«Чесних більше», – свідчить слоган одного з кандидатів у президенти. До цієї заяви питань не менше, ніж до самого Анатолія Гриценка. Більше де? Більше наскільки? Більше для чого? Та, зрештою, чесні – це які?
Розмови про чесність під час виборів – така ж ритуальна річ, як і різні меморандуми про чесні вибори, на кшталт того, що вчора підписали Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, Олександр Шевченко та Віктор Бондар. Про те, що суворо простежить, щоб вибори були чесними, заявив і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. За логікою всі перераховані вище мають бути виключно чесними людьми. Лише в політики своя логіка. Зрештою, чесним про чесність домовлятися немає жодного сенсу, вони чесні й так, а обіцянкам нечесних ціна відомо яка.
Сказати, що виборцям так важлива чесність претендентів на президентську посаду, було б великою помилкою. У певному сенсі зовсім навіть навпаки. Політик має давати надію, а сувора правда легко заганяє в депресію. Заразити своєю вірою – в певному сенсі обдурити, змусити діяти наперекір обставинам, заплющити на щось очі, а десь побачити орієнтир, який існує лише в уяві. Чи брехня це? Радше захоплення. І той, хто сам захоплений, чесно захоплює інших.
Імітувати захоплення практично неможливо, ось така нечесність розпізнається на несвідомому рівні. Низький рівень підтримки у лідерів перегонів – реакція на цей дефіцит якості, ц кількість учасників, аж сорок чотири, його ніяк не компенсує. Юлія Володимирівна Тимошенко, наприклад, славиться своїм умінням майстерно серфити в море смислів і фактів, і якщо смисли й факти заважають закласти гарний риторичне віраж, тим гірше для них. Але це зовсім не заважає їй довгі роки мати впевнене ядро прихильників. Вони якраз зовсім не вважають недоліком Юлії Володимирівни її схильність прибрехати заради користі спільної справи.
Заради користі справи, щоправда, вже іншої, прихильники Петра Порошенка готові підтримати свого кумира в його, скажімо, перебільшенні, що всі, хто не він – Путін. Звичайно, нечесно, але чого не зробиш, щоб той же Путін не напав. У чинного президента підтримка невисока, але чесності від нього й не чекають, від нього чекають перемоги.
Зате тема чесності з'їла політичну кар'єру Дмитра Гнапа, яка, здавалося б, щойно почалася. Зараз уже неважливо, як там було з премією у валюті, що публічно журналісти, якими керував колись Дмитро, обіцяли віддати на потреби армії. Обіцяли віддати всю, віддали малу частину, та й то, кажуть, підрозділу ряджених, але, зрозуміло, через незнання. За 15 тисяч євро, які склала сума премії, інший Ляшко не поворухнув би й мізинцем, а Гнапу скандал завдав непоправної шкоди: що належить ветеранам української політики, за те боляче б'ють тих, хто ще вчора їх із пафосом бив. Білий одяг у носінні надзвичайно примхливий.
Обурюватися подвійними стандартами не потрібно. Просто щодо старих політиків жодні стандарти не діють, вони давно за лінією добра та зла. А до нових фігур вимоги величезні, тому що до чортиків набридло розчаровуватися. І це, знову ж таки, не про чесність як таку, а про надію. У ситуації з висуванцем «Сили людей» надія згасла відразу, й тепер з'їзд партії вирішуватиме, чи підтримувати кандидата, а сам Гнап знятися з виборів відмовився.
Психологічно це зрозуміло, класичні етапи прийняття неминучого – заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття – Дмитру ще тільки належить пройти. Тут, віримо, він впорається. Впоратися б і нам із рештою чесних кандидатів і чесними виборами.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA