Наступний рік може стати справжнім трампліном для нових політичних сил спробувати знайти своє місце в українській політиці. На парламентських виборах свої сили спробують партії, які ще не були у Верховній Раді. Саме вони можуть стати найбільш привабливою альтернативою для політиків, які лише розпочинають свою кар’єру.
Уже зараз зрозуміло, що без фінансового ресурсу та медійної підтримки розбудувати партійну структуру, та ще й провести вдалу передвиборчу кампанію, навряд чи вдасться. Фаундрайзинг у суцільно зневіреному в політиках суспільстві – справа не з легких. А гроші від великого капіталу доведеться відпрацьовувати. Однак сама ідея походу до Верховної Ради заради докорінної зміни «правил гри» не залишає байдужими багатьох активних громадян.
Дані соціологічних опитувань свідчать, що запит на нові політичні сили співставний із величиною розчарувань українців. Так, згідно з опитуванням КМІС, проведеним у листопаді-грудні 2018 року, рівень протестних настроїв, як і запиту на нові політичні сили, досяг апогею. Так, якби вибори до Верховної Ради відбулися в грудні цього року, 3,9% респондентів викреслили б усі партії або зіпсували би бюлетень, майже 11% – вирішили взагалі не брати участь у голосуванні, а 26,9% – не визначилися, за кого голосувати. У сумі це майже 42% потенційних виборців, з якими можна працювати й переконувати проголосувати вже силами активістів у нових політичних проектах.
Серед потенційних виборців є досить відчутний відсоток тих, хто вже не готовий голосувати за вкрай популістичні обіцянки політиків. Є сформований запит на так звану «ліберальну ідею» – неоконсервативну ідеологію, яка поєднує в собі створення сприятливих умов державою для дотримання законності та поваги до приватної власності разом із чіткими «правилами гри» для розвитку вільного підприємництва та наявністю потужного фактора стримування – громадянського суспільства. При цьому держава залишає за собою право на примус та насилля, відповідає за армію й несе соціальну функцію.
Крім того, лібералізм передбачає й низку інших суттєвих нововведень – можливість для громадян, згідно з визначеними правилами, володіти зброєю, дотримання громадянських прав ЛГБТ-спільноти тощо. Чи готові до цього нові політичні партії, які з них прагнуть отримати першість у ніші «лібералізму» та як вони уявляють втілення цієї ідеології в життя?
Коло «ліберальних партій»
Умовно весь «ліберальний спектр» політичних сил в Україні можна поділити на 2 великі групи – «старі» та «нові».
До умовних «старих» належать партії, в програмах яких є суто ліберальні ідеї та які вже досягли певних електоральних успіхів. Наприклад, до них належить партія «Самопоміч», за яку на минулих позачергових парламентських виборах у більшості своїй проголосували мешканці великих міст Центральної та Західної України. «Самопоміч» орієнтується на поміркований лібералізм, в основі якого створення нових можливостей для малих та середніх підприємців, утім, партія за роки в парламенті розгубила частину своїх прихильників через низку скандалів. Крім того, партія так і не знайшла можливостей суттєво впливати на виконавчу владу – останні міністри за квотою «Самопомочі» працювали ще в уряді Арсенія Яценюка.
Ще один «старий» політик, який намагається залучити до свого табору умовних «лібералів», – Анатолій Гриценко та його «Громадянська позиція». Враховуючи рейтинг самого лідера партії та останні об’єднавчі процеси з низкою політиків національно-демократичного спрямування, партія матиме достатньо потужностей подолати 5% бар’єр на наступних парламентських виборах.
Незайнята ніша
Та найбільш цікавими, з точки зору появи нових політичних лідерів та орієнтирів, є створення суто ліберальних партій із конкретними цільовими аудиторіями. Наразі про свою участь у майбутніх виборах жодна з них не оголосила, втім, те, що ці політичні сили таки стартуватимуть на наступних парламентських виборах, сумніватися не доводиться.
