Без перебільшення увесь світ чекає на американо-російський саміт у Женеві – завтра там мають зустрітися Джо Байден та Володимир Путін. Байден вирішив підсумувати своє перше закордонне турне Європою розмовою з Путіним, що доволі схвально оцінили в ЄС та США. Він зустрінеться з очільником Кремля після саміту Великої сімки та НАТО, аби краще підготуватися та фактично презентувати не тільки власну позицію, а й позицію своїх європейських союзників. Навіщо ця зустріч обом лідерам саме зараз та з яким багажем вони до неї підійшли?
Риторика Байдена щодо Росії
Ініціатором зустрічі де-факто виступає американський президент, що теж є показовим. Говорити про позицію сили винятково через це, авжеж, буде перебільшенням. Але ідея зустрічі в цілому розбиває надії частини українського суспільства на якщо не вічну, то принаймні тривалу конфронтацію Америки з Росією.
Перші пів року Байдена, як висловився ексочільник українського МЗС Павло Клімкін, можна охарактеризувати як політику батога та пряника. Тобто, один крок на зближення та взаємодію, а згодом – півтора-два кроки назад. Наприклад, Байден погоджується з тим, що Путін вбивця, а потім запроваджує суттєві для оточення Путіна санкції за окупацію Криму і так ще декілька разів.
Президент США навряд чи сподівається на серйозний прорив у відносинах винятково після цієї розмови. Він прагне не втратити можливість для діалогу, і це теж зрозуміло. Найімовірніше, Байден також не хоче постійно вдавати з себе вічного борця з Росією, коли за певних обставин його адміністрації вигідніше співпрацювати з РФ, а не з Китаєм, наприклад.
Байдену вигідно протистояти Росії на словах: над цим наполегливо працює вагома частина його зовнішньополітичної команди, і це підтримують європейські союзники. Інтереси РФ та США перетинаються не тільки в Європі, а й у решті регіонів. Крім того, Кремль відверто заявляє про свою стратегічну місію боротися за світове панування саме з Вашингтоном, хоч і часто чомусь вимірює зовнішню політику Штатів щодо себе швидкістю польоту окремих видів ракет до Москви.
Виступаючи перед американськими військовими у містечку Мілденхолл, Байден наголосив: має намір озвучити Путіну те, що він хоче, аби той почув від Байдена. Фактично Байден хоче зрозуміти: на що готовий Путін, аби довести, що Росія залишається у грі.
На зустрічі Байден вирішуватиме свої питання: це можливе підписання нового договору на зміну СНО-3, чи принаймні спроба домовитись про нього. Чинний договір, що передбачає скорочення стратегічних наступальних озброєнь, сторони продовжили лише до 5 лютого 2026 року.
Ідея Байдена – промацати ґрунт, на що ще готовий піти Путін, аби довести світові, що він лишається впливовим гравцем. Очевидно, що лише американський президент може говорити з Росією справді з позиції сили. Хоча Москва не надсилала суттєвих сигналів того, що готова домовлятися з якихось фундаментальних питань. Тому зустріч може здаватися не зовсім підготовленою. Як писав Генрі Кіссінджер, історія карає стратегічну легковажність, проте досвід Байдена, можливо, доведе інше.
Очевидно, говоритимуть і про Україну, але навряд чи тема стане центральною, адже по лінії Вашингтон-Москва накопичилося забагато питань.
Спочатку Джо Байден заявив, що він хотів би обговорити питання регіональної безпеки та прав людини на додачу до стратегічної стабільності. Питання щодо останньої тільки одне: чи справді сторони досі розуміють одне й те саме під цим терміном. Здається – ні, адже Вашингтон дедалі частіше про це говорить, зокрема, в контексті безпеки. А Москва зводить все до відносин, що ліквідують стимули завдання першого ядерного удару, як у 1991 році.
Центральна тема зустрічі
Загалом, місця для маневру не дуже мало, враховуючи рішення адміністрації президента США не продовжувати санкції проти компанії, яка відповідальна за будівництво «Північного потоку-2». За каденції Трампа часто лунала теза про певну «велику угоду» з Росією, проте зараз ця опція фактично не розглядається.
Стратегічна мета Сполучених Штатів – не допустити альянсу, чи-то серйозного зближення Китаю с Росією. З іншого боку, надто багато недвозначних сигналів надсилає Білий дім останнім часом. Коли велика частина енергосистеми постраждала від хакерської атаки на найбільшу трубопровідну систему Colonial pipeline, Білий дім дуже обережно зазначив, що хакери – справді з Росії. Але даних про те, що це зроблено за вказівкою Кремля, не було. Тобто, це може бути або тонка гра, аби не відлякати Путіна зустрічатися, або зміна підходів до дій Росії, коли на окремі кроки реакція буде мінімальною.
Отже, фактично, окрім санкцій Байден поки що нічого не може запропонувати Путіну. Хоча, можливо, Путін зі свого боку намагатиметься торгувати Україною на перемовинах, аби американський лідер визнав, що за його каденції Україну не візьмуть до НАТО, або що США не будуть посилювати свою участь у вирішенні питань Донбасу чи Криму. До речі, найімовірніше, питання деокупації Криму взагалі не буде розглядатися на цій зустрічі. Путіну не вигідно допустити навіть обговорення цієї теми.
Зустріч Байдена з Путіним навряд чи стане проривною, зокрема, й тому, що сторони не можуть дійти згоди навіть щодо питань порядку денного, не кажучи вже про суттєві домовленості в усному чи письмовому вигляді. Саме тому Україні не варто сподіватися на зрушення важливих для неї питань.
Українська позиція була почута під час візиту держсекретаря Блінкена та розмови Зеленського і Байдена, тому американська сторона точно усвідомлює бажання та настрій офіційного Києва. Тим не менше, після зустрічі розпочинається важливий період в американо-українських відносинах, що визначить участь США у «Кримській платформі», призначення американського посла, виділення безпекової допомоги.
Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps