«Назріла необхідність глобальної домовленості про одночасне і тотальне скасування будь-яких економічних санкцій, крім запроваджених Радою безпеки ООН». Ця заява голови комітету з міжнародних справ російської Ради федерації Констянтина Косачова від 18 березня стала відправною точкою чергової спроби Москви позбутися санкцій за агресію проти України. Цього разу нібито заради боротьби з коронавірусом.
Ідеальний шторм
На відміну від європейських країн, де «карантинний» режим поступово почали запроваджувати в лютому, російська влада запровадила обмеження лише наприкінці березня. Спочатку Володимир Путін оголосив неробочим тиждень з 28 березня до 5 квітня, пізніше – повідомив про продовження карантину до кінця місяця. У Москві не працюють кафе, ресторани, торговельно-розважальні центри, заборонені масові зібрання, зачинені школи, університети та державні кордони для іноземців. Станом на 7 квітня у країні офіційно зареєстрували 7 тисяч 947 випадків COVID-19, при чому тільки за попередню добу кількість хворих збільшилась на 1 тисячу 154 людини.
Як і решта країн «на карантині», Росія зіткнулась із серйозними економічними викликами: зростання рівня безробіття, перспектива падіння споживчої активності населення та промислового виробництва, згортання роботи малого та середнього бізнесу. Кризову ситуацію погіршив драматичний обвал цін на енергоносії: якщо за підсумками лютого середня вартість барелю російської нафти Urals становила близько 55 доларів, то у березні — 26 доларів. Крім того, до критичного для «Газпрому» рівня на європейських біржах опустилась ціна газу. 31 березня тисяча кубів торгувалася на рівні 80 доларів – це дешевше, аніж компанія продає деяким регіонам всередині країни.
Доходи від продажу нафти – основне джерело валютних надходжень до бюджету Росії. У національному кошторисі на 2020 рік мінімальна дохідна вартість Urals закладена на рівні 42,4 долари за бочку. Міністр економіки РФ Антон Силуанов заявив, що внаслідок низьких цін Росія за підсумками нинішнього року втратить до 40 млрд доларів. Тільки в березні збитки склали майже 300 млн, які покрили коштом Фонду національного добробуту (ФНД). На рахунках ФНД станом на початок березня зберігалися 150,1 млрд доларів. У Мінфіні РФ стверджують, що цієї суми вистачить на 6-10 років компенсації недоотриманих надходжень від низьких «нафтових» цін. Утім, ці розрахунки були зроблені за три тижні до того, як економіку країни паралізував COVІD-19.
Згідно з даними Міжнародного валютного фонду санкції країн заходу в сумі з іншими негативними факторами, сповільнюють зростання російського ВВП на 1% щороку. В умовах невідворотної глобальної фінансової кризи ціна агресії проти України для російських компаній та цілих секторів економіки з чорного списку різко зростатиме. У «докоронавірусному» світі скасування санкцій було для Росії здебільшого геополітичною проблемою. Але нині Москва чи не вперше з 2014 року дійсно потребує доступу до західних технологій, фінансових ринків та кредитних інструментів.
Від Росії з любов’ю
Кремль намагається використати непідготовленість Європи та США до пандемії, щоб дати більше аргументів прихильникам відновлення співпраці з Росією. 24 березня 14 літаків Міноборони РФ доставили гуманітарну допомогу в Італію. ІЛ-76, розфарбовані написами «Від Росії з любов’ю», приземлилися в аеропорту Пратіка ді Маре за 16 кілометрів від Риму. На їх борту, окрім техніки та медикаментів, прибули, як стверджували в російських ЗМІ, більше сотні вірусологів та епідеміологів. За інформацією журналіста видання La Stampa Джакомо Якобоні, 80% «гуманітарки» виявились непридатними. Крім того, більша частина прибулих фахівців були або військовослужбовцями збройних сил РФ, або мали військовий досвід. У відповідь представник Міністерства оборони Росії Ігор Конашенков у Facebook звинуватив Якобоні у спробі «дискредитації» допомоги та пригрозив, що журналіст «впаде у яму, яку риє сам».
1 квітня інший російський літак з медичним устаткуванням приземлився в Нью-Йорку. За кілька днів до того президент США Дональд Трамп телефоном обговорив прибуття борту з Володимиром Путіним. Російські медіа висвітлили подію як акт доброї волі Москви. І хоча у Вашингтоні одразу заявили, що сплатили гроші за доставлені ліки, апарати штучної вентиляції легень та засоби індивідуального захисту, критики Трампа одразу звинуватили того в підігруванні російській пропаганді. Особливо враховуючи, що деякі з доставлених вантажів виготовлялися на підсанкційних підприємствах.
Санкції – не завада
Спроби позбавитись економічного тиску Росія робить і на дипломатичній арені. 2 квітня міністр закордонних справ Дмитро Кулєба повідомив, що Україна завадила реалізації прихованого російського плану зі зняття обмежень. Київ перервав процедуру мовчання щодо запропонованого Москвою проєкту резолюції Генасамблеї ООН «Декларація солідарності на період загрози COVID-19». За свідченням головного українського дипломата, у запропонованій редакції документу, серед іншого, є пункт про початок скасування міжнародних санкцій. 5 квітня постійний представник України при ООН Сергій Кислиця заявив, що Кремль розробляє багатокрокові плани, аби використати глобальну пандемію для просування власних «вузькополітичних» інтересів.
Підозріло активна гуманітарна та дипломатична діяльність РФ змусила групу депутатів Європарламенту передати до Європейської комісії листа з вимогою не допустити скасування санкцій. У відповідь на це звернення офіційний представник Єврокомісії Пітер Стано нагадав, що чинні економічні обмеження були запроваджені за порушення суверенітету та територіальної цілісності України та жодним чином не заважають Росії боротися з поширенням хвороби.
Не допустити скасування санкцій у телефонних розмовах з президентом Європейської ради Шарлем Мішелем та генеральним секретарем ООН Антоніу Гуттерішем закликав і президент Володимир Зеленський. У спробах запобігти економічній індульгенції для агресора Україна звично посіла оборонну позицію та покладається на здоровий глузд міжнародної спільноти. Хоча спровокована коронавірусом світова криза відкриває Києву нові можливості для тиску на Москву. Питання скасування санкцій досі залежить виключно від того, наскільки швидко Росія відмовиться від підтримки терористичних республік на Донбасі та поверне окупований Крим. За 6 років Кремлю не вдалося знайти інших аргументів для Брюсселя та Вашингтона. Принаймні, поки що.
Богдан Машай, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA