Явно під впливом російської критики західних порядків у нас теж люблять поміркувати про жахливу «нову етику», яка нібито насаджується в американських і європейських університетах і далі скрізь. Чому далекі для росіян проблеми люблять обговорювати в Росії, зрозуміло: треба якось обґрунтувати свою дрімучу скрепність, а тут такі яскраві приклади ворожої недоладності. В Україні це більш пов'язано із загальною тривожністю стану на роздоріжжі, коли жити на радянськи-православний манір вже неможливо, а по-європейськи не виходить, та й, загалом, не хочеться, чого гріха таїти. Тим більше, що і в європах теж зміна суспільних норм проходить болісно.
Зате українцям дуже легко зрозуміти, що таке горезвісні деплатформінг і культура виключення. Останнім часом у нас розгортаються справжні етичні баталії, в ході яких нерідко використовуються прийоми бойкотування опонентів з неприйнятними, як заявляється, позиціями, поглядами і поведінкою. Найсвіжіший приклад – реакція «Європейської солідарності» на обструкцію, яку, як вважають в партії, влаштували Ірині Геращенко на телеканалі «1+1» в передачі «Право на владу». І елементи обструкції, треба визнати, були, в свою чергу засновані на оцінках поведінки партійного лідера Ірини і її стійкого небажання ці оцінки розділяти, виступаючи при цьому з позиції моральної переваги над критиками. Сторони покрутили один одному метафоричні фіги, поображалися один на одного, і партія Порошенка заявила, що на канал більше ні ногою.
Це, до речі, дуже показовий момент. Телеканали значною мірою розділилися за партійною ознакою, і свої ходять виключно до своїх, а чужі не ходять, та їх, зазвичай, і не кличуть. Політики і їхні групи підтримки розсілися, як батько Федір з «Дванадцяти стільців», кожен на своїй скелі зі своєю ковбасою, і звідти тикають дулі всім іншим. Ось же він, деплатформінг в чистому, ну, або майже чистому вигляді. Бої прихильників і противників Петра Порошенка захльостують і фейсбук, де не припиняються бурхливі кампанії взаємного остракізму і канселлінгу за підтримку неправильного політика. Віднедавна битви за більшу моральність захопили і «Голос». Характерно, група фракційних опозиціонерів, що відокремилася, назвала себе «Справедливість», з чого неважко зробити висновок, що у решти під керівництвом Кіри Рудик, на думку «відщепенців», зі справедливістю проблеми.
Така хвороблива увага до моральних питань в українських політиків дивна, це точно не їх сильний коник. Вже з цього можна зробити висновок, що це тотальне етичне загострення не може бути випадковістю, очевидно, ми маємо справу з неусвідомленою реакцією політизованого середовища на важливі суспільні процеси.
Ніяк не можу знайти автора колись почутого вислову. Він говорив, що в пориві юнацького максималізму вимагав від людей подвигу, не менше. Більш старшою, зрілою людиною, очікував від інших, що вони будуть дотримуватися якихось базових норм. І вже навченою літньою людиною все, що він вимагає від оточуючих – пристойності, хоча б простого дотримання мінімальної пристойності. Те, що ми зараз спостерігаємо в українській політиці і навколо неї, коли всі кинулися завзято виносити один одного за дужки, звинувачуючи в порушенні тих чи інших «червоних ліній», результат великого розчарування, втрати надії на цивільні подвиги, на відсутність скільки-небудь поділюваних норм і відчайдушна спроба викрити всіх, крім себе, в порушенні мінімальної пристойності. Тим більше, що для таких звинувачень тисяча підстав.
Час самозачарування майданною єдністю, навіть тоді вельми умоглядною, а в чомусь і міфічною, далеко позаду, і громадська ломка йде вже не перший рік, з наростаючими взаємними звинуваченнями. Десь тут повинні ховатися підстави для оптимізму, але поки що вони вислизають, губляться в нагромадженні захисних дужок, а резони не можна почути за загальною лайкою. Схоже, нове народиться, якщо народиться, тільки після того, як всі безмірно втомляться від сварок.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps