Новий політичний сезон тільки розпочинається, а дві головні події всього 2021 року вже позаду, нічого не виправити, зокрема відчуття втрачених можливостей. Йдеться про тридцятиліття Незалежності і про візит Володимира Зеленського в США. Потенційно дуже продуктивні моменти, на виході – ну таке.
Характерно, що президент України не став показувати своїм співгромадянам свій амбітний «План трансформації України», а відвіз його на презентацію до Сполучених Штатів, звідки ми дізналися, що у Зеленського є якесь бачення країни як «форпосту безпеки, цифрового, інфраструктурного та аграрного хабу». Ось же, здавалося, був чудовий привід – ювілей Незалежності, покажи людям, розкажи, але якось не довелося. Якщо у нього і були якісь стратегічні міркування, вони були бідно розмазані по тридцяти тематичних форумах, присвячених ювілейній даті, так і не були зібрані до купи і канули у небуття. У Штатах на «План» відреагували холодно.
Прийом в Америці взагалі був, судячи з усього, максимально позбавлений сентиментів до молодого керівника проблемної країни. Жодних знижок на недосвідченість ніхто давати Зеленському не збирався, а дочекатися захоплень з приводу його нестандартності від демократів, у яких досі посттравматичний синдром від нестандартного Трампа, і не доводилося. Напевно запам'яталася і скандальна телефонна розмова українського президента з попереднім господарем Білого дому, в якій Володимир Зеленський улесливо називає Дональда Трампа своїм учителем в нетипових підходах до організації влади.
За інших умов, можна було б, напевно, розраховувати і на інший прийом, але ефект несподіванки Зеленського далеко позаду, незабаром половина терміну на президентському посту, цілком достатньо, щоб встигнути розглянути його зблизька і зробити висновки про масштаби фігури, якості оточення і рівень новизни української політики. А що таке політика взагалі і українська зокрема, Джо Байдену розповідати не треба. Загалом, розрахунок на особисту акторську чарівність, «хімію», у випадку з американським президентом був марний. Той запропонував «чоловічу», і далеко не сонячну розмову, за влучним висловом самого Зеленського. Можна тільки припускати, наскільки. Наш після зустрічі виглядав очевидно спантеличеним.
Байден нині, за всіма ознаками, «сушить» ситуацію на російському напрямку, і тому не має наміру явно ні заохочувати прискорену процедуру прийняття України в НАТО, ні закидати нашу країну багатою допомогою. Йому потрібна максимальна передбачуваність з боку Кремля, і більшого він поки не домагається, а для Росії натовські перспективи України – головна червона ганчірка. Україна ж повинна бути достатньо сильна в обороні, щоб не провокувати слабкістю додаткову російську агресію, ось в цьому їй допоможуть, не більше.
А щоб було більше, потрібно самим щось робити: ось рамкові угоди, зможете наповнити змістом – нумо, зважтеся, а ні – ну то ні. Чиї проблеми?
Домашня заготовка, з якою Зеленський виступив в Стенфордському університеті, дуже показова. Президент України без удаваної скромності порівняв свою команду із засновниками Apple, які починали в гаражі: «Колись ми з командою сиділи в невеликому офісі, генерували ідеї, в які ніхто не вірив, про які говорили те, що часто говорили Стіву Джобсу: «Це неможливо». Ну, ок, команда перебралася на Банкову, що само по собі, не відмовиш, неймовірно. Однак, Володимире, де ідеї? Де неможливе? Годинник цокає.
Американці ввічливо усміхалися.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps