Схоже на те, що історія політичної сили «Опозиційний блок» добігає свого логічного завершення. Партія трансформується в кілька інших політичних проектів і фактично перестає існувати як платформа для висунення єдиного кандидата з «проросійським» вектором.
Будучи основним притулком для колишніх «регіоналів», в «Опозиційному блоці» від самого початку була закладена низка протиріч, які навряд чи могли гарантувати йому швидке відновлення до позицій свого колишнього потужного політичного попередника – Партії регіонів.
Перш за все йдеться про три головні проблеми з позиціонуванням. По-перше, занадто багато політичних «акціонерів», що від самого початку зумовлювало багато протиріч усередині цієї політичної партії.
По-друге, разом з анексією Криму та окупацією частини Донбасу екс-регіонали втрачали значний шматок електорального пирога. Та й ресурсів. Тепер їхні колишні виборці – жертви російської пропаганди та піддослідні для різноманітних соціальних експериментів у межах невизнаних фейкових «ДНР» і «ЛНР».
По-третє, «Опозиційний блок» від самого початку не мав монополії на опозиційну діяльність. Не допомогло навіть створення «тіньового уряду» та постійна гостра критика влади. Наразі фракція ОБ хоч і працює на засадах умовної єдності в стінах парламенту, втім, поза його межами вже перестала бути єдиним механізмом. Посприяли цьому низка обставин, зокрема наближення президентських виборів.
Дефрагментація реваншистських сил
Першим гучним «розірванням відносин» можна ввжати демарш народного депутата Вадима Рабіновича з партії «Опозиційний блок» та створення власного політичного проекту «За життя». Разом із ним нову партію почав створювати й інший «опоблоківець» Євгеній Мураєв.
Після розірвання відносин Рабінович, втім, не вийшов зі складу фракції ОБ в парламенті. І хоч як він публічно не «ненавидів» одного з акціонерів та «сірих кардиналів» партії – нардепа та екс-главу АП часів президентства Віктора Януковича Сергія Льовочкіна – вже цього тижня лідер «За життя» оголосив про об’єднання зусиль із партією «Опозиційний блок». Було оголошено про створення «Опозиційної платформи – За життя».
Все це виглядає як занадто радикальна зміна політично вектора, адже головним союзником Вадима Рабіновича в об’єднанні зусиль став Юрій Бойко – один із потенційних єдиних кандидатів від ОБ, який є креатурою так званої групи Фірташа-Льовочкіна. Ще одна зміна в партії «За життя», яка змушує задуматися про перспективи цієї політсили, – залучення до своїх лав одіозного проросійського політика Віктора Медведчука.
Та проблема не лише в зближенні «Опозиційного блоку» з партією «За життя», яке вже відмовилися «освятити» в проахметівському крилі політсили. Публічно сміття з оселі в «Опозиційному блоці» почали виносити ще рік тому. Все почалося з публічних заяв та образ впливових нардів Вадима Новинського та Михайла Добкіна.
Тепер уже всі «ображені» мають або власні політичні проекти, або навіть збираються висувати свої кандидатури на президентських виборах. Загалом за електорат колишньої Партії регіонів поборються такі партії – те, що залишиться від «Опозиційного блоку, «За життя» Вадима Рабіновича, «Наші» Євгенія Мураєва, «Партія миру» Вадима Новинського та навіть «Християнські соціалісти» Михайла Добкіна. Варто ще окремо згадати про колишнього близького соратника Ріната Ахметова – бізнесмена Сергія Таруту, який зараз іде окремою колоною на чолі партії «Основа».
Шанс на єдиного кандидата?
Шанси на єдиного «проросійського» кандидата виглядають дуже примарними. Остання соціологія свідчить, що ним потенційно могли бути два політики – Вадим Рабінович та Юрій Бойко. Але ні в одного, ні в другого значної електоральної динаміки не спостерігається. Рабінович потенційно набирає від 4 до 6% підтримки виборців, Бойко – максимум 9%. Не сильно допоможе в цій ситуації й зняття Вадимом Рабіновичем своєї кандидатури на посаду президента на користь Юрія Бойка.
А ще не уникнути й появи потенційного кандидата від Ріната Ахметова. Цю роль на себе вже кілька місяців примірює нардеп Олександр Вілкул. Хоча він ще активно не починав власного позиціонування як окремий кандидат, не від «Опозиційного блоку», тому говорити про його потенціал зарано.
До того ж варто відзначити, як спритно нарощує свої електоральні м’язи ще один потенційний проросійський кандидат у президенти – нардеп Євгеній Мураєв. Він вирішив будувати власну кампанію й уже, згідно із соцдослідженнями, має потенційну підтримку на рівні 3-4% голосів респондентів. Значний обсяг зовнішньої реклами та створення власного телевізійного каналу, вочевидь, допоможуть Мураєву набрати ще більшої електоральної ваги.
Усі з представлених груп, які висуватимуть власного «проросійського» кандидата, мають власні телевізійні канали та значні фінансові ресурси. Найкраще з медійним ресурсом може бути в Юрія Бойка – якщо об’єднати потужності «Інтера», а також медведчуківських каналів «112 Україна» та NewsOne, виходить досить непоганий потенціал. Цікаво й те, що нещодавно постать Юрія Бойка почала з’являтися і в ефірі телеканалу «Прямий» – його пов’язують із діяльністю пропрезидентської команди.
До слова, раніше саме серед політиків у пропрезидентській команді найчастіше лунала теза про те, що найбільш «зручним» кандидатом у другому турі для Петра Порошенка є саме «проросійський» Юрій Бойко. Саме в нього в чинного президента є шанс виграти вибори в другому турі, хоча згідно з останньою соціологією, Порошенко програє навіть і йому.
Усі «бродіння» в «Опозиційному блоці» свідчать про одне – ключові політичні гравці цього спектра мобілізують ресурси з прицілом на парламентські вибори. Виходячи з нинішньої ситуації, жоден з потенційних кандидатів у президенти від ОБ не зможе акумулювати під себе ані достатнього фінансового ресурсу всіх зацікавлених груп, ані достатньої для виходу до другого туру виборів кількості виборців. А якщо й зможе, то лише за допомогою чинної влади, яка може бути зацікавленою в такому моделюванні ситуації.
Цікавою буде й гра іншого впливового бенефіціара ОБ – Ріната Ахметова. Наприкінці вересня відбувся з'їзд ще однієї партії, яка конкуруватиме за електорат південних і східних регіонів України. Політсила «Основа» висунула кандидатом у президенти одного зі своїх засновників – бізнесмена Сергія Таруту. Політичні експерти сходяться на думці, що «Основа» – ще один проект, в якому бере участь олігарх Ринат Ахметов. Партія активно нагадує про себе за допомогою великої кількості білбордів, з'їзд «Основи» був добре освітлений у ЗМІ, в тому числі й медіа, близьких до Ахметова. Серед експертів існує думка, що цей проект був створений як майбутній союзник партії «Батьківщина» в наступному парламенті. Тобто «Основа» активніше себе проявлятиме вже після президентських виборів, особливо якщо главою держави стане Юлія Тимошенко. Втім, як і для всіх інших політичних проектів, наразі подолання 5% виборчого бар'єру для цієї партії – дуже амбітна мета.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»