Нещодавно про свої амбітні плани заявила ініціатива «Люди важливі». Це об'єднання активістів та громадських діячів, які планують створити класичну неоліберальну партію. Локомотивом нової політичної сили можуть стати громадські діячі, які вже раніше займалися політикою, втім, наразі не належать до жодного політичного табору. Серед них – виконавчий директор «Українського інституту майбутнього» Віктор Андрусів, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов, голова Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук, директор Global Office Оксана Нечипоренко та лідер депутатської групи в Київраді «Київська команда», колишній голова фракції «Самопомочі» в Київраді Сергій Гусовський. Партія вже сформувала запит на участь у політичному процесі, оприлюднивши проект відкритого маніфесту, до якого можуть долучитися всі охочі та який можна доповнювати важливими для суспільства ідеями.
У такому спектрі діятимуть іще кілька партій та ініціатив. Серед останніх – громадська організація «АвтоЄвроСила». В листопаді очільники руху за права авто на єврономерах заявили про необхідність створення політичної платформи – об’єднання громадських організацій – для спільного походу до наступного скликання парламенту й отримання реальних важелів впливу на ситуацію з розмитненням авто.
Гра всліпу
Ще кілька політичних сил, які вже добре зарекомендували себе під час виборів до місцевих громад, – «Сила людей» та «Демальянс» – можуть спробувати власні сили вже на виборах до Верховної Ради. Скоріш за все, через відсутність значних ресурсів партії можуть висунути своїх представників на мажоритарних округах чи спробувати завести свій «десант» у списках однієї з більш рейтингових партій. «Демальянс» уже долучився до команди «Самопомочі». До слова, щодо мажоритарних округів, то у великих містах наявність величезних фінансових ресурсів та впливу ще не гарантує кандидату очевидну перемогу. Натомість саме активісти нових політичних сил можуть позмагатися за голоси виборців, використовуючи власні волонтерську мережу агітаторів та розраховуючи на більш освічених та ідеологічно вибагливих виборців.
Серед можливих кандидатів на створення неоліберльних партій – група нардепів із міжфракційного об’єднання «Єврооптимістів». Звісно, сподіватися на цілком самостійний проект нинішнім нардепам, які «заходили» до Верховної Ради 8-го скликання за списками партій БПП та «Самопоміч», не варто. Втім, медійна впізнаваність та орієнтованість на так званий «креативний клас» можуть допомогти їм стати привабливим електоральним надбанням для більш рейтингових політичних партій, які долають 5% виборчий бар’єр.
Не втрачають шансу позмагатися за голоси виборців й низка неоліберальних політичних проектів, які мали підтримку виборців в останні роки. Серед них – «Рух нових сил», рейтинги якого згасли після того, як їхнього лідера, екс-президента Грузії Міхеіла Саакашвілі фактично депортували з України. Зниження медійної активності колишнього очільника Одеської області та близького соратника чинного президента Петра Порошенка позначилися на активності партії. Тепер вона серед аутсайдерів вподобань у соціологічних опитуваннях.
Багато політичних партій із табору прихильників чинної влади намагатимуться грати на ліберальних та неоконсервативних ідеях виборців. Через рейтинги БПП, що згасають, щоразу більше колишніх соратників президента плануватимуть самостійний похід у політику та дистанціювання від команди БПП. Наприклад, таким чином про свої амбіції вже заявив чинний мер Києва Віталій Кличко, який невдовзі планує відродити діяльність підзабутої партії УДАР.
Нещодавно про свої політичні плани нагадав і екс-очільник Донецької ВЦА Павло Жебрівський. Він написав заяву про звільнення з посади аудитора НАБУ, на яку його призначили за президентською квотою. Жебрівський планує реанімувати діяльність партії «Республіканська платформа», яку раніше очолював. Політична сила є однією з найстаріших зареєстрованих політичних партій і сповідує неоконсервативні програмні засади.
У всіх перелічених політичних сил тією чи іншою мірою є потужний ресурсний потенціал у вигляді розгублених та зневірених громадян, які шукають опори в своїх політичних вподобаннях. Втім, є й цілком знакові недоліки, які не дозволяють швидко та ефективно наростити рейтинги, – відсутність яскравих лідерів, фінансових та медійних ресурсів. Усі ці «вади» можна із легкістю перетворити на переваги, втім, для цього потрібен час та тривала кропітка праця з розбудови партійних структур та залучення ідеологічних прибічників до своїх лав.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»