Ну, нарешті, дочекалися. Перше коло передвиборних дебатів можна вважати таким, що відбулося. Порошенко виступив із щорічним зверненням до Верховної Ради, а Тимошенко презентувала економічну частину свого «Нового курсу». Прихильникам все сподобалося.
Справді, перед нами був президент в його ледь не найкращій формі, дзвінка промова від Олега Медведєва викликала багато похвали. «У нас є vision!» – багатозначно сказав Петро Олексійович. Юлія Володимирівна демонструвала вершини своєю віртуозною ораторської задушевності на складному предметі, талановито продаючи країні інноваційність і себе в одному пакеті. Від рясної президентської сивини щеміло серце. Юний вид екс-прем'єра викликав німе замилування.
Іншого шансу у них не буде. Програти в 2019-му – програти назавжди. Тому вони будуть викладатися на повну, не шкодувати себе, а противника просто розмазувати, не чекайте fair play. У цьому сенсі у них однаковий vision.
На стороні Петра його нинішній стан, реальні владні важелі і відповідальність за країну, яка п'ять років намагається відгребти подалі від постсовка і яка веде в'язку війну з Росією, як на сході, так і на численних внутрішніх фронтах. На боці Юлії – нинішній стан Петра і відсутність відповідальності. Як це працює, вона показала на початку свого виступу, розібравши програмні президентські зобов'язання 2014 «Стратегія 2020», оформлені потім указами. «Він же нічого не зробив!» – стверджує Тимошенко, і, загалом, права. «Ніхто не зробив би більше!» – впевнені президентські прихильники, і з ними тут складно сперечатися. Петро і Юлія взагалі найчастіше мають рацію, коли кажуть один про одного.
Сперечатися взагалі марно, в цьому протистоянні все залишаються при своїх, а чужих обидві сторони терпіти не можуть. Правда, у президентської сторони є істотний недолік, який обіцяють ось-ось подолати: кількість тих, хто готовий голосувати за їх кумира, сильно менше, ніж вірних шанувальників його суперниці. Разів десь в два. Поспостерігати, як буде вирішуватися ця нетривіальна задача в терміни, вже само по собі вселяє достатній інтерес до передвиборного протистояння, в багатьох інших відносинах відштовхуючий. Особливо цікаво, як буде вирішуватися це завдання з урахуванням згаданої різкої нетерпимості до тих, хто не готовий любити Порошенко так, як вважають за потрібне на Банковій.
Тимошенко, яка здобула любов значної частини українців пенсійного і передпенсійного віку, які мріють, щоб про них піклувалася держава, зараз прагне сподобатися людям з більш активною життєвою позицією, але для цього їм потрібно забути, чому саме пенсіонерів так підкорила Юля. Забути практично неможливо, поєднати теж. А подивитися, як вона фліртує з прогресивним класом, непогана розвага, забавно.
Чого не слід очікувати від кампанії, так цього того, що Петро Олексійович або Юлія Володимирівна представлять нам якусь іншу, небачену якість. За два десятки років ми про них знаємо все або майже все. У всякому разі, досить, щоб прийняти свідоме рішення про підтримку. Яка ще скандальна інформація може похитнути їх усталені репутації? Скільки натхненних промов, розрізаних під духовий оркестр стрічок або нібито багатокілометрових пробіжок здатні розгорнути давно сформовану думку на 180 градусів? Так анітрохи, в загальному.
Ідеально було б, щоб ці діячі, які зіпсували відносини в далекому 2005 році, продовжували з'ясовувати їх в мемуарах, а, не апелюючи до народу на президентських виборах, від яких чекають нової якості української політики. Чекають, по всьому судячи, марно. Чи означає це, що від недоброго життя неодмінно треба вплутуватися в бійку Порошенка і Тимошенко на одній зі сторін? Так упаси боже. Ми їм точно нічого не винні, наша увагу до цих набриднувших персонажів і так затягнулася. Їх успіхи і провали вже неможливо наділяти магічними значеннями, вся магія давно розгублена.
Чим раніше Україна почне шукати відповіді на запитання, що буде і що повинно бути після Порошенка і Тимошенко, тим швидше українська політика почне набувати втрачений нею сенс.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA