Верховна Рада 9-го скликання взяла дуже високий темп роботи. У перший день, не беручи до уваги урочисту частину, народні депутати працювали із 13.00 до 02.00. Було прийнято низку важливих рішень, в тому числі звільнено попередній уряд та призначено новий, звільнений попередній та призначений новий Генеральний прокурор, у першому читанні було прийнято законопроект про скасування депутатської недоторканності.
Загалом парламент у перший день затвердив голосуванням близько 70 документів. Варто зазначити, що більшість із голосувань були спрямовані на скорочення термінів розгляду проектів законів. Тобто в них ще вноситимуть зміни та голосуватимуть в різних читаннях та в цілому.
Щоправда, були й суттєві зміни у роботі законодавчого органу. Їх було помітно неозброєним оком. По-перше, недосконало організована робота із акредитацією ЗМІ — преса зазнавала різноманітних утисків цього дня. Чи пов’язано це із «багами» першого дня в організації процесу акредитації, чи це явище стане системним, — стане зрозумілим в найближчому майбутньому.
По-друге, у Верховній Раді майже цілий день перебував Президент України. Цей фактор можна вважати як позитивом, так і негативом. Адже, окрім процедурних аспектів, є ще й суто політична площина, яку також не можна випускати з поля зору. Зокрема, Володимир Зеленський брав активну участь не лише в урочистостях, але й активно коментував кожне голосування та рішення парламенту, інколи просто викрикуючи репліки в зал.
По-третє, цікавим було поспостерігати за голосуваннями фракцій парламенту. Теза про те, що «Слуга народу» буде самостійно ухвалювати більшість рішень, не витримала випробування дійсністю у перший же день роботи нового парламенту. Майже всі основні рішення Рада ухвалювала кількістю далеко за 300 голосів. Тобто у «Слуги народу», власної фракції, є ще й відверті та латентні союзники щонайменше серед 3 інших фракцій, однієї депутатської групи та позафракційних нардепів. Єдиною, хто послідовно дотримувалися жорсткої опозиційності, була фракція «Європейської солідарності».
Так чи інакше, вчора українське суспільство отримало кілька суттєвих сигналів, ігнорувати які не варто. Адже йдеться про тренди, які пануватимуть у наступні 5 років.
Тренд №1: Рада одного Офісу
Мабуть, це один із фундаментальних сигналів, які вчора можна було зафіксувати у стінах парламенту. Постійна присутність Президента, його неприховані погрози всьому скликанню Верховної Ради щодо можливого її розпуску, встановлення дедлайнів — 1 рік на проведення якісних змін, — всі ці фактори не можливо було не помітити.
Отже, перша скрипка буде належати винятково Володимиру Зеленському та його Офісу президента. Це видно не лише із публічних заяв самого глави держави, але й за тим, що всі головні законодавчі ініціативи виходять з-під пера його Офісу, а також за поведінкою самих народних депутатів з фракції «Слуга народу».
Наприклад, журналісти побачили, що більшість нардепів з монобільшості цілий день майже не полишали сесійної зали, виходили лише до вбиральні та на коротку обідню перерву, спікери від «СН», як і тези, про що саме і як розповідати журналістам, були чітко визначені заздалегідь політтехнологами партії. Все чітко структуровано, ролі розподілені. Принаймні, поки що.
Тренд №2: геть процедури
Так само на догоду результатам голосування депутати часто нехтували процедурами. Особливо це стосувалося кадрових призначень. Не дивина, що, наприклад, фракція партії «Голос» публічно повідомила про те, що не голосуватиме за новий склад Кабміну, адже кандидатури не були обговорені, до того ж, жоден міністр, як і очільник уряду, не представили чіткого бачення розвитку країни та покрокового плану дій.
Натомість у керівництві фракції «Слуга народу» щиро дивувалися зауваженням журналістів про те, чому неможливо ставити запитання про стратегію розвитку країни міністрам напередодні їх призначення. Мовляв, давайте спочатку обиремо, а потім вже будемо ставити запитання та отримувати відповіді щодо покрокових планів дій нових очільників міністерств.
Насправді подібні речі свідчать не лише про непрофесіоналізм, але й про можливість приховати від суспільства логіку ухвалення кадрових рішень. Неможливо уявити собі, щоб у жодного із нардепів монобільшості не було запитань до кандидатів на міністерські посади. Сюди ж варто віднести і непублічне та дуже суперечливе рішення про призначення міністром внутрішніх справ Арсена Авакова вже у 3-му поспіль уряді.
Тренд №3: швидкість прийняття рішень
Поспіхом прийняті рішення — не завжди якісні. Особливо яскраво цю тезу можна проілюструвати вчорашнім (а точніше вже сьогоднішнім) голосуванням парламента за скасування депутатської недоторканності.
Відтак у проекті рішення профільного комітету щодо законопроекту про депутатську недоторканність міститься сумнівне юридичне формулювання, яке може в подальшому стати причиною для відміни голосування за цей документ. Йдеться про те, що текст містить формулювання про те, що застереження Конституційного суду не відповідають Конституції. Однак парламент, згідно із Конституцією, не може тлумачити чи давати оцінки будь-яким діям КС.
Утім законопроект в першому читанні таки був проголосований. Вочевидь, депутати не лише готові порушувати процедури, але й ухвалювати законодавчий напівфабрикат. Є висока ймовірність, що законопроекти будуть допрацьовані в комітетах та під час повторного винесення на голосування у правках. Проте сам стиль ухвалення «швидкісних» рішень на рівні найвищого законотворчого органу — дуже сумнівний сигнал для майбутніх демократичних процедур.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і діла»