Рівно сто днів тому новообраний президент України Володимир Зеленський відважився зробити те, що не вдавалося жодному політику за 28 років існування новітнього періоду української держави. Як позасистемний політик він розпочав свою каденцію з повного перезавантаження влади.
І поки що найбільший успіх Володимира Зеленського на посаді глави держави полягає в тому, що він зумів не просто не втратити довіри українців, а мультиплікувати її у вигляді оновленої Верховної ради, яка найближчими днями разом із парламентом розпочне свою роботу.
Насправді, такого тривалого «медового місяця» з власним виборцем не мав жоден із попередників Зеленського. Основний секрет успіху – колишній шоумен для великої кількості українців став символом реалізації свого протесту за допомогою цілком конструктивних інструментів демократії. Обрати людину без політичного досвіду, не заанґажовану багаторівневими домовленостями із «системними» політичними гравцями та стейкхолдерами, без корупційного шлейфу й водночас без власної політичної команди – саме в такий спосіб українці висловили свій протест проти політичного класу «старого формату».
Якими успіхами запам’яталися 100 днів Володимира Зеленського? Де пролунали тривожні дзвіночки та в чому їх небезпека?
Топ-3 успіхів
Володимиру Зеленському вдалося швидко встановити контроль над політичним порядком денним всієї країни та значно розширити свою інституційну спроможність як глави держави. Більшість у новій Верховній Раді, що сформована з єдиної фракції соратників президента, – це перший справжній успіх, який досі не вдавалося повторити жодному українському політику. Монокоаліція сформує такий же моноуряд, що також можна вважати неабияким успіхом команди нового президента. Сюди ж можна віднести й спробу швидкого вирішення кадрових питань шляхом рішучого звільнення з посад голів ОДА та тиск на кадрову політику правоохоронних органів. Проте якщо звільнення давалися президенту з легкістю, пошук нових компетентних членів команди та призначення їх на відповідні посади є слабкою стороною Володимира Зеленського.
Другим успіхом Зеленського стала активізація зусиль у сфері зовнішньої політики. Попри те, що обраний глава держави – новачок у політиці, йому вже вдалося зустрітися з багатьма лідерами європейських держав, активізувати діалог зі США та Ізраїлем, почати комунікувати з Росією.
Нарешті третім успіхом шостого президента можна вважати відновлення переговорного процесу в Мінську. Цими днями має відбутися перший за останні кілька років обмін полоненими та заручниками. Зеленський вже двічі напряму телефонував Володимиру Путіну. Попри те, що експерти доречно критикують подібну поведінку Зеленського, варто визнати: президент України готовий використати весь спектр дипломатичних інструментів для припинення обстрілів, повернення українських полонених та встановлення перемир’я.
Топ-3 невдач
А от чого не слід було робити команді новообраного глави держави – сваритися та принижувати українських журналістів. Це справді недалекоглядний крок, який у майбутньому буде лише шкодити і особисто Володимиру Зеленському, і всій його багаточисельній команді в Офісі президента, Верховній раді та Кабміні.
Замість того, щоб применшувати вплив ЗМІ на українські політичні реалії, глава держави міг би запропонувати конструктивну співпрацю та збільшити кількість контактів із журналістами, наприклад, організовуючи щоквартальні прес-конференції. Ба більше, щоб стати союзником медійної спільноти, новообраний президент мав би актуалізувати питання розслідування гучних вбивств відомих журналістів. Проте поки що і спілкування зі ЗМІ, і саме ставлення Офісу президента до журналістів викликає подив та підштовхує до неприємних висновків. Один з них — підготовка ґрунту для кулуарних рішень з ухилом до диктатури.
Друга невдача президента – неспроможність за 100 днів якісно вирішити кадрові прогалини в своїй команді. Просто тому, що її доводилося створювати «з коліс». Попри це, новообраний президент повністю піддався суспільним трендам і не здійснює свою кадрову політику на випередження. Волюнтаристські дії на кшталт закликів до відставок та показових звільнень – це те, що в майбутньому може зіграти поганий жарт із командою нового президента.
Третя невдача, яку ще пригадають команді Зеленського її виборці, полягає у відсутності реальних успіхів у антикорупційній діяльності. Якщо не зважати на гучне затримання Юрія Гримчака, кримінальних переслідувань поки що не зазнав жоден із корупціонерів найвищої ланки. А їх вистачає серед представників минулої влади, якщо згадати численні журналістські розслідування. Звісно, цю невдачу можна вважати тимчасовою з огляду на те, що команда Зеленського не мала можливості змінити голову СБУ та очільника ГПУ. Невдовзі в нового президента з’явиться весь спектр опцій кадрових призначень у цих силових відомствах. Тож чекати залишається недовго.
Напередодні «великої гри»
Під час своєї інавгураційної промови Зеленський закликав уряд подати у відставку. Його заклик лунав неприродньо для реалій традиційного політичного порядку денного по-українськи. Не маючи достатніх важелів, Зеленський дуже чітко ретранслював запит суспільства: не можете змінити країну – добровільно підіть із посад. «Ви можете взяти аркуш, взяти ручку й звільнити свої місця для тих, хто думатиме про наступні покоління, а не про наступні вибори», – закликав новообраний президент, після чого завершив свою інавгураційну промову повідомленням про розпуск Верховної ради 8-го скликання.
Після 100 днів ситуація кардинально інша. Відтепер у президента України є три потужних важелі для реалізації швидких змін в державі: підтримка виборців, союзники у вигляді монокоаліції з фракції «Слуги народу» у новій Верховній раді та новий уряд.
Політичний «медовий місяць» із власним виборцем закінчився. У нової влади є час максимум до грудня цього року, щоби продемонструвати справжність своїх намірів для реформування всієї країни.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»