Президентська виборча кампанія переходить у кульмінаційну стадію. Соціологічні заміри фіксують трьох лідерів електоральних вподобань, які вже досить давно й активно ведуть свої кампанії.
Є й низка кандидатів – так званих претендентів на третє місце. Звісно, всі політики, які отримають результат бодай у 1-2% голосів виборців на цих президентських перегонах, зможуть голосно заявити про свої амбіції на парламентських виборах. Хтось на чолі політичної партії, а хтось зможе підсилити інші політичні команди.
Втім, соціологи зафіксували й інше явище – багато українців досі не визначилися з власними вподобаннями. Таких від 20 до 33%, і саме частина цих виборців робитимуть свій вибір на користь того чи іншого кандидата в останні дні виборчих перегонів напередодні 31 березня й потім у другому турі виборів.
І визначальним для громадян, які таки підуть на дільниці й зроблять свій вибір залишається не лише позитивна емоція й очікування від того чи іншого кандидата, а спроможність політиків запропонувати реалістичне «бачення майбутнього». Для цього кандидатам потрібно не лише слухати політтехнологів, але й реально бачити те, чим живе пересічний виборець. Серед них є різні верстви населення, кожна з яких очікує свого «порядку денного» від кандидатів.
Однак є суттєва проблема – нинішні політики настільки сконцентрувалися на суперництві, критиці опонентів та хвастощах у здобутках, що зовсім не помітили того, що справді хвилює пересічних українців. А це не лише тарифи, ціни, війна та «церковні» справи, але й низка інших важливих тем, про які кандидати, в тому числі фаворити, намагаються згадувати побіжно або взагалі не надають належної уваги.
А даремно. Адже чітке бачення в цих сферах могло б допомогти їм залучити на свій бік важливі електоральні групи виборців. Про що мовчать майбутні президенти? Можна перелічити кілька великих «блоків» тем, і наведений нижче перелік далеко не вичерпний.
Соціально-економічний блок
Перш за все потрібно визнати, що Україна – найбідніша країна Європи. Середня зарплата станом на грудень 2018 року становить 10,5 тисяч гривень, або близько 375 доларів. При цьому реальний показник інфляції в 2017 році становив майже 14%, у 2018-му – 13%.
Україна має один із найгірших результатів у світі за показниками валового внутрішнього продукту на душу населення. За даними Міжнародного валютного фонду за 2018 рік, розмір номінального ВВП України в розрахунку на душу населення становить 2 тисячі 656 доларів. Україна за цим показником обходять не лише всі країни-члени Європейського Союзу, а також сусіди (Росія, Білорусь, Молдова), але й низка африканських держав (Нігерія, Судан, Ангола, Алжир та інші).
Що робити? На макрорівні нам необхідно показати якісний ривок економіки країни на рівні хоча б 5-7% зростання ВВП щорічно. Адже 1-2% зростання економіки – це, на жаль, консервація бідності. Однак цьогоріч уряд очікує сповільнення зростання ВВП.
Україна також посідає посередні позиції в рейтингу Doing Business. Відкрити й адмініструвати власний бізнес – досі справа не з легких. За даними досліджень ділового клімату в 2016-2018 роках, 86% українських підприємців саме в державі бачать «перешкоду» або взагалі «ворога» для розвитку своєї справи.
Не дивно, адже в нас склалася система так званого «кумівського капіталізму»: за словами директора Світового банку у справах Білорусі, Молдови та України, в нас політично пов'язаними є 2% фірм. І ці 2% компаній контролюють більш ніж 20% загального обігу й понад чверть активів всіх українських компаній. Це і є славнозвісна монополізація ринку.
А ще в Україну не хочуть йти іноземні інвестори. За останні 3 роки найбільшими «інвесторами» в українську економіку стали ті ж самі заробітчани: в 2018 році вони переказали в Україну близько 11 мільярдів доларів – це майже в 5 разів більше, ніж було залучено прямих іноземних інвестицій. А ті інвестори, які працюють в Україні, порівняно із 2017 роком ще більше занизили оцінку привабливості нашої держави як країни для інвестицій. Серед причин низької оцінки неефективна боротьба з корупцією та недовіра до судової системи.
Важливими питаннями, які мало або й зовсім не висвітлюються кандидатами в президенти, є рівень трудової міграції, що зростає. Чи має Україна стратегію, що робити з мігрантами в майбутньому? Чи захищає їхні права за кордоном, чи будуть створені робочі місця в нашій державі, щоб люди таки поверталися додому? Що робити із соціальними виплатами, хто і як забезпечить пенсіями цих людей?
