Після виборів життя не закінчується. Про це дуже добре знають досвідчені політики. Особливо важливо заручитися підтримкою колишніх конкурентів, а нині потенційних союзників.
Хоча ведуть перемовини не всі й не з усіма, звісно, шукаючи найбільш вдалі конфігурації на основі можливих «точок дотику». Це може бути суто ідеологічна основа, покращення електоральних позицій, медійна чи фінансова складова. А головне – стратегічні партнери знадобляться вже напередодні й під час виборчої кампанії до парламенту.
Штаби кандидатів-фаворитів аналізують потенціал найбільш вигідних альянсів й лише після цього починаються перемовини. Рекордна кількість кандидатів у президенти за всі роки незалежності стимулює більш рейтингових політиків шукати собі союзників напередодні другого туру. Особливо цікаво буде проаналізувати результати голосування, адже саме після їх оприлюднення стане зрозуміла динаміка та напрямки «міграції» електорату від того чи іншого кандидата.
Що дають об’єднання фаворитам перегонів?
Згідно з результатами останніх соціологічних опитувань, приблизно 25% українців, які мають бажання взяти участь у виборах, досі не визначилися зі своїми вподобаннями. Це означає, що більшість із них вирішуватимуть у день голосування. Дехто взагалі не піде на вибори.
Більша частина з тих, хто ще не визначився, але таки дійде до дільниць, голосуватимуть за кандидатів-фаворитів. Це загальновідомий факт – перевагу надають тим, хто має найбільші рейтинги й шанси вийти до другого туру. Ще частина тих, хто не визначився, проголосують за інших кандидатів, які точно не є фаворитами. Це може бути протестною реакцією, а, можливо, свідчить про певні раціональні фактори, які вплинули на їхній вибір. Наприклад, проаналізовані програми кандидатів у президенти.
Однак багато хто з виборців проголосує не за фаворитів – це і є «ядро» електорату того чи іншого кандидата. Саме на основі цих результатів уже фаворити перегонів ухвалюватимуть рішення про можливість вести перемовини про підтримку напередодні другого туру.
Втім, на прикладі кандидатів у президенти Анатолія Гриценка та Андрія Садового можемо констатувати, що об’єднання хоча й дають свої результати, проте не гарантують збільшення підтримки за більш рейтингового союзника. Якщо за даними соціологічних опитувань проаналізувати динаміку рейтингів Анатолія Гриценка після того, як на його користь свою кандидатуру зняв Андрій Садовий, то чітко бачимо зростання в межах 2-3%. Це також суттєвий результат, проте він, скоріш за все, не стане визначальним для виходу до другого туру.
Жодна зі спроб об'єднання саме опозиційних кандидатів напередодні президентських виборів, коли вони мусили протистояти більш злагодженим діям провладного ресурсу, не гарантувала позитивного результату. Цього не сталося ані в 1999 році – історія про створення так званої «Канівської четвірки, ані в 2004-му, коли опозиція змогла об’єднатися лише для захисту результатів виборів, ані в 2013-му, коли жоден із опозиційних лідерів не мав такої ваги, щоб протистояти команді екс-президента Віктора Януковича.
Саме тому в політиків «старої генерації» є всі підстави вважати, що будь-які альянси – це даремна втрата часу, й можуть мати лише короткостроковий медійний ефект. Втім, нові обставини президентської кампанії-2019 можуть внести корективи в такого роду судження.
Альянс заради результату
Двом із трьох основних фаворитів президентських перегонів, які потенційно мають шанси потрапити до другого туру, потрібно заздалегідь подумати про політичні альянси. Адже це їхній квиток до впевненої перемоги. Річ у тім, що в другому турі двом імовірним півфіналістам доведеться максимально докласти зусиль, щоб отримати впевнену перемогу. Тобто не в межах 1-3%, а щонайменше 5-6%.
Якщо до фіналу виходить Юлія Тимошенко, то їй доведеться шукати потенційних союзників ще й для того, щоб покращити свої стартові можливості напередодні парламентської кампанії. Адже навіть якщо лідерка «Батьківщини» виграє вибори, вона не матиме опори у вигляді сталої більшості у Верховній раді. А до виборів до парламенту ще залишатиметься півроку.
Нещодавно підтримку Юлії Тимошенко офіційно висловив Сергій Тарута. Про інших потенційних союзників ми можемо лише здогадуватися. Нещодавня ініціатива Тимошенко «подружитися» з Анатолієм Гриценком виглядала як цілком логічний крок, втім, лідер «Громадянської позиції» в досить грубій формі відкинув таку пропозицію «Леді Ю».
Найбільш рейтинговому кандидату – Володимиру Зеленському – також конче необхідно показати намір пошуку союзників та «обрости» більш досвідченими політиками в своєму оточенні. Адже наразі невідомо, кого готує команда Зеленського на посади за президентською квотою – міністра закордонних справ, генерального прокурора, очільника СБУ та інші. Наразі зі штабом Зеленського контактують чимало політиків – про свою підтримку заявив «аграрій» Віталій Скоцик. Подейкують, що команда Зеленського веде перемовини з Ігорем Смешком із пропозицією очолити СБУ.
Не до угод
Наразі найвпевненіше себе навіть без потенційної підтримки інших кандидатів у президенти почуває Петро Порошенко. Якщо він пройде до другого туру, то, скоріш за все, лише укріпить позиції серед своїх прихильників і членів команди.
Тим не менш, окрім технічних кандидатів та політиків «другого ешелону», навряд чи хтось із рейтингових кандидатів наважиться підтримати Петра Порошенка в другому турі. Аж надто високим є його антирейтинг серед українців, а більшості політиків одразу після президентських виборів потрібно буде якомога швидше продовжувати нарощувати рейтинги в підготовці до парламентських виборів.
Із ким би Петро Порошенко не вийшов до другого туру та якими б не були його результати, йому та його команді потрібно вже зараз замислитися про майбутніх попутників у боротьбі за парламент. Адже після виборів восени є висока ймовірність переформатування коаліції та уряду. Тож, як і з ким домовлятися, потрібно вирішувати вже зараз.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»