21 червня Верховна Рада включила до порядку денного законопроект №6688 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері». Ініціативу підтримали 238 народних депутатів. Документ пропонує узаконити можливість тимчасового блокування доступу до сайтів і сервісів у інтернеті за рішенням не лише суду, а й прокурора, слідчого та Ради національної безпеки і оборони України.
«Слово і Діло» спробувало з’ясувати, що насамперед передбачено законопроектом та чи дійсно ця ініціатива є кроком до цензури.
Медіаконсультант Олександр Піддубний зазначив, що фактично будь-який слідчий, якщо він вважатиме, що сайт становить загрозу або чинить тиск на якийсь орган влади, може визнати його терористичним чи таким, який потребує блокування.
За його словами, в екстрених випадках сайт може бути заблокований слідчими без погодження з прокурорськими працівниками.
Відповідно, в разі прояву політичної волі зацікавлених сторін ми можемо зіткнутися з вибірковим блокуванням сайтів, додав експерт.
Фахівець наголосив, що згідно з документом, є кілька видів заборон. Зокрема, заборона на певний час, який визначається згідно з рішенням судді, слідчого судді за погодженням прокуратури. Крім того, екстрена заборона, яка не передбачає рішення суду тривалістю 48 годин.
На його думку, Україна не потребує такого законопроекту й таких норм.
«Так, варто боротися з кіберзлочинністю, інформаційними впливами, але такі ініціативи, не продиктовані нацбезпекою. В нас 4 роки триває інформаційна агресія з боку РФ. Ніщо не заважало нардепам ухвалити документ щодо такої проблеми. Тим паче в нас є обмеження соцмереж, наприклад, «ВКонтакте». Суть у тому, що у влади немає жодних проблем із тим, щоб обмежити ворожий російський контент», – пояснив Піддубний.
Наразі в законопроекті не вказано, що йдеться про російський контент, уточнив він.
«Якщо суспільство ставиться з розумінням до блокування контенту РФ, то зараз пропонується блокування ресурсів, які можуть чинити тиск на владу. Це означає, що, наприклад, українські інтернет-сторінки, які писатимуть невигідний контент про якихось політиків, просто блокуватимуть», – підкреслив медіаконсультант.
На його переконання, цей закон продиктований політичною доцільністю влади в ключі передвиборчого процесу.
«Це фактично обмеження свободи слова в інтернеті», – констатував Піддубний.
Своєю чергою доктор юридичних наук, директор із наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк уточнив, що рішення ухвалює Нацкомісія, яка здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації.
Він додав, що потім, вона організовує виконання операторами або провайдерами телекомунікацій рішення різних органів. Зокрема, слідчого судді, суду, прокурора, які самостійно таке рішення не ухвалюють, і воно не є остаточним.
«Вони ухвалюють рішення про скеровування до Нацкомісії, яка вже ухвалює рішення про тимчасове блокування. Також зазначено наступне: Нацкомісія, яка здійснює регулювання, організовує у взаємодії із СБУ та Держслужбою спецзв’язку виконання операторами телекомунікацій відповідного рішення», – зазначив експерт.
Тобто спочатку РНБО має ухвалити рішення щодо застосування санкцій або слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором під час досудового розслідування певної справи можуть ухвалити рішення про тимчасове блокування доступу до певного ресурсу, підкреслив юрист.
За його словами, потім це рішення не набуває чинності, а скеровується до Нацкомісії, яка разом із СБУ та Держслужбою спецзв’язку організовує його виконання. При тому не просто так, а в порядку, який має встановити Кабмін, тобто все доволі складно.
Має бути досудове розслідування, а якщо його немає, тоді суб’єктом може бути лише РНБО, пояснив фахівець.
«Крім того, рішення може бути лише в зв’язку із застосуванням санкцій, а санкції застосовують до РФ. Тому немає підстав для передчасних висновків. Щодо заборони на 48 годин, то це рідкісні випадки. Мають бути клопотання та купа документів», – резюмував Микола Хавронюк.
Раніше «Слово і Діло» з’ясувало, які соцмережі та сайти блокують у різних країнах світу.