Українське суспільство є аполітичним. Всі скажуть у відповідь, що цього не може бути. Подивіться, яка висока явка на виборах, яка кількість громадських організацій, політичних експертів та активістів, яка кількість нових концепцій розвитку чи реформування країни, яка кількість різних соціальних протестів у різних частинах країни – Україна глибоко заполітизована країна. Та чи є в Україні політична партія, що представляє саме ваші інтереси й позицію якої ви повністю розділяєте та підтримуєте?
Про це в своєму блозі написала політтехнолог, партнер компанії SIC Group Ukrainе, Member of International association of political consultants (IAPC) Катерина Одарченко.
Парламентські партії – групування еліт, що далекі від потреб суспільства
«Парламентські (прикоритні) партії імені однієї людини чи одного інвестора. Різноманітні політичні проекти, між якими десятиліттями мігрують вічні депутати-міністри-губернатори, – це справжній ліс після бурелому», – зазначила Одарченко.
На її переконання, суспільство має розібрати ці завали, вичистити політичні авгієві стайні, щоб разом зі старими політиками пішли в минуле й старі шаблони, старі принципи функціонування політичних партій та держави.
Короткий цикл життя парламентських партій в Україні
Нові партії не витримують випробування владою та втрачають підтримку. Яскравим прикладом є четверте місце у 1998 році Партії зелених України, яка за чотири роки парламентської діяльності, втратила електоральну підтримку, нагадала вона.
«Президентські вибори демонструють зниження електоральної підтримки нових парламентських партій – «Самопомочі», Радикальної партії Олега Ляшка, «Народного фронту», які виявилися неспроможними системно реалізовувати очікування суспільства на перезавантаження політичного та соціального життя», – констатувала експерт.
Революційні спроби змінити політичні еліти
На її думку, українське суспільство не готове протистояти власним політичним елітам, їх внутрішній консолідації. Політичні еліти вже тричі вдало ухилилися від суспільної вимоги проведення політичної люстрації: вперше це відбулося в 1990-ті роки, зі здобуттям Україною незалежності, вдруге – в 2004 році, після Помаранчевої революції, а втретє – після Революції Гідності.
«Схоже, суспільству розраховувати на швидку постреволюційну люстрацію вже не варто», – додала вона.
Феномен Зеленського як відмова підтримки чинних еліт
Як пояснила політтехнолог, вибір переможця президентських перегонів свідчить про стомленість суспільства від чинних політичних еліт та політичних лідерів. Суспільство демонструє запит на нові політичні обличчя, що принесуть нові світоглядні засади політичного функціонування.
Суспільство з неофеодального ціннісно трансформувалося в громадянське, що може функціонувати за зразком прямих демократій давньогрецьких міст-полісів, підкреслила вона.
«Нині в країні немає механізмів для спроможності реалізації нового суспільного потенціалу. Хороші шанси заявити про себе з’явилися й у нових політичних партій», – уточнила політтехнолог.
Еволюційна люстрація політичних еліт
«Суспільство в своєму розпорядженні зараз має лише засоби еволюційної люстрації: висування з громадянського суспільства нових політичних лідерів, формування нових політичних партій та поступове заміщення політичних еліт із неофеодальною свідомістю представниками з постіндустріальною цифровою свідомістю», – наголосила Одарченко.
Вона додала, що саме це підтверджують і останні соцопитування, які показують найвищий рівень довіри українців до нових лідерів, що не обіймали високих виборних та політичних посад.
Нові політичні партії, що мають потенціал електоральної підтримки
Дедалі більш впізнаваними стають партії з незаплямованою репутацією. Це «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Демократичний альянс» Василя Гацька, що обумовлено, насамперед, участю Гриценка та Смешка в президентських виборах та отриманням ними значної електоральної підтримки, уточнила фахівець.
«Демальянс» позиціонується як молодіжна партія, що засвітилася своїми входженнями в передвиборчі блоки з більш потужними силами. Партія «Сила людей» сформована на нових організаційних та світоглядних принципах колективної співпраці, що створює їй ареол політичного прогресу та потенціал відповідної політичної підтримки, підкреслила вона.
Реальна кількість нових політичних партій значно більша. Деякі створюються групами прихильників певного політика. Партія «Рух +380» створена навколо політика Романа Безсмертного, а економічна партія 5.10 – навколо бізнесмена Геннадія Балашова. Нова галузева Аграрна партія виводиться на режим передвиборчого старту.
За її словами, децентралізація активізувала значну кількість регіональних партій, орієнтованих на вирішення регіональних проблем та отримання влади в місцевих органах самоврядування.
«У позиціонуванні регіональних партій часто зменшується ідеологічна складова, яку заміщує імідж об’єднання вдалих господарників та управлінців», – акцентувала Одарченко.
Перешкоди розвитку нових партій
На її думку, новим політичним силам не вистачає впізнаваності та фінансових ресурсів для ведення своєї діяльності, яка переважно зосереджується на соціальних мережах. Головне, що заявлені цілі та управління їх реалізацією є досить слабкими чи узагальненими й неспроможні створити достатній об’єднавчий ефект для людей навколо їх реалізації.
Вона зазначила, що пошук фінансової та медійної підтримки в олігархів формує в суспільстві уявлення про політичну партію як про політичний проект конкретного олігарха. А олігарх-меценат виступає як зозуля, що підкидає свої яйця до чужих гнізд для збільшення шансів досягнення успіху.
«З огляду на збільшення трудової еміграції найбільш освічених та активних верств населення, зокрема молоді, перспективи вдалого будівництва нових партій, особливо масових, постійно знижуються, за винятком формування партії українських емігрантів», – пояснила експерт.
На її думку, суспільство має запит на зміну політичних еліт, реальною є перспектива еволюційного відбору через електоральну підтримку нових політичних сил, що покажуть свою політичну та соціальну ефективність.
«Довгострокову підтримку отримають лише ті політичні сили, що запропонують реально важливі для суспільства цілі, окреслять реалістичні шляхи їх досягнення, необхідні ресурси та системи управління процесом досягнення із залученням суспільства в постійному взаємозв’язку-координації з партією та її політичними лідерами. Лише значимі для суспільства цілі, артикульовані партією, зможуть консолідувати суспільство навколо досягнення цілей та електоральної підтримки партії», – резюмувала Катерина Одарченко.
Скільки українці витрачали на утримання вищих органів влади в 2014-2019 роках – за посиланням.
Також «Слово і Діло» подивилося, хто найбільш активно займався законотворчою діяльністю в квітні.
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA