Цього тижня відбулася безпрецедентна акція протесту: близько сотні правоохоронців полку поліції особливого призначення влаштували мовчазний пікет біля будівлі Шевченківського суду Києва. Поліцейські не мають права брати участь у страйках чи будь-яких акціях протесту, втім, у керівництві МВС повідомили, що вони робили це в обідню перерву, до того ж були не озброєні.
Що викликало протест поліцейських? Саме суддя Шевченківського суду 17 лютого відпустив на поруки затриманого під час іншої акції протесту Олександра Федорченка, через дії якого й постраждав один зі спецпризначенців, які охороняли будівлю суду під час судового засідання з приводу затримання мера Одеси Геннадія Труханова. Суд пояснив своє рішення хорошим послужним списком та рекомендаціями Федорченка. Останній брав участь у бойових діях у складі добровольчих батальйонів і навіть отримав нагородну зброю з рук міністра Арсена Авакова.
Таке рішення викликало неабияке невдоволення міністра внутрішніх справ. Він навіть заявив про можливе припинення функцій охорони судів з боку Нацгвардії та Нацполіції. Втім, до емоційної заяви міністра також виникає чимало питань. Хоча б те, чи не суперечитиме таке рішення закону та обов’язкам держави перед суддями.
Заява міністра виглядає ще більш сенсаційною на тлі того, що головним провайдером здійснення судової реформи в Україні є Адміністрація президента. Саме там готувалися й готуються головні законодавчі зміни, які потім розглядаються в парламенті і які мали б уже за останні 4 роки докорінно змінити обличчя української Феміди.
Натомість суди залишаються досить серйозною перепоною для покарання корупціонерів та пересічних злочинців. Саме в судах розсипається більшість резонансних антикорупційних справ, а подекуди судді не бачать нічого поганого в тому, щоб пом’якшити вирок чи взагалі фактично відпустити на волю злочинців, проти яких, здавалося б, було зібрано більш ніж достатньо доказів.
Інколи новини із судових зал виглядають як класична «хроніка тотальної зради». Наприклад, цими днями Апеляційний суд Києва скасував вирок засудженим до дев'яти років в'язниці екс-працівникам «17 каналу» Дмитру Васильцову та Євгену Тімоніну, обвинуваченим в участі в проекті терористів «Новоросія ТБ». Цілком імовірно, що тепер вони продовжать свою діяльність, і хтозна, до чого це призведе.
Ось ще один випадок: голова Кіровського районного суду Дніпра Геннадій Підберезний, який намагався дати хабара керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому, повернувся на роботу. Вища рада правосуддя з 21 листопада відсторонила його від обов’язків судді, проте термін заборони вже сплив. Прикметно, що після затримання судді у вересні минулого року Печерський районний суд заарештував Підберезного, але з альтернативою сплати застави в розмірі 5 мільйонів гривень. Після сплати застави Підберезний вийшов на волю, а наразі вже знову повернувся до виконання своїх обов’язків.
Таких випадків сотні, якщо не тисячі. І це лише найбільш резонансних. Українці втомилися шукати справедливості в українських судах й зовсім їм не довіряють. Виникає все більше запитань і до проведення самої судової реформи, і до якості особового складу суддів, і до подальших перспектив створення нових судів.
Пристрасті за антикорупційним судом
Справді, наприкінці 2017 року президент підписав низку документів, які дали старт судовій реформі. Наприкінці листопада він підписав закон №6232, який запроваджує нові правила судового процесу в цивільному, господарському, адміністративному судочинстві, а також деякі зміни до правил кримінального процесу. Наприкінці грудня Петро Порошенко підписав низку указів про ліквідацію наявних та формування нових судів. Серед них як суди загальної юрисдикції, так і спеціалізовані та апеляційні. До слова, саме тоді глава держави ліквідував усі 10 районних судів Києва – Печерський, Солом'янський, Голосіївський, Подільський, Святошинський, Дарницький, Дніпровський, Оболонський, Деснянський і Шевченківський – і розпорядився сформувати в столиці шість окружних судів.
Звітуючи про досягнення за 2017 рік, серед успіхів Петро Порошенко відзначив і проведення судової реформи. Втім, процеси, які відбуваються в судах, поки що свідчать про геть протилежні тенденції.