Окремо варто зупинитися на пенсійній реформі. Останнім часом на дану тему лунає вкрай мало повідомлень – що і як відбуватиметься у цій важливій сфері, невідомо. Ані молодь, ані люди середнього віку, ані люди похилого віку не мають розуміння, як і за рахунок чого формуватимуться їхні пенсійні заощадження, чи можна бути впевненими в їх надійному збереженні.
Окремо молодь хвилює питання запуску іпотечного кредитування, купівлі власного першого житла. Загалом, ці ж питання хвилюють і малих підприємців – під які відсотки й коли банки зможуть надавати кредити під доступні відсотки, щоб можна було реально говорити про запуск своєї справи.
Політичний блок
Окремою темою є питання безпеки на макро- та мікрорівнях. Неозброєним оком видно, що реформа Нацполіції, як і всієї правоохоронної реформи, – справа незавершена. І кандидати в президенти мали б запропонувати суспільству своє бачення – як довести справу до кінця, щоб на вулицях українських міст стало безпечніше.
На макрорівні немає комплексного рішення й бачення ситуації з війною на Донбасі. Незрозуміло, що буде з ОРДЛО, як вирішувати проблеми переселенців тощо.
Незавершеною є й судова реформа. Запуск Антикорупційного суду очікується в квітні, втім, коли будуть реальні вироки для корупціонерів, незрозуміло. Загалом, рівень боротьби з корупцією залишає бажати кращого.
Українців допікають питання, які з року в рік не можуть вирішити політики та чиновники. Це і провальний процес люстрації, і зняття депутатської недоторканності, і питання проведення виборчої реформи.
За 5 останніх років не було вирішене питання про повернення до державного бюджету грошей, незаконно відчужених внаслідок корупційних схем попереднього режиму.
Всі ці теми залишилися осторонь у месиджах кандидатів у президенти.
Гуманітарна сфера
Найбільш незрозумілим для виборців є те, що відбувається в Україні з медициною, освітою та екологією.
Жоден із фаворитів передвиборчих перегонів не запропонував покрокового й реального бачення, як ефективно реформувати ці сфери, щоб вони стали локомотивом змін у нашій державі.
Наразі саме освіта та наука – два кити інноваційної економіки, завдяки яким навіть маленькі й обмежені в природних ресурсах держави є світовими лідерами економічного зростання. Вже зараз видно, що навіть за незначного використання потенціалу IT-галузь Україна досягає непоганих результатів. І це при тому, що в основному в нас відсутні так звані R&D центри, а українські айтішники переважно працюють на аутсорс.
Те саме з медициною. Попри перші позитивні зрушення, говорити про ренесанс цієї галузі зарано. В Україні одна з найгірших ситуацій у світі з поширенням небезпечних хвороб, ми лідери в Європі за поширеністю ВІЛ/СНІД, посідаємо останні місця в рейтингах щодо якості та тривалості життя серед країн світу.
Нарешті, питання екології взагалі залишається за дужками усіх суспільних процесів в Україні. Всі наявні «перемоги» в цьому напрямку переважно є заслугою небайдужих активістів і так званого «креативного класу» громадян, які проживають переважно у великих містах. Комплексної стратегії щодо збереження лісів, подолання наслідків від екологічних загроз, ситуації із захороненням хімічних та радіоактивних відходів, покращення якості води немає. В Україні не реалізовується комплексна стратегія щодо сортування та переробки сміття, слабко ведеться робота з питань енергозбереження та розвитку відновлювальної енергетики.
Загалом, гуманітарні питання в контексті нинішньої виборчої кампанії розглядаються кандидатами дуже поверхнево. А це одні з найважливіших питань про наше майбутнє та якість життя.
Болючі питання
А ще є низка болючих питань, які також залишаються поза увагою кандидатів у президенти.
Перш за все це розслідування справи щодо розстрілу Небесної Сотні, визначення замовників і виконавців резонансних вбивств журналістів та громадських активістів.
Та це неповний список усіх таких тем. Звісно, якщо вони не «на слуху» й наразі відсутні в медійній площині, не варто думати, що громадяни взагалі забули про увесь вищевказаний перелік важливих для суспільства проблем.
Адже вибори, зрештою, минають, і приходять сірі політичні будні. І переможцям, і тим, хто програє, вчергове доведеться рахуватися з новими реаліями та викликами в економічній, соціальній та гуманітарній сферах життя.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»