Офіційно постійні місця проживання в Криму та на Донбасі покинули вже понад 445 тисяч людей. І, на жаль, Україна виявилася не готовою до такого несподіваного виклику. Переселенці, втікаючи з окупованих територій і зони бойових дій, потрапляють у зовсім інший світ. Світ – де їх ніхто не чекає.
Про це і багато іншого розказав в ексклюзивному інтерв'ю «Слову і Ділу» регіональний представник Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) Олдріх Андрисек.
СіД: Які першочергові проблеми виникають в питанні внутрішньо переміщених осіб?
О. А .: Будь-яка людина, яка втрачає свій рідний дім, вирвана з середовища, де працювала і жила, - дезорієнтована. Багато з цих людей жили по підвалах, деяких взяли в полон або їм погрожували через проукраїнську політику. Найстрашніше для цих людей - це невизначеність. І хоча по всій Україні ми спостерігали підтримку з боку громадянського суспільства – готелі та санаторії відкривали свої двері, годували, допомагали, збирали іграшки для дітей – але, все одно, людина опиняється на чужому місці, де не може соціалізуватися без знайомих і планів на майбутнє. Люди виїжджають і відразу ж розуміють, що ніхто їх ніде не чекає. Програм від держави немає, допомоги теж немає і все залежить від добросердості сусідів – ось це найбільша проблема.
СіД: На даний момент, яка кількість внутрішньо переміщених осіб зафіксовано ООН в Україні?
О. А .: Півроку тому ми рекомендували уряду ввести облік переселенців: звідки вони, їх вік, профіль, особливості. Але система обліку тільки зараз створюється. 1 жовтня уряд України прийняв два рішення про реєстрацію внутрішньо переміщених осіб і надання фінансової допомоги. З 15 жовтня Міністерство соціальної політики відповідає за реєстрацію переселенців, створення єдиної бази даних і видачу довідок про реєстрацію. Раніше збором статистики займалися регіональні штаби і Державна служба з надзвичайних справ. За останніми даними, офіційна цифра досягає 445 тис. людей. Але за неофіційними цифрам - близько 1 млн чол.
СіД: Міністр соціальної політики Людмила Денісова хоче вести облік всіх переселенців. Це реально?
О. А .: Такий облік був необхідний ще півроку тому. Цей облік, сподіваємося, буде завершений протягом місяця-двох. Згідно з інформацією, наданою Міністерством, на кінець жовтня більше 100 тис. чоловік було зареєстровано. Але тільки коли буде завершено створення бази, ми будемо знати, скільки і де компактно проживає внутрішніх переселенців.
СіД: Він повинен бути добровільним?
О. А .: Добровільно-примусовим. Якщо людина захоче отримати допомогу або гарантії від держави, то для нього реєстрація буде обов'язковою. Але завжди будуть люди, яким це буде не потрібно.
СіД: Ви співпрацюєте в питанні розробки цього обліку з Мінсоцполітики?
О. А .: Вони з нами консультувалися. Проблема в тому, що цей процес тривав дуже довго - півроку. Жоден з державних органів не був готовий взяти відповідальність за проведення реєстрації. Спочатку було розпорядження уряду, згідно з яким створення системи обліку було доручено Міграційної службі. Але в жовтні Кабмін віддав відповідальність Мінсоцполітики. Це було правильно, тому що департаменти Міністерства вели такі бази на місцях.
В Африці реєструють людей шляхом нанесення зеленки на руку, щоб одні й ті ж люди не приходили щодня за посібником. В Україні потрібно було розробити комп'ютеризовану систему. На етапі впровадження Міністерство звернулося до нас за фінансуванням програмного забезпечення. Ми також залучили експертів з Грузії, які вже пройшли і «набили шишки» в питанні створення обліку.
СіД: У чому полягає грузинська система обліку?
О. А .: У створенні мобільних пунктів. Вони придумали систему комп'ютеризованих центрів з гарячою лінією і соціальними працівниками. Вимушених переселенців ставили на облік в телефонному режимі. Але, на жаль, в Україні за основу була прийнята паперова система. Чиновник на місцях заповнює анкету, витративши на це 20 хвилин. Потім інша людина заносить дані в комп'ютер. Після цього інформація передається не через інтернет, а на фізичному носії в потрібне місце. Через це може виникнути багато плутанини і помилок. Сподіваємося, Україна все-таки піде сучаснішим шляхом.
СіД: На ваш погляд, чому Міністерство соціальної політики відмовилося від більш сучасного методу обліку з досвіду Грузії?
О. А .: На думку чиновників Міністерства, це неможливо. Частково через закон про персональні дані. Зокрема, всі бази даних в Україні мають певний режим, який не передбачає можливість розміщення даних онлайн. У правовій культурі України, те, що не дозволено законом - заборонено, а має бути навпаки.
СіД: Яку фінансову і соціальну допомогу ви надаєте?
О. А .: Можу однозначно сказати - недостатню. З багатьох причин: зокрема, ми не завжди знаємо, де проживають переселенці, хто вони і які у них потреби. Ми намагаємося вже кілька місяців передати державі фінансову допомогу на регіональному рівні. Це може здатися неможливим, але закон не дозволяє прийняти ці кошти. Ми не можемо надати одноразову фінансову допомогу, не отримавши від регіональних адміністрацій список людей, а державні служби, в свою чергу, не можуть надати список через охорону персональних даних.
