Кінець року минає за відчутного домінування в інформаційному просторі Санта Клауса і Володимира Зеленського. Перша обставина характеризує ступінь православної залученості країни, на яку спускається благодать томосу. Друге – дуже символічна реакція на дивовижні досягнення української політики.
Історія про Зеленського-президента має мало безпосереднього стосунку до самого артиста, вона про інших кандидатів. Якість кандидатів настільки сумнівна, що пошук чогось більш привабливого вийшов далеко за межі власне політичного в зону навколополітичного, де «Квартал 95» перебуває завжди, від самого свого початку. Політика – просто роздолля для жартів і відвертих знущань, у нас в країні особливо, й фабрика гумору для народу, створена Зеленським, виробляє відповідний продукт на конвеєрній основі та в промислових масштабах. Не лише виробляє, а й прекрасно вміє його продавати, тобто робить усе просто, дохідливо й для основної маси смішно.
Уже за цими параметрами професійний комік дає фору професійним політикам: його замовник, а це масовий глядач, він же й виборець, радий і задоволений. Від Вови та від «Кварталу» чекають позитивних емоцій, від них отримують позитивні емоції. Один із регулярно застосовуваних на концертах прийомів – фінальна жаліслива пісня на тему наших спільних переживань про Батьківщину, яка переконливо вселяє: ці хлопці поділяють із простими людьми їхній біль і радості, вони – такі, як ми.
Ось це українським політикам не дається взагалі, вони, навпаки, всіляко демонструють свій непростий, особливий статус, а за емпатію в них відповідають спеціальні люди, які напишуть чергові слова в чергову промову. Може, хтось і щиро співпереживає народу, але, як собака, висловити це публічно не може. Зворотна реакція відповідна: в кращому разі ніяка, в найпоширенішому – посилення суспільної недовіри до брехливих, нещирим створінням, нездатним до людських почуттів в принципі, й зокрема навіть коли від цього критично залежить електоральний результат.
Тому Володимир Зеленський на другій позиції в передвиборчому рейтингу й у всіх на устах видає не гаряче бажання помітної частини виборців бачити його президентом, а гострий дефіцит у політиці людей, що володіють якостями, які легко, природно демонструє Зеленський. Так, він прекрасно вміє працювати з аудиторією, він не лише задушевно розмовляє з публікою, а глибоко розуміє необхідність постійної розмови. Звичайно, це його хліб, але ж і в політиків це має бути хлібом, проте ж ні.
Проблема Зеленського-кандидата полягає в тому, що хочуть не його, а такого, як він. Звичайно, зірку люблять, і свідчень цієї любові предостатньо, що дозволяє артисту підтримувати високу самооцінку, але люблять у нинішній іпостасі насмішника, свого хлопця, прекрасно працює й образ «слуги народу» Голобородька. А що таке політик Зеленський, змушений діяти в обставинах непередбачуваного сценарію, що не прописаного спеціально під головного героя, й непідвласного кастингу, не знає й він сам, не те що інші.
Тож на питання, чи зуміє політик-неофіт принести в українську політику нову якість і підняти високу хвилю справжнього оновлення, відповіді не існує. Зате очевидно, що його участь, поки навіть теоретична, оголює убогість ветеранів політичної сцени, звичних до мозолів на очах і на вухах і вже не здатних викликати ентузіазм за межами дуже вузького кола прихильників. Це вже сама по собі далеко не даремна місія Зеленського в нинішній за багатьма параметрами унікальній кампанії. І на тому спасибі.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA