Дещо несподіваною в інформаційному полі стала новина про добровільну відмову провідника партії «Правий сектор» Дмитра Яроша надалі очолювати цю політичну силу. Про партійні процеси всередині «ПС» і про своє рішення Ярош повідомив на сторінці у соцмережі Facebook. «Отримавши поранення і потребуючи тривалого часу на лікування, я довірив деякі напрямки управління Рухом своїм найближчим однодумцям, які мали і мають свій погляд на розгортання націоналістичного руху. Моя ж позиція далеко не у всьому збігається з устремліннями частини Проводу. Як Провідник я несу персональну відповідальність за все, що відбувається в організації, і не збираюся перекладати її на інших. Саме тому я не можу бути «весільним генералом» у «Правому секторі», – наголосив політик.
Вже за декілька годин на заяву Дмитра Яроша відреагували в Проводі «Правого сектору». Соратники Яроша у спільній заяві наголошують на можливому розколі в русі на ґрунті розходжень в ідеологічному баченні подальшого розвитку «ПС». Ба, більше: у Проводі сподіваються відновити співпрацю з його Провідником, фактично, не визнаючи рішення Яроша.
Народжені революцією
У Проводі «ПС» наголосили, що Ярош був відсутній під час партійної конференції, де був обраний Провід усього руху «Правий сектор». Симптоматично, що конференція таки відбулася, Провід був обраний, а в самому русі визначили стратегічні напрямки, лейтмотивом яких є «невизнання бандитського режиму Петра Порошенка легітимною владою й безальтернативність революційного шляху боротьби». Щоправда, провини самого Яроша в його рішенні в «ПС» не визнають, таким чином даючи йому змогу змінити думку й повернутися на керівну роль в організації. «Після проведення конференції окремі особи, керовані власними меркантильними інтересами, амбіціями і, можливо, зв'язками зі спецслужбами, зробити все, аби налаштувати Д. Яроша на невизнання рішень конференції й неприйняття революційної стратегії. Це коло осіб уже давно визрівало в рядах Руху, і, вдаючись до підлабузництва, інтриг, ширення пліток, намагалося впливати на його політику. Саме діяльність цих осіб призвела до такої ситуації, за якої Д. Ярош мусив скласти повноваження», – вважають у Проводі організації.
Ключове питання – чому лідер ПС був відсутній на Конференції? Що змусило його дистанціюватися від рішень партійної конференції та зрештою оголосити про свою відставку з посади Провідника?
«Правий сектор» – легендарна рушійна сила Революції Гідності. Саме з цією організацією пов’язані майже всі переламні моменти у вуличних протистояннях із тодішнім режимом екс-президента Віктора Януковича. Лідери «ПС» брали на себе відповідальність, часто не корелюючи своїх дій зі Штабом спротиву Євромайдану, до якого входили усі тодішні опозиційні політичні сили. За кілька місяців зростання свого політичного впливу, «Правий сектор» став не лише впливовим «переговорним фактором» із тодішньою владою, але й згодом перетворився на серйозну проблему для самого розвитку Революції в досягненні своїх вимог. І тільки авторитетна позиція Яроша часто рятувала організацію від провокативних деструктивних дій, водночас відводячи їй місце найбільш радикального елементу Євромайдану. Учасники вуличних подій 2013-2014 рр. у столиці часто називали «Правий сектор» «мечем Революції».
Майже всі свої дії «Правий сектор» узгоджує з СБУ та МВС – Ярош«Правий сектор» практично 90% своїх дій погоджує зі Службою безпеки України та Міністерством внутрішніх справ.
Втім, як партія «Правий сектор» був зареєстрований лише в березні 2014 року. Її лідер Дмитро Ярош став радником Головнокомандувача ЗСУ, тобто Президента Петра Порошенка. А в липні 2014 року «Правий сектор» ініціював створення батальйону «Добровольчий український корпус», який воює разом із військовими в зоні АТО та є однією із найбільш боєздатних добровольчих одиниць.
Кілька разів лідери та активісти «ПС» ставали героями гучних політичних скандалів та напівкримінальних «розбірок». Зокрема, самі члени «Правого сектору» називають політичними переслідуваннями історію з трагічним затриманням одного із впливових діячів руху Олександра Музичка (Сашка Білого). Крім того, члени організації стали учасниками неоднозначних подій у Мукачеві, після чого владі для стабілізації ситуації довелося ввести до регіону сили Нацгвардії та змінити голову ОДА.