СіД: По суті, для того, щоб ви ефективніше надавали допомогу внутрішньо переміщеним особам, потрібно більше політичної волі і зміна законодавства.
О. А .: Потрібно міняти систему, яка спочатку не передбачала ситуацію, яку ми маємо на даний момент. Багато з цих правил були придумані з метою боротьби з корупцією. У багатьох країнах трудової книжки не існує вже 100 років. В Україні вона продовжує використовуватися 20 років потому після незалежності. В країні війна, а в центрі зайнятості не можуть спілкуватися з людиною без трудової книжки. Більш того, виникають випадки, коли у людини немає штампа в трудовій про звільнення. Чиновник не може порушити закон і поставити його на облік. Але і ця людина не може повернутися на неіснуючий вже завод, щоб закрити запис у трудовій.
Старі методи не підходять для нової обстановки, яка дуже критична, і ніхто не хоче брати відповідальність за порушення закону. Країна не звикла до надзвичайного стану.
СіД: Такого роду проблеми вирішуються зараз або вони зависли в повітрі?
О. А .: Кілька місяців тому був прийнятий закон, який пізніше був ветований Президентом. Ми вважаємо, що це правильно. Закон в тій версії не передбачав реєстрацію, але з іншого боку, переселенець був зобов'язаний надати в 10 денний термін чиновнику свої персональні дані для того, щоб визначити, чи є він переселенцем або шахраєм. І що робити з людьми, які б отримали відмову в отриманні статусу? Потрібно було б завантажувати суди справами внутрішньо переміщених осіб без копійки за душею, щоб вони доводили, що виїхали з-під обстрілу і втратили все? Абсурд. У новому законі є декілька недоробок, але вони не критичні, і згодом в нього можна внеси зміни.
Ми також просимо уряд скасувати ПДВ на гуманітарну допомогу хоча б на рік. Міжнародні донори не готові виділять кошти, бо частина грошей іде на оплату ПДВ, а не на безпосередні потреби переселенців. Влада поки не готова на такі кроки.
СіД: Яким чином відбувається розселення внутрішньо переміщених осіб?
О. А .: УВКБ ООН не задіяно в цьому процесі. В принципі, існує величезний хаос і практично відсутнє регулювання. Як можна кудись відправляти людей, якщо ніхто не має інформації про те, скільки і де є вільних місць для поселення? Потрібно організовувати окреме Міністерство, яке регулюватиме і координувати всі аспекти.
СіД: Денісова хоче залучити на громадські роботи переселенців для будівництва «Стіни» на кордоні з Росією. Наскільки це доречно?
О. А .: Якщо людям запропонують гідну зарплату та адекватні умови - вони поїдуть будувати стіну. Переселенці втратили все. Колишні директора і вулиці підуть чистити, якщо запропонують хорошу зарплатню.
СіД: Гройсман пообіцяв, що уряд профінансує допомогу на оренду житла для внутрішньо переміщених осіб. Чи можлива така допомога при всіх економічних показниках нашої країни?
О. А .: Якщо у держави немає грошей, вони можуть звернутися до міжнародних донорів. Чому держава звертається до МВФ, але не просить про цільову допомогу для переселенців? Те, що Кабінет міністрів придумав рішення з компенсацією за оренду - це чудово. Але які є інші варіанти? Залишити людей жити під мостом або в неопалюваних санаторіях? Проблема не в грошах - немає вільного житлового фонду. Вихід треба шукати в суспільній підтримці. Необхідна програма, яка фінансово простимулює людей взяти до себе додому переселенців. Це коштуватиме півмільйона-мільйон на місяць. Для уряду це значно дешевше, до того ж, це допоможе швидко, до зими, вирішити питання з тисячами сімей.
СіД: Губернатор Черкаської області Юрій Ткаченко заявив, що буде депортувати переселенців, що закликають до сепаратизму. Їх депортація, це законно?
О. А .: Ніхто в цій країні нікого не може депортувати. Навіть виселити з квартири через прояви власної думки. Є свобода слова і люди мають право на помилкову думку.
СіД: Ви займалися питанням організації виборів для вимушених переселенців?
О. А .: В наших офісах по всій країні всього 50 співробітників. Ми консультувалися з ОБСЄ, КВУ та депутатами для того, що нагадати їм про права внутрішньо переміщених осіб. На жаль, багато переселенців не змогли проголосувати, бо не було інформації: елементарних листівок або соціальної реклами. Особливо серйозною була проблема з кримчанами. Цю проблему, можливо було б вирішити за допомогою введення системи онлайн-виборів.
СіД: Як ви очікуєте, в новому парламенті буде політична воля дбати про внутрішньо переміщених осіб?
О. А .: Я сподіваюся, що хтось у новій Верховній Раді все-таки буде розуміти горе і проблеми цих людей і допоможе їх вирішити.
СіД: Які у вас прогнози щодо ситуації з внутрішньо переміщеними особами?
О. А .: Все залежить від толерантності суспільства. Необхідно попередити ситуацію, коли суспільство розділиться на переселенців і місцеве населення. Не дай Бог, трапиться так, що місцеве населення вирішить, що люди зі сходу забирають у них шматочок хліба, або будуть ставитися до них як до ворогів, які голосували за референдум чи не люблять Україну.
Спілкувалась Анастасія Соснова, «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»