Уже в новому році вкотре пролунала ідея про потребу запровадити так звану «нульову декларацію» та забезпечити процес амністії капіталів. За задумом влади така реформа дасть змогу вбити двох зайців: відновити довіру між державою та громадянами і водночас ефективно наповнити бюджет країни.
Ідея не нова і дискусійна, проте на її впровадження політики не наважувалися довгі роки. Цього разу заяви з боку Кабміну та представників монобільшості у парламенті залунали із новою силою – подейкують, що в цій історії не минулося без МВФ.
Першою ластівкою у 2021 році стала заява голови Державної податкової служби (ДПС) України Олексія Любченка, який наголосив на тому, що нульову декларацію потрібно запроваджувати терміново. «У президента це пріоритет номер один. Цей рік вирішальний», ‒ зазначив чиновник в етері однієї з телепередач.
Вже через декілька днів його тезу про потребу провести амністію капіталів у 2021-му підтримав і голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, народний депутат із фракції «Слуга народу» Данило Гетманцев. «Що таке податкова амністія? Це фінансове життя українців з чистого аркуша. Коли держава дає можливість вивести «в білу» зароблені статки, з яких не був сплачений податок впродовж усього періоду незалежності України», ‒ пояснив Гетманцев.
Таким рішучим заявам передувала тривала історія запровадження нульової декларації у сучасній Україні. Про це говорили і у середині 2000-х, і після Революції гідності, проте справді наважитися на подібний крок так і не змогли. Чи варто сподіватися на початок життя з чистого аркуша вже у 2021-му році?
Без амністії ніяк
Натепер тривають дискусії, як саме впроваджувати відповідний механізм «нульової декларації».
Так, голова Державної податкової служби Олексій Любченко підтримав ініціативу президента Володимира Зеленського, який назвав запровадження процесу амністії капіталів пріоритетним і невідкладним завданням. Гостра дискусія з цього питання відбувається і у профільних комітетах ВР з моменту затвердження Кабінетом міністрів Плану пріоритетних дій на 2021 рік, одним із пунктів якого є запуск механізму амністії капіталів.
З точки зору пана Любченка, у нашій країні відбулася перемога податкової меншості ‒ з 2013 року частина населення, яка офіційно працювала і платила податки, стала меншою, ніж та частина, яка не сплачує податків. Організація схем ухилення від сплати податків в Україні стала частиною бізнес-культури і свого роду традицією, а організатори цих схем не вважають себе злочинцями. 60% споживчих витрат йде в «тінь», а кошти від ПДВ не перекривають витрат на обслуговування державного боргу.
На думку голови ДПС, державі варто посилювати заходи і відповідальність за несплату податків, збільшити податок із продажів, дозволити розкриття персональних даних, щоб унеможливити розкішне життя для тих, хто податків не платить, адже несплата податків – найстрашніший злочин, бо невидимий, який часто комусь вартує життя через недофінансування тих чи інших державних служб і проєктів.
Для того, щоб наповнити бюджет у досить складних умовах пандемії необхідно, на думку пана Любченка, терміново запроваджувати «нульову декларацію» і починати з чистого аркуша, бо часу на дискусії з приводу відсотків, які мають сплатити за приховані доходи, немає. І не факт, що ті, хто десятиліттями не сплачував податків, погодяться оприлюднити свої доходи зараз, а тим паче сплатити з них податки.
Послідовником запровадження «нульової декларації» є і голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, народний депутат Данило Гетманцев. Він ще у вересні 2019-го зареєстрував законопроєкт про амністію капіталів. Впровадження цього законопроєкту дало б можливість легалізувати статки тим, хто не сплачував податків упродовж усього періоду існування незалежної України. Пан Гетманцев наголошує на тому, що подача «нульової декларації» ‒ справа абсолютно добровільна, яка дозволяє безкарно легалізувати походження своїх коштів і оновити свою фінансову історію. Це важливо зробити саме у 2021 році напередодні запровадження процесу автоматичного обміну податковою інформацією, який набуде чинності у 2022-му. У законопроєкті пана Гетманцева декларанту пропонується заплатити від 5% до 10% податку від задекларованої суми прибутку.
Своєю чергою міністр Денис Шмигаль розглядає процес запровадження «нульової декларації» як елемент залучення додаткового капіталу в економіку України і сподівається, що він буде запущений до кінця поточного року.
Умова МВФ?
Питання проведення податкової амністії обговорюється і з західними партнерами України. Для них важливо, щоб процес амністії дав позитивний результат і щоб Україна не повторила негативний досвід країн, де така процедура не виправдала сподівань.
З точки зору західних партнерів, успіх цього процесу напряму залежить від реформування податкової служби і, звичайно, від ставки, за якою відбудеться амністія капіталів. А це, на думку екссекретаря РНБО Олександра Данилюка, політичне питання і визначити величину ставки буде непросто. «І ключове, не повинні підлягати амністії гроші, які зароблені корупційним шляхом або якимось кримінальним шляхом», – вважає Данилюк.
Міжнародний валютний фонд, який раніше критично ставився до амністії капіталів, вважає недоцільним запровадження нульової ставки за умови добровільного розкриття інформації про активи за кордоном, і рекомендує встановити ставку на рівні 9%. У меморандумі МВФ йдеться про те, що добровільне декларування майнового стану відповідатиме найкращим міжнародним практикам, включаючи справедливість стосовно сумлінних платників податків, узгоджуватиметься з вимогами законодавства щодо протидії відмиванню доходів та з антикорупційним законодавством.
Диявол у деталях
Як вже зазначалося, історія із запровадження амністії капіталів в Україні триває багато років, а кількість тих, хто сьогодні не сплачує податків, за даними ДПС, становить близько 6 мільйонів осіб.
