Корупція велика та маленька

Приводом для роздумів щодо особливостей сприйняття українцями корупції у владі послугував нещодавній скандал в Іспанії, де дочка короля  Хуана Карлоса I принцеса Крістіна була звинувачена у несплаті податків та розтраті суспільних коштів в розмірі 6 млн. дол. Після суспільного розголосу в даній справі більше 60% іспанців висловилися за те, щоб Хуан Карлос I відмовився від трону. В Україні, де корупційні скандали не вщухають всі роки незалежності, подібного несприйняття корупції серед народу не спостерігається.

Як відомо, в індексі сприйняття корупції за результатами 2013 року Україна посіла 144 місце зі 177 країн світу, тобто залишилася у хвості рейтингу. Експерти пояснюють, що корупція в Україні існує на різних рівнях. Лояльність до великої корупції у вищих ешелонах влади спричинює мала або повсякденна корупція. Мова йде про відносно невеличкі вливання в кармани лікарів, викладачів, чиновників та інших, чим можуть «похизуватися» маже всі українці.

«Мала, побутова, корупція страшна своїми наслідками. Її загроза полягає не у масштабах брудних грошей, а у руйнівних змінах свідомості», - пояснює виконавчий директор «Transparency International Україна» Олексій Хмара.

Дослідження та опитування показують, що корупція багатьма українцями не сприймається як зло. Корумпована система влади, що дісталася нам від розпаду Радянського Союзу та інститут «кумівства», що процвітав у самому Союзі, як не дивно, проявляють високу здатність до виживання та процвітання. Свідченням тому є 22 роки української незалежності.

Показово, що перед проведенням Вільнюського саміту, коли Асоціація з ЄС ще була можлива, Верховна Рада так і не проголосувала законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації рекомендацій Європейської Комісії у сфері державної антикорупційної політики». Натомість нещодавно Президент пообіцяв задіяти інший інструмент боротьби з корупцією - відкрити гарячу лінію для громадян та підприємців, і оголосив 2014 рік роком боротьби з корупцією.

За всі роки незалежності в Україні так і не було створено дієвого та незалежного антикорупційного органу. Подібний орган обіцяли створити свого часу в партії «Наша Україна», однак за період президентства Віктора Ющенка антикорупційне бюро не було створено. Згодом, вже за президентства Віктора Януковича, подібний орган обіцяв створити Сергій Тігіпко, перебуваючи на посаді віце-прем'єр в уряді Миколи Азарова. Проте антикорупційний орган так ніхто і не створював. Натомість Україні вдалось переконати профільну європейську організацію GRECO у тому, що ці функції може виконувати вже існуючий Національний антикорупційний комітет при Президенті.

Створення антикорупційного органу входить до передвиборчих програм партії «УДАР» та «Батьківщина». 7 лютого 2013 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону «Про Національне антикорупційне бюро» за поданням представників Об'єднаної опозиції А. Яценюка, В. Кличка та О. Тягнибока, однак парламент не проголосував за даний законопроект. Втім, той же «УДАР» минулого року так і не оприлюднив прізвища чиновників та керівників, діяльність яких викликає найбільше нарікань у громадян (за результатами проведеної акції «Люстрація влади»), що мало б послугувати основою для низки антикорупційних розслідувань.

Серед інших невиконантів антикорупційних заходів слід відзначити главу Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна, який заявляв, що до кінця 2010 року в Україні буде прийнято ефективне антикорупційне законодавство, а також народного депутата від Партії регіонів Михайла Чечетова, який в 2011 році впевнено обіцяв, що корупцію в державі буде подолано.

Популярність антикорупційної теми в політичних заявах свідчить про затребуваність даних заходів зі сторони суспільства. Однак жодних механізмів боротьби з даним явищем широкі маси не запропонували, а, отже, українці чекають, що хтось поборе корупцію без їх участі. Проте чекати від корумпованої влади, що вона боротиметься з корупцією так само «перспективно», як чекати, що деспотична влада власноруч будуватиме проти себе громадянське суспільство.

Тим часом, корупційні скандали у вітчизняній медіасфері проходять майже непомітними, адже люди звикли до постійних вражаючих фактів розкрадання державного майна та хабарництва, тому далі обурення справа не заходить. Добре відомо, що технології компромату перестають діяти, коли ними зловживають. Така ж ситуація й з викриттям корупційний схем – велика кількість подібних фактів, що стають відомі широкій громадськості, сприймаються як звична справа, й викликають у громадян зневіру та апатію.

Надію вселяє все той же Майдан, який інтуїтивно протидіє саме корупції. Недовіра народу до влади, викликана тотальною корупцією в різних сферах життя держави, послужила глибинною причиною для появи нинішнього Майдану.