«Карликові» партії у великій післяреволюційній боротьбі

Нові політичні проекти та невеликі партії одна за одною заявляють про «нові обличчя», ставлять перед собою амбітні цілі та завдання на наступних позачергових парламентських виборах.

За всієї строкатості політичних «легковаговиків» спільного в них насправді багато. Всі партії з рейтингами менше двох відсотків мають у «своєму активі» мінімум одну розкручену в медіа персону, що просуває програмні положення партії, не обтяжуючи себе роз’ясненням конкретного плану їх реалізації. Також усі малі партії вважають за потрібне наголосити на тому, що партія має стати платформою для об’єднання «нових людей». На практиці все набагато простіше і прозаїчніше.

Правий сектор та ПСПУ – лідери серед «малюків»

Очолює рейтинг «кращих серед малих» політична партія «Правий сектор» (ПС) на чолі з Дмитром Ярошем, яка, за опитуваннями соціологічної групи «Рейтинг», могла б набрати 1,4% голосів виборців, якби вибори відбувалися зараз. Політична програма «Правого сектора» – це стандартний набір націоналістичних кліше і гасел.

Самопроголошене «бойове крило Майдану» на сьогодні більше займається публічними акціями з вимогами до Президента озброїти добровольчі батальйони та спростуванням своєї причетності до різноманітних злочинів. Унікальність ПС полягає в тому, що його бійці якимось чином уникли жертв серед своїх у найжахливіші дні Майдану. Тоді в лютому загинули сотні людей, а бійців «Правого сектора» постраждало одиниці.

Джерела фінансування партії і надалі невідомі, проте виступати в якості генератора скандалів стала вже звичною справою для ПС. Так, Дмитро Ярош одразу після зміни влади відзначився тим, що використовував для власних цілей автомобілі з кортежу президента-втікача Януковича. При цьому 2,5 млн грн на заставу під час президентських виборів знайшлися завдяки добровільним внескам громадян (за інформацією партії, але чи так це насправді?).

Відчуваючи свою політичну імпотенцію, партія, за словами інформаційного координатора Борислава Берези, вирішила взагалі не йти на дострокові парламентські вибори. Мабуть, джерела фінансових надходжень потихеньку пересихають (свого часу фінансування ПС приписували Кремлю й особисто Путіну, але реальних підтверджень цієї теорії немає).

Далі в рейтингу соціологів йде знаменита і по-справжньому невмируща Прогресивна соціалістична партія України Наталії Вітренко. Маючи свої «законні» 0,8% голосів виборців, нова зірка російського ТБ, послідовна захисниця «руского міра» та супротивник світового імперіалізму Наталія Михайлівна може сміливо пропонувати свої послуги в якості технічної партії, що завжди готова «розмити» лівий електорат. Побажаємо їй успіху у справі власного продажу та щедрого бюджету, щоб таки зменшити рейтинг КПУ П. Симоненка до розмірів статистичної похибки. Щоправда, в липні Апеляційний суд м. Києва підтвердив арешт рахунків Всеукраїнської громадської жіночої організації «Дар життя» у зв’язку з підозрою її у фінансуванні донбаських терористів. Тому донорська допомога спонсорів стає для пані Вітренко життєво необхідною. Навряд чи доведеться чекати прориву від прогресивних соціалістів.

Партія розвитку України (ПРУ) замість Партії Регіонів України (ПРУ): абревіатура незмінна, чи зміниться зміст?

Слідом за прогресивними соціалістами за результатами того ж опитування «Рейтингу» розташувався політичний новотвір екс-голови Адміністрації Президента України Сергія Льовочкіна – Партія розвитку України (ПРУ) з 0,5%. Головою Національного комітету Партії розвитку України було обрано екс-представника президента Януковича в парламенті Юрія Мірошниченка. Він вже заявив, що до лав нової центристської партії мають вступити колишні члени Партії регіонів.

Про наміри партії добряче попастися на «регіональному полі» говорить те, що ПРУ вже заявила про свою «готовність активно долучитись до процесу мирного врегулювання на сході України», її ідеолог (пан Єрмолаєв) навіть закликав вести переговори з усіма, «в кого є Калашніков та 5 бойовиків». До цього процесу їх поки що не запросили, тому Партія розвитку України поки занепокоєна останнім указом Президента України «Про часткову мобілізацію».

Маючи потужний медіа-ресурс (телеканал «Інтер»), якісних політконсультантів та добрі стосунки Льовочкіна (якому приписують розгін студентів на Майдані) з окремими представниками нинішньої влади, ПРУ може розраховувати на тактичний успіх. Про нові обличчя за наявності в політраді партії таких осіб як Микола Скорик та позафракційного депутата Ірини Горіної говорити не варто.

Партія «Воля» – «за» зниження прохідного бар’єру

Потрапити до парламенту ПРУ зможе лише тоді, коли буде зменшено прохідний бар’єр, як це пропонує зробити Сергій Таран. Відомий політолог, член політради новоствореної партії «Воля» вже заявив, що вибори без нового закону – імітація змін. На думку Тарана, перезавантаження влади можливе лише тоді, коли набере чинності закон про вибори за відкритими списками зі зниженням прохідного бар'єру для політичних партій до 3%, закон про державне фінансування політичних партій та заборону політичної реклами.

Сама партія «Воля» є цікавим проектом, який, швидше за все, покликаний відтягнути частину молодого електорату від лідерів перегонів («Солідарність», Радикальна партія Олега Ляшка, «Батьківщина»). Члени політради партії, такі як Вікторія Сюмар і відомий блогер Сергій Іванов свої меседжі транслюють в основному через соцмережі, де партія надзвичайно активна.

Сама ж партія вже встигла засвітитись у скандалі, пов’язаному з фінансуванням презентації партії, яке, за словами відомого політичного біженця Анатолія Шарія, обійшлося партії в 50 тис. доларів. При цьому гроші, за словами журналіста й великого знавця українських політичних реалій, надійшли до початку фандрайзингової програми. Лідери «Волі» явно спізнилися з поясненням того, яким чином вдалося організувати пишну церемонію. За інформацією партії, протягом липня «Воля» отримала трохи більше 50 тис. грн, при цьому значну суму вдалося заощадити, в тому числі й кошти на проведення масштабної презентації.

Додамо також, що Сергій Іванов є сином видного регіонала Володимира Іванова, який у минулому був заступником губернатора Луганщини Єфремова.

Відтак, можна зробити висновок, що непередбачуваність українського політичного життя на фоні АТО не дозволяє робити якихось точнх прогнозів щодо майбутнього стосовно жодного з вище названих політичних проектів. Однак уже зараз зрозуміло, що джерела фінансування дрібних політичних партій як і у випадку з традиційними проектами залишаються розмитими, і чекати на суттєві зміни до моменту закінчення підготовки до виборчої кампанії, напевно не варто. Як відомо з кулуарних розмов, скуповування маловідомих політичних сил і конвертація їх у пафосні виборчі бренди наразі популярний бізнес. До того ж не малий – суми подекуди коливаються від 90 тис. доларів до 350 тис. доларів. А тому сумнівів немає, що вищевказані і ще незаявлені малі політичні партії будуть грати чітко, подекуди грубо й виключно за правилами своїх реальних «господарів».

Петро Жижиян