Схоже, у 2021 році Україні доведеться складати іспит на самостійне економічне плавання – місія МВФ, пропрацювавши в Україні з 21 грудня минулого року до 12 лютого поточного, навіть не оприлюднила приблизних термінів надання чергового траншу кредиту.
У червні минулого року Рада директорів Міжнародного валютного фонду ухвалила рішення про початок нової програми співпраці із Україною, розрахованої на 18 місяців та обсягом у 5 мільярдів доларів. Тоді ж Україна отримала перший транш, обсягом у 2,1 мільярда доларів. Кошти були направлені на збереження платіжного балансу та підтримку бюджету.
Очікувалося, що вже на початку 2021-го, після оцінки ситуації із виконанням так званих «структурних маяків» місія МВФ оголосить про дату надання наступного траншу. В уряді висловлювали сподівання, що за найпесимістичнішим прогнозом Україна отримає другий транш у березні. Проте в МВФ вирішили не поспішати й, вочевидь, не надто задоволені темпами запровадження реформ у нашій державі.
Чи витримає економіка України тривале існування без кредитної «голки» МВФ? Які ризики і чи піде таке «голодування» на користь?
Важливі терміни
У владі заспокоюють і запевняють – нової програми співпраці із Фондом поки що не планують, і сподіваються отримати черговий транш ще за нинішньою. Зокрема, прем’єр-міністр Денис Шмигаль зазначив, що всі параметри співпраці із МВФ – виконуються. І вже в червні уряд планує отримати ще один транш від Фонду.
«Лишилось декілька ключових пунктів у роботі з МВФ: це ціна на газ, це узгодження макропоказників на 2022-2023 роки, судова реформа, закон про Вищу раду правосуддя, про посилення кримінальної відповідальності за незаповнення декларацій і закон про НАБУ», - зазначив прем’єр.
На відміну від очільника Кабміну, в Офісі президента наголошують на тому, що кредитні кошти вдасться залучити, проте обережно не називають дати – за словами радника Президента Олега Устенка, транш Україна сподівається отримати вже цього року. Й наголошує – усі запропоновані «програмні маяки» у співпраці із МВФ збігаються із реформами, які ініціює глава держави.
В уряді звітують, що на казначейських рахунках достатньо коштів для обслуговування зовнішніх боргів до липня поточного року.
Упевненості додають рекордний обсяг міжнародних резервів Нацбанку, які станом на початок цього місяця становили близько 30 мільярдів доларів. Крім того, Мінфін продовжує залучати кошти від інвесторів від продажу ОВДП. Утім цей інструмент залишається достатньо ризикованим – завдяки привабливій відсотковій ставці, адже кошти, гарантовані державою, потрібно буде невдовзі повертати інвесторам у валюті, що створює додатковий тиск на вітчизняну фінансову систему і, зокрема, курс гривні.
Проте оптимізм української влади стосовно термінів отримання кредиту від МВФ не надто поділяють західні експерти та аналітичні центри. Аналітики інвестбанку JP Morgan вважають, що у разі зняття Кабміном обмежень цін на газ у квітні МВФ може перерахувати кошти у другому кварталі 2021-го. Своєю чергою, аналітики Bank of America (BofA) Global Research вважають, що вчергове повернутися до перегляду програми співпраці із Міжнародним валютним фондом можуть лише у липні-вересні або навіть жовтні-грудні 2021 року.
Спонукати до реформ
Справді, традиційно Україна не надто швидко впроваджує реформи. А зважаючи на непростий кризовий 2020-й – деякі «структурні маяки» не надто просунулися у виконанні. Крім того, після акцій протестів стосовно підвищення тарифів уряд змушений був піти на певні поступки, на деякий час обмеживши зростання цін на газ для населення.
Саме питання із енергоринком традиційно викликає найбільше дискусій – чи продовжувати співпрацю із МВФ. Адже йдеться про створення повноцінного незбиткового ринку енергетики, а без підвищення тарифів, природно, не обійтися.
Проте в МВФ вже тривалий час нагадують, що йдеться не так про підняття цін, як про створення ринкових умов для надання послуг із постачання енергоресурсів. І «ручне» регулювання з боку Кабміну негативно позначається на розвитку саме ринкових відносин. Проте потенційна небезпека протестів та зниження рейтингів – вносять корективи і у співпрацю з МВФ, навіть у часи, коли без кредитних коштів навряд чи Україні вдасться впоратися із поверненням боргів вже у найближчі 2 роки.
Що стосується виконання інших «структурних маяків» – то передусім йдеться про багатостраждальну судову реформу (ухвалення того ж закону про Вищу раду правосуддя), а також у МВФ викликає занепокоєння можливість втручання держави у роботу антикорупційних органів (передусім у НАБУ і САП). Ще одна сфера, на яку натякають у Фонді – посилення банківського нагляду та фіскальних вимог для українського бізнесу й громадян.
Черговий батіг для України?
Політичні експерти наголошують, що позиція МВФ стала жорсткішою після того, як на початку року в США з’явився новий президент. Адже досі співпраця з МВФ тривала успішно, а зважаючи на кількість серйозних викликів, з якими у 2020-му зіткнулася Україна та увесь світ – ситуація не виглядала настільки критичною, щоби відтерміновувати надання чергового траншу.
Навесні свою роботу активізує Верховна рада й експерти прогнозують, що більшість законодавчих ініціатив президента та уряду – будуть проголосовані. А от чи вдасться їх імплементувати до кінця цього року із відповідними результатами – питання риторичне. Суто за формальними ознаками і парламент, і уряд – виконають ключові умови співпраці з Фондом.
Проте все частіше на неофіційному рівні серед політиків лунають настрої стосовно того, що співпраця із МВФ – штучно нав’язана, і навряд чи аж така потрібна для стабільного розвитку економіки України. Проте у співпраці із Фондом є ще недооцінений політичний аспект. Адже у разі зриву домовленостей – Україна може залишитися не тільки сам-на-сам зі своїми економічними негараздами, а й паралельно може отримати додаткові проблеми у сфері національної безпеки.
Тож наступні пів року для української влади будуть визначальними – чи ми залишаємося у непростому дискурсі реформування держави, або поринаємо у політичну нестабільність із ручним керуванням, відставкою уряду та переформатуванням парламентської коаліції. Звісно, із високою вірогідністю зміни чергової керівної команди.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»