Соціологічні дослідження одного з кадрових агентств наприкінці 2014 року показали сумну статистику: кожен п'ятий респондент зізнався, що отримує повністю «чорну» зарплату, третина відповіла, що отримують офіційну «ставку», а більша частина заробітку – залишається «в тіні». Тільки 35% опитаних вказали, що отримують повністю офіційну «білу» заробітну плату.
Наприкінці минулого року народні депутати нового складу парламенту проголосували за урядовий законопроект №1573 «Про реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який передбачав поступове зниження відрахувань по єдиному соціальному податку (ЄСП) з 41 до 16,4% для тих підприємців, які готові вивести зарплати з «тіні» і підвищити оплату праці своїм працівникам. Запроваджуючи «зарплатну реформу», уряд переслідував дві мети: зменшити боргове навантаження і фактично витягти Пенсійний фонд з переддефолтного стану, а також збільшити загальні надходження до бюджету.
Цілком очевидно, що більшості підприємців було не вигідно погоджуватися на умови, запропоновані владою. Адже для того, щоб держава пішла назустріч роботодавцю, йому потрібно підвищити середню зарплату по підприємству мінімум на 30% (порівняно з 2014 роком) і забезпечити середній платіж на одну застраховану особу до рівня не менше 700 грн. За таких умов, вважають експерти, малому та середньому бізнесу і надалі вигідно вести «сіру» бухгалтерію, виплачуючи податки тільки з мінімальної зарплати, а решту платити в «конвертах». На такі ж умови погоджуються і більшість робітників – адже при такій «змові» з роботодавцем отримуєш більше прибутку, правда, знищуючи всю систему соціального забезпечення.
Близько півроку знадобилося владі, щоб визнати: запровадження схеми по зменшенню ЄСП для підприємців не принесло бажаного ефекту. Міністр соціальної політики Павло Розенко нещодавно заявив: «Проголосована у ВР схема зниження ЄСП, м'яко кажучи, не ідеальна. Уряд подавав зовсім інший законопроект, з простою і зрозумілою всім формулою, де був один критерій – офіційна зарплата. І підприємство, яке забезпечує зарплату вище двох мінімальних зарплат, мало виплачувати менший внесок. Але в процесі переговорів нардепи наполягли на зміні цієї схеми, бачачи ризик, зокрема, для доходів ПФ і побоюючись, що економіка не легалізується. За новими умовами, підприємство має виплачувати зменшений соціальний внесок тільки після виконання чотирьох дуже непростих критеріїв. Очевидно, що ця схема не спрацювала». Про це Розенко сказав в одному зі своїх інтерв'ю. Раніше Арсеній Яценюк публічно заявив про те, що розраховує на підтримку підприємців у питанні легалізації заробітних плат, відзначаючи, що зменшення рівня ЄСП несе значні ризики для наповнення Пенсійного фонду. «Якщо підприємці реально виведуть доходи з тіні і перестануть платити зарплату в конвертах, на що ми дуже розраховуємо, це буде означати, що бізнес прийняв нашу відповідальну соціальну пропозицію», – заявляв Прем'єр.
Відсутність ефекту від «зарплатної реформи» нависає над Пенсійним фондом дамокловим мечем. Без вирішення проблеми з його дефіцитом Міжнародний валютний фонд навряд чи здійснить чергову валютну ін'єкцію.
Однозначно, що зниження ЄСП – необхідний крок, однак його здійснення не повинно передбачати коефіцієнтів і додаткових умов. Достатньо було б встановити його на певному комфортному рівні для держави і роботодавців. У минулому скликанні парламенту таке нововведення пропонувала нардеп Оксана Продан. «Головне нововведення (запропонованих змін у відповідному законопроекті – Ред.) – зниження ставки єдиного соціального внеску до 18,1%. Ця цифра обґрунтована, вона є підйомною для бізнесу. За нашими розрахунками, прийняття законопроекту забезпечить додатковий дохід для соціальних потреб на суму не менше 47 млрд грн», – зазначала раніше пані Продан.
Головна ж проблема відсутності реформи досі залишається очевидною: ні бізнес, ні роботодавці, ні наймані робітники не довіряють діям влади. Адже ігри з оподаткуванням – улюблена справа вітчизняних чиновників для досягнення швидкого ефекту. Щоб завоювати довіру бізнесу, потрібно ввести стабільну податкову систему, зміни до якої не вносилися щорічно, а гарантувалися б державою мінімум на 5-7 років. Тоді як найманим робітникам потрібно довести на ділі, що їх відрахування в соціальні фонди – це вигідна справа для всіх, їхні гроші раптово не зникнуть з рахунків, а зусилля з відновлення співпраці з державою не будуть марними.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»