у тому числі й від російських офіцерів, що їхні частини не ведуть жодних військових маневрів. Натомість російські найманці таки почали рух колоною солдатів. Цікаво, що міністр оборони США Джеймс Меттіс не підтвердив знищення саме російських військовослужбовців, адже, за його словами, самі росіяни переконували американців, що «їх там немає».
Однак навряд чи Росія почне ескалацію конфлікту найближчим часом. Це чудово розуміли в США. Адже в березні в РФ мають відбутися президентські вибори, а після них ще близько місяця триватимуть різноманітні кадрові призначення. Тож цілком імовірно, що активізація Росії як на дипломатичному, так і на військовому фронтах відбудеться лише в квітні-травні.
Доля «Мінська»
Скоріш за все, своїми діями в Сирії американці дали зрозуміти потенційному противнику: в разі таких агресивних дій на Донбасі російські найманці отримають гідну відсіч. Тим паче, що українські ЗСУ виглядають значно потужнішими на тлі тих самих сирійських опозиційних військ.
На Заході натякають, що з Мінськими угодами необхідно «зав’язувати» й переходити на інші формати розв’язання конфлікту. Перш за все йдеться про миротворчу операцію, здійснення якої буде неможливим і без участі Росії.
Саме в березні спливає термін дії спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі. Раніше місію залишили російські спостерігачі, після чого найманці на непідконтрольній території ОРДЛО почали частіше влучати і по безпілотниках місії, і по їхніх авто. Мабуть, ця ситуація також актуалізує питання про миротворчу місію.
Загалом, західні партнери підтримують ідею «поховання» «Мінська», погоджуючись, що перемовини про мирне врегулювання на Донбасі потрібно переводити в інший формат. Про це нещодавно заявив президент Франції Еммануель Макрон. Вирішальною має стати позиція Німеччини, однак там ще досі тривають дискусії довкола посад у новому уряді після оголошення про створення великої парламентської коаліції.
Закон про реінтеграцію стане лише першим кроком на шляху до мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Документ не враховує багатьох аспектів. Зрештою, саме про заходи реінтеграції в більш конкретних проявах у законі не йдеться. Фактично, цей документ примушує Росію сісти за стіл перемовин не як ще одного арбітра у вирішенні конфлікту на Донбасі, а як безпосереднього його ініціатора. В Кремлі добро розуміють, що в такому разі йтиметься не лише про миротворчу місію та повернення непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей Україні, але й про неспроможність тактики «заморожених конфліктів», якими Росія втримувала колишні радянські республіки довкола зони своїх геополітичних інтересів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»