Після перемоги на виборах рік тому команда Джо Байдена розуміла, що питання «Північного потоку-2» швидко не вирішиться. Тоді як Німеччина, в особі Ангели Меркель, а також новий коаліційний уряд сподівались, що проблем із запуском та сертифікацією не буде, особливо після згоди, якої досягли Меркель і Байден у Вашингтоні. Але внутрішні перипетії у США не дозволяють Байдену де-факто виконати угоду з Німеччиною та дозволити запуск газогону.
Оборонний бюджет США не ухвалили вперше за 60 років
Нижня палата Конгресу США, де більшість контролюють однопартійці Байдена, ухвалила оборонний бюджет ще наприкінці вересня цього року. У проєкті закону було передбачено обов’язок адміністрації Білого дому накласти санкції на «Північний потік-2». Конгрес з самого початку був проти цього проєкту, тому це був очікуваний крок з боку законодавців, які не хотіли віддавати перше слово у вирішенні цього питання президенту США.
Команда Байдена не впоралася із завданням забезпечити необхідні 60 голосів у Сенаті за підтримку оборонного бюджету без санкцій проти «Північного потоку-2». Де-факто для цього треба було лише 10 республіканських голосів на додачу до власних 50, оскільки Камала Гарріс є президентом Сенату завдяки посаді віцепрезидента США, та її голос враховується лише тоді, коли голоси розподіляються порівну.
Попри невелику можливість вплинути на цей процес, республіканці скористались шансом завадити демократам не включати санкції проти «Північного потоку-2». Чотири сенатори-республіканці запропонували схожий механізм санкцій, який підтримали їхні колеги з Палати представників.
Один з них, Роб Портман, навіть заявляв, що рішення адміністрації Байдена відмовитися від санкцій, запропонованих Конгресом, де-факто розв’язало руки президенту Путіну, що значно зашкодило Україні. Особливо на фоні можливої ескалації на кордоні, це питання стає вирішальним для європейської безпеки.
Механізм, який пропонують сенатори, схожий до того, що був підтриманий у нижній палаті. Введення санкцій мало би стати юридичним обов’язком для Білого дому, а не однією з опцій. Обмежувальні заходи були б корпоративні та персональні проти причетних не лише до будівництва газогону, а й до його сертифікації.
Що буде з «Північним потоком-2» і що робити Україні?
Зазвичай, ухвалення оборонного бюджету, хоча іноді й з палкими обговореннями, проходить достатньо швидко, та у підсумку є двопартійним консенсусом. Все ж складно уявити ситуацію, коли Сенат не ухвалить проєкт фінансування сектору оборони і безпеки.
До якої фінальної версії дійдуть сенатори, поки що складно передбачити. Очевидно те, що проєкт із зовнішньополітичних питань, який Байден міг би самостійно вирішити, став внутрішньополітичним, доля якого залежить тепер від опонентів Білого дому.
Німеччина зі свого боку заявляє про продовження активних двосторонніх консультацій із США. Але де-факто Німеччина тепер має тиснути на американський уряд, а той своєю чергою на сенаторів, аби вони не включали поправку щодо санкцій до фінального проєкту.
Натомість Україні варто розмовляти, звісно, як з Білим домом, так і сенаторами, які й виступають з ініціативами щодо обмежувальних заходів.
Наприклад, сенатор-демократ Роберт Менендес, голова комітету з питань закордонних справ, пропонував накласти санкції проти газогону у разі повномасштабної агресії РФ. Такий компроміс міг би влаштувати Київ. Наскільки він є вчасним та прийнятним для адміністрації Байдена з огляду на домовленості з Німеччиною – поки говорити зарано.
Україні слід підтримувати контакти з тими сенаторами, які іноді готові жертвувати своєю політичною репутацією всередині США, пропонуючи різні санкції, та просувати ідею збільшення військової допомоги Києву, що є також важливим з точки зору довгострокової перспективи відносин з Америкою.
Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps