Найбільшою інтригою майбутніх президентських перегонів залишається участь у них кандидатів, які не мають суттєвого політичного бекграунду. Їх ще називають «люди не із системи», тобто це ті авторитетні для певної частини суспільства особистості, з якими українці вчергове пов’язують надії на успішне майбутнє України.
Патерналізм та месіанство – два найбільших виклики для нових політичних лідерів. Адже високі очікування громадян можуть гарантувати швидке зростання рейтингів, однак потім змінюються пропорційним глибоким розчаруванням. З усіма негативними наслідками для нового політика.
Наразі, згідно з даними соціологічних опитувань, найбільш очікуваними кандидатами «не із системи» є співак Святослав Вакарчук та шоумен Володимир Зеленський. Щоправда, жоден із них поки що не оголосив про своє балотування, втім, інтрига зберігається.
Гучніше та системніше про свій похід у велику політику заявляє співак Святослав Вакарчук. Лідер гурту «Океан Ельзи» й справді є авторитетним лідером думки для багатьох українців. Ба більше, крім моральних якостей, після подій Революції Гідності Вакарчук із головою поринув у навчання й активно зацікавився професійною політикою. Багато хто навіть готовий забути про його перший досвід походу в політику – в 2007 році він пройшов до парламенту 6-го скликання за списками «Нашої України – Народної самооборони». Однак вже через рік добровільно склав депутатський мандат.
І якщо похід Святослава Вакарчука (а точніше, повернення) у велику політику вже не викликає сумнівів, залишається відкритим питання про наслідки його балотування на посаду президента й подальші можливості. Тож спробуємо проаналізувати кілька ймовірних сценаріїв.
Чи вистачить електорального ресурсу?
Найбільш цікавим є питання, чи зможе Святослав Вакарчук, навіть у разі висування кандидатом у президенти, набрати достатню кількість голосів для того, щоб потрапити до другого туру виборів? Та чи взагалі може претендувати бодай на 3-тє місце?
Прізвище співака соціологи включають до опитувальника лише з 2017 року. Спочатку його кандидатуру підтримували 6-7% респондентів, з 2018 року кількість прихильників дещо зросла – в середньому до 8%. Хоча деякі соціологічні опитування цього року прогнозували лідеру «Океану Ельзи» й більше 10% підтримки. Хай там як, однак такий рівень підтримки – серйозна заявка щонайменше на 2-ге місце.
Ба більше, в разі його балотування може спрацювати своєрідний мобілізаційний ефект, знайомий політологам під словосполученням «запит на месію» – явище перетікання частки електорату від інших кандидатів. Багато виборців, які вже начебто зробили свій вибір, можуть «передумати» на користь людини «не із системи». Хтось це зробить в очікуванні швидких результатів, інші – на знак протесту проти «старих політиків», треті – суто з цікавості.
За даними соціологічного опитування фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічної служби Центру Разумкова у вересні цього року, найменше стійких прихильників у партії «Громадянська позиція» (39,5%), Радикальної партії (37%) та БПП (32%). Всі ці партії матимуть свого кандидата в президенти – Анатолія Гриценка, Олега Ляшка та Петра Порошенка. Саме їхні виборці можуть стати своєрідними «донорами» голосів для Святослава Вакарчука.
Окрім високого рівня впізнаваності й авторитету в суспільстві, співак має ще один козир – його можуть підтримати на Заході. Йдеться не лише про керівництво в країнах ЄС та в США, але й про численну українську діаспору, голоси якої з високою ймовірністю стануть чи не вирішальним аргументом у разі балотування й подальшого голосування за кандидатуру Святослава Вакарчука.
Вакарчук – президент. Що далі?
Навіть якщо голоси є й фронтмен ОЕ вийде до другог туру, йому доведеться зійтися в протистоянні з дуже досвідченим та екіпірованим в усіх сенсах «старим» українським політиком. Хто це може бути – варіантів не так і багато, втім, майже всі соціологічні опитування прогнозують виграш Вакарчука в другому турі, хто б не був його суперником.
Однак після інавгурації може початися найцікавіше й водночас найсумніше для майбутнього президентства Святослава Вакарчука. Адже опиратися у Верховній Раді йому ні на кого, ніхто не знає складу його команди, а механізми вирішення питань в українській політиці за короткий проміжок часу не зміняться. В такому разі зламати опір «системи» буде майже неможливо. Високі очікування вже за кілька місяців зміняться глибоким розчаруванням.
Тож, скоріш за все, розуміючи цю ситуацію, співак ухвалить інше рішення. Яке саме? Варіантів залишається лише два.
Вірус оновлення
Перший варіант – спробувати домовитися з рейтинговими політичними силами, які працюють на спільному з Вакарчуком електоральному полі й могли б його потенційно підтримати. Про таку можливість побіжно згадав один із імовірних претендентів на голову виборчого штабу кандидата в президенти Анатолія Гриценка Віктор Балога. В одному зі своїх останніх інтерв’ю він припустив, що Святослав Вакарчук, лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко та мер Львова й очільник «Самопомочі» Андрій Садовий могли б об’єднатися й акумулювати значний електоральний ресурс уже на цих президентських виборах.
Досвідчений орговик Балога добре розуміє, що такий симбіоз трьох політиків може дати поштовх для гарного результату не лише на виборах глави держави, але й на парламентських. Щоправда, щоб здійснити такий крок, потрібно домовитися й врахувати дуже багато обставин, зокрема й фінансового характеру. І все це при тому, що існує ще й питання особистих амбіцій кожного з перелічених політиків.
Другий варіант – ще складніший. Він полягає у створенні власної політичної команди й партії, яка орієнтуватиметься на самого Вакарчука. Такий варіант, окрім того, що потребує багато часу, буде приречений у майбутньому. Адже з падінням рейтингів Вакарчука підтримка його політичної сили також зійде нанівець. До того ж для потужного походу на парламентські вибори політична партія потребує суттєвих фінансових вливань, а хто фінансуватиме партію, той і впливатиме на формування її списку та на вирішення інших важливих питань. Все це українці вже проходили неодноразово.
Який би шлях не обрав лідер групи «Океан Ельзи», його балотування на посаду президента круто перетасує всі електоральні карти. І, скоріш за все, вплине на склад учасників другого туру президентських виборів. А ще запустить у закостенілу українську політичну систему справжній вірус оновлення й нової якості еліт. Можливо, наразі це і є його місія?
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»