Окремою актуальністю користується тема створення антикорупційного суду. Ця вимога є однією з ключових для продовження співпраці як із західними партнерами України, так і з ключовими фінансовими кредиторами – МВФ та Світовим банком. Створення суду відверто саботується владою, адже за задумкою саме ця новостворена інституція має притягувати до відповідальності найбільших корупціонерів із числа політиків, урядовців, нардепів, чиновників.
У питанні створення антикорупційного суду президент зробив «пас» парламенту. Під час зустрічі з головою Верховної Ради Андрієм Парубієм він висловив сподівання, що народні депутати розглянуть питання про створення антикорупційного суду вже цього місяця. Поки що нардепи не наважилися дослухатися до порад президента. Експерти ж відзначають, що навіть за найсприятливіших умов реально розпочати свою роботу антикорупційний суд зможе не раніше ніж у середині 2019 року. До того часу політична палітра влади в Україні може докорінно змінитися. Звісно, все це може стати реальністю, якщо повноваження Верховної Ради достроково не будуть припинені вже цього року. А такі прогнози є.
Втекли, щоб повернутися?
Не дивно, що так само мляво тривають суди над корупціонерами з числа високопосадовців попередньої влади. За інформацією ГПУ, на четверту річницю розстрілів на Майдані реальне покарання за свої злочини, згідно із судовим рішенням, відбуває лише одна людина.
Чи варто нагадувати, що поки що жодна справа проти топ-чиновників як із числа попередньої влади, так і серед резонансних справ нинішньої не була доведена до кінця, а винні не отримали жодного покарання. Звісно, самі судді не дають офіційних коментарів щодо їхніх рішень, утім, неофіційно зізнаються, що все це відбувається через непрофесійну слідчу роботу. Мовляв, саме прокурори та слідчі винні в тому, що доказова база проти злочинців розсипається в судах. За умови, якщо обвинувачений має гарний адвокатський супровід, спростувати більшість доказів не складе особливих зусиль.
Саме через це колишні корупціонери та злочинці можуть безперешкодно залишати зали судів, а втікачі – згодом повертатися на територію України. Ба більше, навіть домагатися зняття арештів з їхніх рахунків, які ще нещодавно нинішні правоохоронці називали «незаконно набутим майном» або «корупційними активами».
На шляху до судів Лінча
Та ситуація із судами має ще одну важливу складову. Громадяни України настільки зневірилися в пошуках правди законним шляхом, що можуть почати шукати інші методи досягнення справедливості.
І це зовсім не жарти чи голослівні припущення. Деякі судові засідання мають відверто резонансний характер, а під час їх проведення в залі суду можливі різноманітні заворушення. Такі події часто відбуваються на засіданнях, на яких розглядаються справи, пов’язані з політиками чи активістами політичних партій. Останні два приклади пов’язані із заворушеннями в Шевченківському суді столиці. В січні під час розгляду справи щодо фігурантів зіткнень під Верховною Радою 31 серпня 2015 року, в якому активну участь беруть представники партії «Свобода», відбулася бійка. А 15 лютого під час засідання у справі мера Одеси Геннадія Труханова в залі суду перебували молодики, яких у народі називають «тітушками». Вони поводилися агресивно й навіть вдалися до побиття журналістів.
І хоча такі випадки є більш ніж красномовними, тривожним дзвіночком можуть стати напади на самих суддів і навіть теракти під час судових засідань. Так, наприкінці листопада минулого року в Нікополі Дніпропетровській області під час судового засідання батько одного з потерпілих жбурнув гранату прямо в залі суду. Після цього другою гранатою він підірвав себе. Загалом були поранені ще семеро людей. Мотивом для таких дій стало те, що батько загиблого в результаті стрілянини в Нікополі «зірвався» через те, що суд постійно переносив засідання в розгляді справи по суті.
Неодноразово вчинялися й безпосередні напади на суддів на ґрунті їхньої професійної діяльності. Так, одним з останніх резонансних випадків стало побиття в центрі Полтави судді Жовтневого районного суду Лариси Гольник.
Без нормальної роботи суддів соціальна напруга зростатиме, а з нею можуть почастішати й випадки вчинення самосудів. Чи то прямо в залі судових засідань, чи десь поза нею. До того ж професія судді в такому разі стане однією з найбільш небезпечних. Навряд чи причетні до судової реформи нардепи, чиновники та політики не знають про це. Але чи розуміють масштаби загроз та наслідки таких «судів Лінча»?
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»