Останнім часом медіа та експертне середовище почали активно обговорювати ініціативу президента України Володимира Зеленського щодо «деолігархізації». На жаль, виявляється, уявлення про те, хто такі олігархи, а відповідно і про те, в чому, власне, полягає смисл «деолігархізації», є подекуди викривленим. Сьогодні спробуємо дати визначення цим поширеним термінам на рівні теоретичного осмислення, а наступного разу окреслимо практичний вимір цього явища.
Передусім необхідно зазначити, що проблема «деолігархізації» не є унікальною і актуальною лише для нинішньої України. Вона стоїть на порядку денному практично у всіх державах, включно з тими, які вважаються сталими демократіями з ринковими економіками.
На рівні теоретичного осмислення «деолігархізація» полягає у тому, щоб зменшити вплив економічної влади на владу політичну, який здійснюється з метою подальшого використання політичної влади задля задоволення інтересів винятково або переважно тих суб’єктів, у чиїх руках зосереджена ця економічна влада. У даному разі під економічною владою розуміється здатність суб’єктів нею наділених нав’язувати свою волю іншим учасникам економічних відносин.
І тут треба звернути увагу на кілька моментів.
Надмірна концентрація економічної влади
Людство давно усвідомило, що надмірна концентрація будь-якої влади, а передусім політичної, в одних руках становить загрозу, і відтоді навчилося використовувати доволі великий обсяг інструментів, аби якщо не унеможливити, то бодай ускладнити як концентрацію влади, так і зловживання нею. Тут і принцип поділу влади, і межі державного втручання, і система стримування та противаг, і гарантії прав меншості, і забезпечення функціонування політичної опозиції, і інститути громадянського суспільства. Загалом, на сьогодні створена велика, складна і доволі ефективна архітектура, яка суттєво обмежує здатність сконцентрувати у своїх руках політичну владу, а тим більше – зловживати нею.
Те, що концентрація економічної влади також становить загрозу, усвідомлювали навіть найпалкіші прихильники вільного ринку. І для того, щоб унеможливити, або хоча б ускладнити процес концентрації економічної влади, вживалися, вживаються і будуть вживатися, навіть в умовах «вільного ринку» чимало інструментів, наприклад, антимонопольне законодавство.
Отже, перший аспект «деолігархізації» – це створення певної інфраструктури, яка б дозволяла запобігти надмірній концентрації економічної влади, як це вже має місце у випадку з політичною владою.
Характер взаємозв’язку між владою економічною та політичною
Проблема у тому, що маючи ресурсну базу, яка значно переважає ресурси більшості громадян, а подекуди навіть держави, олігархи, у разі відсутності запобіжників, практично володіють і політичною владою, використовуючи її винятково або переважно у власних інтересах, безвідносно до інтересів більшості громадян. В таких умовах, держава по суті перетворюється на інструмент для забезпечення і задоволення інтересів тих, хто сконцентрував у своїх руках економічну владу. З цього приводу один американський дослідник якось у розпачі зазначив: «великому бізнесу більше немає потреби впливати на уряд, бо він сам давно став урядом».
У цьому аспекті «деолігархізація» має полягати у зменшенні впливу грошей на владу. Причому треба зважати, що вплив грошей на владу може бути як безпосередній, так і опосередкований. Наприклад, фінансування діяльності політичних партій та передвиборчих кампаній, лобістські кампанії за чи проти тих чи інших законодавчих ініціатив та урядових рішень або фінансування ЗМІ для формування громадської думки з метою подальшого використання у політичній чи економічній конкуренції.
І тут виносимо за дужки відверто нелегальні способи впливу грошей на владу, як-то підкуп депутатів чи чиновників. Причому методи підкупу у цивілізованому світі бувають вельми витонченими, як наприклад «амакударі» – коли чиновник після «плідної праці на ниві державотворення», вийшовши у відставку отримує у приватному секторі якусь посаду «консультанта» з величезною винагородою.
Нині усвідомлення згубності безконтрольного і непрозорого впливу грошей на владу призвело до того, що проблема взаємин між вільним ринком та демократією є однією з найактуальніших у світовій політологічній думці, яка пропонує чималий арсенал засобів для вирішення цієї проблеми: лобізм, обмеження на фінансування політичної діяльності, посилення відповідальності за незаконне збагачення для політиків та чиновників тощо.
Втім, говорити, що ця проблема бодай десь вирішена остаточно, мабуть, дуже передчасно.
Отже, повертаючись до президентських ініціатив, спрямованих на «деолігархізацію», треба сказати, що запропонований підхід може розглядатися лише як перший крок у цьому напрямку, а точніше млинець, який однозначно виявиться глевким.
Запропоновані інструменти матимуть вельми обмежений вплив як на перший, так і на другий аспект «деолігархізації». Крім того, вони далеко не бездоганні з правової точки зору. Але це предмет іншої дискусії.
Для справжньої «деолігархізації» нинішній владі доведеться якщо не докорінно, то суттєво перебудувати систему соціально-політичних та соціально-економічних відносин. І якщо це вдасться, то це однозначно потягне за собою серйозне оздоровлення не лише української політики, але й економіки.
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps