Tombe la neige. Колонка Леоніда Швеця

Леонід Швецьполітичний оглядач

Українська громадськість занурена в обговорення фотографії, викладеної в інстаграмі президентом. Виглянув Володимир Зеленський у віконце на Банковій, побачив сніжок над ковзанкою, розчулився і своїм розчуленням поділився. Оскільки думки глави держави щодо інших актуальних питань країна вже давно не чує, навіть в форматі фірмового «відосіка», розчулення з ним розділили далеко не всі, про що і поспішили повідомити в коментарях в довільній формі.

Куди більш цікавим і важливим для нас питанням задався інший державний діяч, щоправда, вже давно колишній. Альфред Кох – один з батьків російської приватизації, колишній заступник голови уряду за Черномирдіна. З нинішнім керівництвом Росії у Коха виникли принципові розбіжності, що призвели до порушення проти нього кримінальної справи, і від гріха подалі Альфред Рейнгольдович перебрався на постійне місце проживання в Баварію. Де, до речі, відзначився тим, що на День незалежності України в 2015 році поклав вінок на могилу Степана Бандери. Зрозуміло, не від великої любові до «провідніка», а з бажання потролити колишніх співвітчизників, що зійшли з розуму на кримській тематиці.

А ще до Баварії Кох перебрався в фейсбук, де є досить популярним автором. Ось в одному зі свіжих постів він і задається питанням: як же так, чому Україна і Польща, дві країни, які стартували після розпаду соцтабору приблизно в рівних умовах і вельми схожі за цілим рядом параметрів, через неповних тридцять років прийшли до таких різних результатів? Різниця по ВВП в 4,5 рази, зрозуміло, на чию користь. «Але при цьому в Польщі всього 2 доларові мільярдери, а в Україні – 10 мільярдерів», – звертає увагу російський економіст. Власне, це зауваження в значній мірі і є відповіддю на поставлене ним же питання.

Не можна сказати, що Кох першим звернув увагу на вбивчу різницю між польським та українським досвідом останніх десятиліть, вона просто впадає в очі, і простий пошук в гугл видає безліч матеріалів на тему: «Чому у поляків вийшло, а в українців ні». Набір відповідей, взагалі, давно відомий навіть тим, хто далекий від основ економічної теорії. Просто поляки не мучилися питанням, щоб б такого зліпити з країни, яка звільнилася з полону псевдосоціалістичного марева, і стали послідовно і ударними темпами майструвати ринкову економіку, зробивши ставку на малий і середній бізнес, на підприємницьку жилку поляків. Додайте сюди максимально сприятливі умови для зовнішніх інвестицій – ось, власне, і все. Хитрих заставних аукціонів, до речі, якими відав Альфред Кох і які поставили Росію на олігархічні рейки, в Польщі не було. Не було в неї і нафти з газом, які зіграли важливу роль в подальшому перетворенні Росії в агресивну бензоколонку і безроздільне царство Путіна.

А польський урок для України дуже простий: ми тридцять років займалися чим завгодно, тільки не тим, чим слід було би. Ну, за винятком тих, хто складає український список «Форбс» і їхня челядь. Ті, хто більше не бачить сенсу чогось чекати, перебираються в саму Польщу або далі. Тільки офіційно оформлених українців, що мають поліс соціального страхування, в Польщі працює, за даними на вересень 2020 року, 507 тисяч осіб. І це, ми ж розуміємо, не межа.

Питання «чому ми не Польща?» має, здавалося, не змовкати в кабінетах на Банковій і Грушевського, болісно свердлити голову кожного державного керівника, з нього повинні починатися і ним же закінчуватися будь-яка нарада. Нічого подібного, звичайно, не відбувається. Зате як красиво кружляє в світлі ліхтарів сніг над ковзанкою під президентськими вікнами.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA

Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps

АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО