Цілком ймовірно, що до закінчення поточного, або на початку наступного року Верховна рада ухвалить черговий етап пенсійної реформи – запустить у дію другий рівень обов’язкового пенсійного накопичення для громадян.
Діятиме система паралельно із солідарною та стане таким собі «містком» до запуску повноцінної системи добровільного накопичувального пенсійного забезпечення, яка вже, фактично, існує з 2005 року, проте нею користується всього 7% працездатних українців, або близько 900 тисяч осіб.
Запуск системи обов’язкового пенсійного накопичення зумовлений важливим фактором – стрімким старінням населення та постійним зростанням дефіциту Пенсійного фонду, який із року в рік доводиться компенсувати із державного бюджету. Нині – це вже рекордні 10% всього бюджету держави. Йдеться про десятки мільярдів гривень, які держава зобов’язана виплачувати пенсіонерам. Втім реальної проблеми такий шлях також не вирішує – більшість пенсіонерів отримують невеликі пенсії у 3000-3500 тисяч гривень, яких явно не вистачає для повноцінного і якісного життя.
В аналітичній довідці стосовно демографічних процесів в Україні, яку нещодавно оприлюднили на сайті ООН, прогнозується ще більш суттєве скорочення кількості населення до 35 мільйонів осіб до 2050-го року і в цьому контексті ‒ зменшення чисельності людей працездатного віку на 30%. Така ситуація створює ще більше податкове навантаження на населення, яке працює і на державу зокрема.
Тож нова система покликана поступово виправити такий дисбаланс та створити умови як з боку держави, так і з боку громадян для створення ефективної та справедливої системи пенсійних накопичень.
Нова модель пенсійних накопичень
Нову систему пенсійного забезпечення передбачено у законопроєкті №2683 «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення». Документ розроблявся ще з 2019 року, проте наприкінці квітня поточного року Верховна рада відправила законопроєкт до профільного комітету для підготовки на повторне перше читання.
У доопрацьованому документі є декілька основних новацій, які торкнуться всіх працездатних громадян віком до 55 років. Передусім, йдеться про поступове підвищення відсотка відрахувань роботодавцями пенсійних внесків на користь найманих працівників ‒ 1% у 2023, 1,5 % у 2024, та 2 % у 2025 роках від розміру заробітної плати працівників. При цьому пропонується співфінансування державою таких внесків на паритетних засадах за рахунок коштів держбюджету. Крім того, розмір єдиного соціального внеску, який сплачується роботодавцем, залишається на рівні 22%, а сам накопичувальний внесок включається до складу ЄСВ. Крім того, самі працівники чи самозайняті особи зможуть добровільно відраховувати на накопичувальний пенсійний рахунок додаткову суму із зарплати чи доходу.
Відрахування будуть накопичуватися у спеціально створеному державою пенсійному фонді, завдання якого встановити довіру між громадянами та державою на період до кінця 2025 року. Після чого кожен учасник системи може обрати для себе буд-який авторизований недержавний пенсійний фонд, або залишатися клієнтом державного фонду.
Найбільша відмінність від солідарної системи для громадян є те, що вони зможуть розпоряджатися своїми накопиченнями ще до того, як настане пенсійний вік. Закон передбачає можливість достроково забрати свої кошти у разі хвороби чи виїзду за кордон, а також – передавати у спадок.
Чи вдасться назбирати достатньо на пенсію?
Найбільш дискусійні питання щодо запуску так званого другого рівня обов’язкового пенсійного накопичення – гарантії збереження коштів та їхнього примноження. Адже навіть якщо і роботодавець, і працівник відкладатимуть щомісячно за ставкою 2% із заробітної плати, потрібні будуть десятиліття, щоб накопичити на бодай на ще одну мінімальну пенсію. Вкупі із виплатами із солідарної системи ця пенсія буде вже більшою, проте точно не достатньою, щоб вести повноцінне життя.
До того ж, накопичення громадян будуть поступово знецінюватися. Тож їх потрібно вдало інвестувати для того, аби економіка держави розвивалася, а самі накопичення випереджали рівень інфляції. За підрахунками уряду, у найближчі роки завдяки запровадженню накопичувальної системи можна згенерувати близько 40-50 мільярдів доларів.
А от куди надійно вкласти ці кошти – поки що не зрозуміло. Для цього потрібно мати міцний фондовий ринок, на якому могли б торгуватися акції великих державних компаній. Принаймні, така система діє в багатьох державах світу, коли саме пенсійні фонди стають одними з головних покупців пакетів акцій державних компаній із метою довготривалого інвестування.
Наразі держава пропонує вкладати лише в один із таких гарантованих інструментів – ОВДП. Щоправда, в нинішній ситуації є один суттєвий нюанс – облігації внутрішньої державної позики є гарантованими борговими паперами, тому інвестуючи в них пенсійний накопичувальний фонд збільшуватиме державний борг. А це майже те саме, що й покривати дефіцит нинішнього Пенсійного фонду за солідарними пенсіями з державного бюджету. Єдина відмінність – ОВДП можна купити на довший строк, втім рано чи пізно державі все рівно потрібно буде виплачувати ці інвестиції, щоразу продукуючи нові й нові борги.
Тому насправді питання пенсійних накопичень – це не лише відповідальність держави, але й фінансової грамотності та обізнаності самих громадян. Разом із солідарною системою та обов’язкового пенсійного накопичення, кожен громадянин може накопичувати ще й за третім рівнем – у недержавних пенсійних фондах та страхових компаніях. На жаль, гарантувати стовідсоткову надійність таких фондів не зможе ніхто, проте завдяки ним можна спробувати накопичити більше коштів й диверсифікувати свої пенсійні виплати на час, коли захочеться чи доведеться вийти на заслужений відпочинок.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps