Національне антикорупційне бюро – потрібні іноземці?

Вже на наступному тижні українці зможуть дізнатися ім’я очільника цілком нового за своєю суттю органа влади – Національного антикорупційного бюро. Сьогодні в Адміністрації Президента відбудеться перше відкрите офіційне засідання Конкурсної комісії з обрання кандидатів на посаду директора цього новоствореного відомства.

Нагадаємо, директор Національного антикорупційного бюро призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради. В свою чергу, парламент третиною голосів може висловити недовіру очільникові бюро й таким чином відправити його у відставку. Тож у разі успішної роботи Конкурсної комісії із визначення кандидата на посаду директора НАБ – парламент вже на першому пленарному засіданні 13 січня зможе ухвалити його кандидатуру.

Серед експертів все частіше лунає думка, що очолити новостворене антикорупційне відомство має авторитетний зарубіжний спеціаліст. Серед таких кандидатур найчастіше згадувалося ім’я колишнього президента Грузії Михайла Саакашвілі. Однак є й інша думка – призначити на цю посаду іноземця українського походження, або авторитетного громадського діяча. В даному контексті найчастіше згадуються кандидатури єврейського громадського діяча, дисидента Йосифа Зісельса, директора фонду «Відродження» Євгена Бистрицького, голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова.

У призначенні «незалежного» від усіх можливих економічних та політичних впливів українського політикуму чиновника на посаду директора НАБу експерти вбачають єдиний можливий шлях для ефективної діяльності новоствореного відомства.

Читайте також: Хлібне місце: посада в Антикорупційному комітеті коштує $100 тис.

Взагалі, теза про запрошення «варягів» до роботи в уряді у непростий для України період – не нова. Проте за останні півроку вона набула практичного значення: в уряді на посади очільників міністерств призначено 2-х іноземців (які вже отримали українське громадянство), а ще одна українка іноземного походження – Наталія Яресько – очолила Мінфін. Очевидний спротив українських політиків експансії спеціалістів з-за кордону особливо яскраво проявився під час підкилимних маневрів із призначенням на посаду першого заступника міністра внутрішніх справ грузинки Еки Згуладзе. На жаль, українці не мають змоги спостерігати за дискусіями із призначенням вищих посадових осіб у публічній площині – усі процеси домовленостей відбуваються за лаштунками. Це ще одна риса, притаманна усім попереднім політичним процесам, які відбувалися в українській політиці до Революції Гідності. Така «закритість», безумовно, згодом позначиться на рейтингах усіх тією чи іншою мірою дотичних до влади новообраних політиків.

Причини аж занадто високих очікувань від роботи іноземних спеціалістів в нинішньому уряді під керівництвом Арсенія Яценюка спричинені двома основними тенденціями:

1. Небажання урядовців виходити із амплуа політиків і запроваджувати реальні реформи в країні. Адже будь-яка ефективна реформа – потягне за собою стовідсоткове знищення політичних рейтингів, а до цього нинішні урядовці не готові: вони планують продовжувати свою політичну кар’єру у майбутньому. Тому зараз керуються поведінковою установкою: «як зробити так, щоб реформи ніби й відбувалися, але без шкоди для подальшої політичної кар’єри»?

2. Нерозуміння самого змісту реформ суспільством. За останніми опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології, для більшості українців (51%) головний зміст реформ полягає у збільшенні зарплат та пенсій. Значний відсоток (26,3%) громадян вважає, що «реформи» – це націоналізація майна олігархів. Натомість, ідею введення кримінальної відповідальності за отримання «зарплат у конвертах» як одного з методів реформування економіки, позитивно оцінили трохи більше 6% українців, а збільшення пенсійного віку до 63-70 років отримало схвальний відгук лише у 0,7% громадян. Тож, українці поки що не надто готові ще дужче затягувати власні паски, продовжуючи сподіватися на підйом економіки країни за рахунок «розкуркулення» олігархів та зростання зарплат, наприклад, за рахунок кредитів МВФ.

Саме тому в суспільстві стала популярною теза, що «іноземці впораються із корупцією та наведуть лад у економіці». Мовляв, вітчизняні політики мріють стати урядовцями тільки із однією метою – аби покращити власне економічне становище, по-народному – «вкрасти побільше». Що ж, українці після стількох років відсутності змін в державі мають право на такий високий рівень недовіри до чиновників усіх рангів. Проте саме завдання нинішнього уряду й полягає у тому, аби пояснити громадянам необхідність проведення змін в країні шляхом відновлення довіри один до одного, а отже – доведеться змінювати всю систему соціально-політичних відносин у країні, або просто остаточно втратити її. Наразі, намагаючись вигадати велосипед замість того, аби провести ефективні реформи із можливим ризиком щодо рейтингових втрат, урядовці заганяють себе в пастку, виходом з якої буде навіть не політичне забуття, а фактично вимушена еміграція, приводом до якої стане цілком обґрунтована злість від нерозуміння дій високопосадовців пересічними громадянами.

Читайте також: Сьогодні в Україні обиратимуть голову Антикорупційного бюро

Тож, визначення кандидатури директора Антикорупційного бюро стане лакмусовим папірцем для розуміння наявності волі до проведення дійсно дієвих змін у державі. Або ми побачимо подальшу профанацію ідеї зміни системи і підходів до здійснення державної влади, або отримаємо бодай перші сигнали до готовності Президента, Кабміну та Верховної Ради до тривалого і болючого процесу реформування України.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***

Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Матеріали за темою:

Антикорупційне бюро – аналог ФБР або новий пост Саакашвілі? Експерти 

Антикорупційне бюро: зміна системи або системна олігархія? Експерти