Чи загрожує Україні міжнародна ізоляція?

Вище керівництво України за останні декілька місяців показало на міжнародній арені настільки непослідовну політику, що навряд чи залишило за собою шанс на подальший конструктивний діалог з європейцями навіть після завершення всіх протистоянь в столиці. Сьогодні Брюссель продовжує повторювати, що «двері Європи відкриті для України» не стільки для керівництва держави, яке за останні місяці довело, що їх згадані двері не цікавлять, скільки для українського народу та політиків, які є прихильниками якнайшвидшого підписання Асоціації. Європейці запевнювали, що готові підписати Угоду про Асоціацію з Україною в будь-якому місці та в будь-який час, однак цим вони не зворушили офіційний Київ. Уряд Азарова припинив роботу над Угодою.

Кількість разів, коли українське керівництво порушило свої зобов’язання перед ЄС, перерахувати важко. Загалом їх можна розділити на три групи:

1 – відмова від підписання Угоди про Асоціацію;

2 – рішуча критика Угоди, як такої, що шкодить економіці України (хоча її текст готувався спільно європейськими та українськими чиновниками);

3 – розгін Майдану 11 грудня 2013 року під час перебування в Україні дипломатів зі США та ЄС (хоча було досягнуто домовленостей про незастосування сили до мирних демонстрантів).

Втім, і після подібних дій європейські політики проявляли стримане ставлення до подій в Києві, закликаючи до діалогу та мирного врегулювання конфлікту. Однозначне засудження дій влади європейці проявили лише після повідомлень про загибель демонстрантів:

1-  учасники Всесвітнього економічного форуму в Давосі бойкотували прем'єр-міністра Миколу Азарова, зустрівши його хвилиною мовчання за загиблими та відкликавши його запрошення на зустріч. Крім того, віце-прем'єр-міністр Юрій Бойко потрапив в облогу з боку стурбованих західних чиновників. Засідання з економічного майбутнього України перетворився в емоційне обговорення політичної кризи в країні;

2-  посли Великої Британії та Німеччини розкритикували зустріч з міністром юстиції України Оленою Лукаш і міністром закордонних справ Леонід Кожарою, які не висловили співчуття у зв’язку зі смертю демонстрантів та не дали змогу дипломатам задати свої запитання;

3-  державний департамент США скасував американські візи для громадян України, причетних до силового розгону Євромайдану у листопаді та грудні 2013 року;

4-  голова європейської дипломатії Кетрін Ештон підкреслила, що насильство - це не відповідь на політичну кризу; президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу висловив стурбованість стосовно «спіралі насильства» в Україні.

Це неповний перелік рішучих заяв та дій західних чиновників стосовно подій в Україні. Вищезгадані фактори суттєво погіршують перспективи української дипломатії. Географія візитів українських політиків і без того була досить обмеженою, а після останніх погромів, насильства та смертей в Києві українське керівництво взагалі ризикує стати невиїзним. Єдине, що не дозволить європейцям повністю відмовитися від спілкування з Києвом – це небажання ускладнювати ситуацію та припиняти діалог. Однак спротив буде відчутно скороченням географії та суті дипломатичних відносин.

Що далі?

Серед європейських політиків можна зустріти різні точки зору щодо подальшої політики Союзу стосовно України. Умовно їх можна поділити на прихильників євроінтеграції  України та тиску на Росію, адже ключ до євроінтеграції України, як зазначають політики, лежить в Москві, і противників такої інтеграції. Останні обґрунтовують свою позицію не лише нестабільністю та корумпованістю України, але й, що найголовніше, небажанням псувати відносини з Москвою.

Втім, криваві київські сутички, які розгорнулись в безпосередній близькості до кордонів ЄС, не можуть залишити байдужими більшість європейських політиків. Україна ризикує  стати постійним джерелом нестабільності та сепаратизму в разі, якщо зовнішній курс держави визначиться однобоким рухом до Митного, а згодом і до Євразійського Союзів. Загибель, за різними даними від 3 до 5 осіб у Києві, стали очевидним підтвердженням такої перспективи. Радикальний протест з елементами насильства трапляється в сучасній Україні вперше.

Після повідомлення про загибель мирних демонстрантів на вулицях Києва Європа вперше рішуче заявила про запровадження санкцій стосовно українського керівництва, а США до них вже вдалися. Разом з тим, європейські дипломати будуть змушені шукати діалог та порозуміння з будь-якими політичними силами в Україні, аби стабілізувати ситуацію та вивести країну з одновекторного клінчу з Москвою. Проте для цього європейцям доведеться наважитись на більш рішучі дії, адже їхня стратегія «м’якої сили» продемонструвала свою недієздатність на тлі жорсткої російської стратегії.