Тож наповнювати бюджет стає дедалі важче, засіки батьківщини активно тануть, а обсяги тіньової економіки в Україні, за офіційними повідомленнями Мінекономіки, сягнули майже 40%. Законопроєкт пана Гетманцева зразка 2019-го року так і не був проголосований у Верховній раді, і за розроблення свого варіанту взявся Офіс Президента, про що в травні 2020 року особисто заявив глава держави Володимир Зеленський.
І якщо документ пана Гетманцева торкався лише прихованих доходів, то президентський закон передбачав вже оподаткування майна. Проте з якихось причин і цей законопроєкт не був внесений на розгляд парламенту. Вже у вересні 2020 року повідомили про те, що у Верховній раді незабаром зареєструють законопроєкт про податкову амністію, який передбачає основну ставку у 5% та термін амністії - 9 місяців.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що в «нульовій декларації» потрібно буде вказати активи фізичної особи у вигляді валютних цінностей, цінні папери, рухоме і нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва, частки (паї) у майні юридичних осіб та інші майнові та нематеріальні активи, як в Україні, так і за кордоном.
Проте сама собою амністія капіталу не вирішує питання тіньової економіки, і її розмір не зменшиться, якщо й надалі будуть використовуватись офшорні схеми. Адже «зарплати в конвертах» та необліковані доходи – це лише невелика частина того, що недоотримує державний бюджет. Основна ж частка тіньової економіки ‒ це використання офшорів.
Тому експерти юридичної галузі наголошують, що результат податкової амністії буде ефективнішим за умови вирішення наявних проблем, щоб не довелось запроваджувати «нульову декларацію» кожні 2-3 роки.
Загалом, світовий досвід засвідчує найрізноманітніші варіанти проведення і результативності податкової амністії і найбільш позитивні наслідки цього процесу пов’язують із довірою громадян до влади (а в Україні із цим є велика проблема), а також із тим, наскільки привабливими для декларантів є умови і пропозиції, виписані у відповідному законі.
Найбільш успішним вважається досвід Туреччини, де провели 5 податкових амністій, а амністію капіталів 1998 року називають початком нової турецької економічної історії. Перевершила очікування влади амністія 2016 року в Індонезії, хоча з-за кордону повернулося лише 15% коштів.
В Італії кількість податкових амністій рахується вже десятками, дехто називає цей процес національним видом спорту, проте гарного результату процес легалізації капіталів досяг лише у 2001-2002 роках і збіглося це із переходом країни на євро. Тоді італійці повернули в країну понад 60 мільярдів євро і сплатили податків на близько 1 мільярд євро.
Серед пострадянських країн успішним досвідом амністії капіталів може похвалитися Казахстан, який двічі запускав цей процес. І хоча сума повернутих коштів була невеликою, але це дозволило уряду істотно зменшити податковий тиск на бізнес і підвищити кредитний рейтинг країни. А от Грузія продемонструвала повністю провальний результат: у 2005 році амністією скористалися лише 8 осіб, задекларувавши усього 35 тисяч доларів із очікуваних 4 мільйонів.
Світовий досвід частіше демонструє негативні результати легалізації доходів, а також такі процеси негативно впливають на податкову дисципліну сумлінних платників податків.
Лише щоб наповнити бюджет?
Головною метою амністії капіталів в Україні має бути побудова прозорих і прийнятних для переважної більшості членів суспільства правил гри, тобто законів і механізмів їх дотримання. Фактично йдеться про оновлення «суспільного договору» між усіма громадянами.
Скільки грошей амністія капіталів могла б принести до бюджету? На думку експертів, у «гаманцях» українців поза банківською системою щонайменше 40 мільярдів доларів. А на офшорних рахунках заможних громадян – понад 100 мільярдів доларів. Якщо власники цих сум сплатять до бюджету 5%, то ми додатково могли б отримати 7 мільярдів доларів.
Нинішня українська влада обіцяє, що амністія капіталів та нульова декларація буде для всіх. Проте чи сприйматимуть такий крок українці як достатньо справедливий?
Рівень довіри українців до влади надзвичайно низький і це є наслідком довготривалої суспільної несправедливості, бо за весь час існування незалежної України держава не спромоглася створити справедливі і зрозумілі всім правила гри і забезпечити дотримання законів усіма верствами населення. Однак певна провина за те, що саме так склалося, лежить на кожному громадянинові, бо ніхто в Україні не сприймав закон як відображення суспільного балансу. Навпаки, багато хто бачить у законодавчих нормах ніщо інше, як перешкоду на шляху до задоволення власного інтересу, який для багатьох на практиці ‒ понад усе.
Суспільний договір порушений, комунікація втрачена, а тому бізнесмен не сплачує податків, бо вони йдуть невідомо на що, чиновник краде з бюджету, тому що бюджет неспроможний виплатити йому належний дохід через нестачу податків, громадяни ненавидять чиновників, оскільки змушені їм компенсувати те, що не надійшло у вигляді податків. І всі вважають винними когось, а не себе. А політики, які б і мали забезпечити виконання суспільного договору, так і не спромоглися створити ефективну систему законодавства, навіть в умовах усе більших ризиків. І коли сьогодні влада заговорила про амністію, то насамперед вона має провести серйозну і відверту інформаційну кампанію, яка пояснить громадянам потребу, важливість і невідворотність цього процесу, можливі наслідки, як позитивні, так і негативні.
Головною метою амністії капіталів в Україні має бути побудова прозорих і прийнятних для переважної більшості членів суспільства правил гри, тобто законів і механізмів їхнього дотримання. Фактично йдеться про оновлення «суспільного договору» між усіма громадянами.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»