Сам Дмитро Ярош у травні 2014 року балотувався на позачергових виборах Президента, та здобув лише 11 місце з результатом 0,7% голосів виборців. Партія ж взяла участь у позачергових парламентських виборах восени 2014 року, висунувши список із 33 кандидатів та 35-х мажоритарників. «Правий сектор» не подолав 5% виборчого бар’єра та завоював прихильність 1,8% виборців. І лише її лідер – Дмитро Ярош – таки потрапив до парламенту, перемігши на 39-му одномандатному мажоритарному окрузі на рідній Дніпропетровщині. Вже тоді експерти та політики неодноразово пов’язували фінансування виборчої кампанії лідера ПС та ДУК із соратниками бізнесмена Ігоря Коломойського.
Шлях до маргіналізації?
Про те, що партії, подібні до «Правого сектору», не можуть існувати без лідера, ідейного натхненника, свідчить сама логіка розвитку всіх праворадикальних рухів. Тож не дивно, що Дніпропетровський осередок партії вже публічно оголосив про свою відмову прийняти відставку Яроша з посади Провідника руху. «В теперішній час та у внутрішньо- і зовнішньополітичній економічній ситуації, в якій перебуває Україна, ми вважаємо за неприпустиме здійснення подібних дій та прийняття рішень, що підривають авторитет Руху, його Провідника, можуть привести до розколу, анархії та нашкодити спільній справі та ідеї національно-визвольної боротьби. Дніпропетровський обласний осередок вважає для себе категорично неможливим прийняти відставку Дмитра Яроша, як єдиного лідера та Провідника Руху; відмовитись від виконання подальших наказів чи розпоряджень», – йдеться у заяві регіонального осередку партії.
Можливо на рішення Яроша вплинули розбіжності в баченні подальшого ідеологічного розвитку партії. Втім, політсила зараз не має у своїх лавах натсільки досвідчених та авторитетних політиків, яким за останні 2 роки став Ярош. Саме тому, на думку експертів, частина «Правого сектору» пов’язує подальші перспективи розвитку проекту як класичної партії, яка б «виросла» з радикальної організації до впливової партійної структури. Адже її поміркована частина розуміє: без розширення електоральної бази партія приречена на поступову маргіналізацію. Їх опоненти вбачають подальший розвиток політсили лише в контексті продовження революційної боротьби, адже опираються на певні настрої в суспільстві. Такий шлях більш ризикований, проте і політичних дивідендів може принести більше.
Фактично, це два різних світоглядних бачення, які свого часу також лягли в основу багатьох партійних розколів не лише серед націоналістів (найяскравіша аналогія – розкол ОУН на «мельниківців» та «бандерівців» у1940-му році). «Правий сектор» виявився не таким впливовим, як багато хто собі уявляв. Можливо, через те, що він не здобув такої підтримки, на яку розраховував. Якась частина ПС вирішила робити щось інше. Це не настільки вже впливова організація, якою її звикли уявляти з часів Майдану. Самоусунення Яроша виглядає як реакція на поразку», – вважає політолог Василь Яблонський.
«Правий сектор» після Яроша: що буде з рухом? ЕкспертиСпеціаліст поділився міркуваннями щодо інформації про те, що Дмитро Ярош склав повноваження лідера «Правого сектору».
Ще одна версія несподіваного демаршу Яроша – можливість існування непублічних політичних домовленостей. Нейтралізація «Правого сектору» як одного з найпотужніших рушіїв можливих революційних подій вигідна будь-якій владі. До того ж, і Президент, і його соратники неодноразово наголошували на тому, що діяльність та існування непідконтрольних добровольчих батальйонів несе ризик політичної нестабільності. Таким чином, можна розгледіти два варіанти розвитку подій: або без свого Провідника «Правий сектор» втратить подальші політичні перспективи та продовжить існувати у статусі напівмаргінального праворадикального руху, або сам Дмитро Ярош спробує зберегти структуру ПС для інших цілей, тим часом реалізовуючи себе в іншому політичному проекті.
Як би не склалася подальша політична кар’єра Яроша, було б помилково не скористатися своїм авторитетом та стабільною популярністю серед українців. До того ж, сам рух і партія «Правий сектор» нікуди не зникнуть, хоча, можливо, й не матимуть подальших політичних перспектив у якості потужної політичної сили. Треба визнати: ідеї ультраправого радикалізму не знаходять підтримки серед більшості українців, а переформатування партійного руху на інших ідеологічних засадах знищить саму ідею «Правого сектора» як «меча Революції».
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»