Народний депутат Андрій Вадатурський представляє у Верховній Раді 130-й мажоритарний виборчий округ, що в Миколаївській області, захищаючи при цьому кольори пропрезидентського «БПП». Є членом парламентського комітету з питань аграрної політики й земельних відносин, що, в принципі не дивно, адже його попереднім місцем працевлаштування є немаловідоме сільськогосподарське підприємство «Нібулон», генеральним директором котрого є не хто інший, як батько народного депутата.
Втім, усі підозри в якій би то не було заангажованості Вадатурський спростовує, а у «Слова і Діла» поки немає підстав йому не вірити: у рейтингу відповідальності депутатів Верховної Ради він посідає високе 19 місце й одночасно є одним із найбільш відповідальних нардепів «Блоку Петра Порошенка».
Ви давно перебуваєте в топі рейтингу відповідальних депутатів Верховної Ради, котрий складає «Слово і Діло». Які відчуття?
Отримуєш такий хвилинний позитив. Коли працюєш народним депутатом, приїжджаєш на округ і дуже багато негативу, дуже багато бруду, пов’язаних з цією професією. Вже працюючи рік, я намагався знайти позитив, для чого це. Окрім розуміння боргу і що так треба і що це хтось повинен робити, дуже мало позитиву.
Ви нова людина в парламенті, однак трохи більше ніж за рік роботи Ви стали одним з найвідповідальніших депутатів. «Старожили» ВР виконують обіцянки набагато рідше, ніж новачки. Чому, на Вашу думку, виникла така тенденція?
Чому я це роблю? Тому що я працював на світовому ринку, я працював у міжнародній компанії. На міжнародному ринку є правила, етика, «сім’я» бізнесу, коли кожен знає про кожного і важлива репутація. І тому, якщо ти не виконаєш обіцяне, з тобою просто не будуть мати справу. Є, наприклад, суди, є Англійський суд. Якщо сторони не домовились, можна йти в суд розбиратися. Це 2-3 роки, але це вже погано для компанії, для іміджу як для трейдера, як для бізнесмена... Тому я так звик.
Якщо ти обіцяєш, ти повинен виконати. Але треба також дивитися, що ти обіцяєш... Коли ти виходиш перед людьми, ти обов’язково повинен зрозуміти: ти зможеш це зробити, чи ні? Якщо ні, то краще не обіцяти, навіть якщо це хочуть почути люди. Дуже часто мені доводилось виступати перед людьми і казати такі речі, які їм було неприємно чути. Але якщо ми будемо робити те, що робили останні 25 років, то в нашій країні нічого не зміниться. Треба багато чого пояснювати і мало чого обіцяти, потрібно бути реалістами: (усвідомлювати – Ред.) що залежить від народного депутата, що він зможе зробити. Коли я балотувався, я обіцяв, що хочу бути зразковим депутатом і хочу зробити зразковий округ. Я їжджу на округ, зустрічаюсь із людьми, я працюю на окрузі і звітую перед людьми, взагалі люди кажуть, що я перший народний депутат, який приїжджає після виборів. Я не багато обіцяв і робив для округу перед виборами, люди довірили, я їм обіцяв, що буду не 2-3 місяці перед виборами щось робити, а буду вже робити після виборів.
Часто буваєте на окрузі?
Так. Раз у місяць, у два місяці, в три місяці – по-різному. В залежності від ситуації в Раді.
Ми знаємо, що у Вас є суперечки з губернатором Миколаївської області, в якій Вас обрали депутатом. У чому причина? Чи заважає це Вам виконувати обіцянки перед виборцями?
Я вважаю, суперечки в мене суто ділові. Я взагалі вважаю, що в нас ті люди, які отримали владу, не дуже полюбляють критику. Я за конструктивну критику, і якщо я вважаю, що це недолік, то я буду говорити про це, я пояснюю, що це за недолік і при можливості кажу, що можна зробити. Воно тільки здається, що я постійно критикую, але я так бачу, що через два-три місяці, через рік він усе ж таки реагує. Повільно, але реагує. Я готовий до дискусій, я готовий до пошуку рішень, спільних рішень. Якщо ми будемо тільки хвалити один одного – нічого не вийде.
У нас така суперечка стосовно дороги, я вважаю, що він просто не працює в області взагалі з економікою і нічого не робить по дорогам. Взагалі нічого не було зроблено, тільки піар. Я так думаю, що, завдяки такій суперечці, ми привернули увагу до проблеми. Вони щось почали робити – і губернатор, і замгубернатора, і інші народні депутати. Вони приїжджають на місце, вони намагаються щось зробити, їм не вдається, тому що вони не можуть присвятити час і увагу, щоб щось зробити. Але вони намагаються – і це іде на користь області, округу.
Вам такі суперечки не заважають працювати?
Я би не сказав, що заважають. Намагаються дрібні пакості робити. Наприклад, не запрошують на якісь наради, не дають якусь інформацію... Я так жартував, що ще залишилось, щоб дзвонили в хату і втікали.
Кому складніше виконувати обіцянки – позафракційним депутатам, чи все ж таки членам фракції, які мають дотримуватися партійної дисципліни?
Я вважаю, що складніше бути в партії, тим паче – у провладній партії. Коли я йшов на вибори, я підтримав Петра Олексійовича. Я рік очолював партію («БПП» – Ред.) у Миколаївській області. Я і тоді казав, що сьогодні бути в провладній партії – це все рівно, що бути декілька років назад в опозиції: дуже багато сподівань, дуже багато проблем, які ти повинен вирішити, але дуже складно щось вирішити в тих умовах і з тією системою, яка є. Ти – влада, люди не дуже розуміють – виконавча, законодавча ти влада... Ми тебе вибрали і тепер ти повинен поліпшити нам життя, а життя, на жаль, стало тільки гірше. Виїжджаєш за 30-40 км від Миколаєва – це жах. Дуже багато негативних відчуттів, депресія, після того, як приїжджаю з округу. Наприклад, в одному районі 19 тис людей – і тільки 1600 працюють... Як можна жити нормально? Дуже багато проблем, дотації, податки. Навіть ті, хто працюють, не платять. Дуже багато питань і люди хочуть їх вирішення уже сьогодні. А коли ти у провладній партії, сподіваються, що ти можеш щось зробити. Не так все легко, і тому бути сьогодні позафракційним, або в опозиції було б набагато легше.
Не розчарувалися, що стали народним депутатом?
Розчарувався звичайно. Я ніколи не тішив себе ілюзіями щодо депутатів і депутатського життя. І взагалі я зневажливо ставився до тих, хто був у Верховній Раді. Мені просто не було з ким там мати справу... Це люди, які не розуміють життя взагалі, «рєшали», які піклуються тільки про щось особисте. Це — бізнес для них, у першу чергу. Я подумав півтора роки тому: якщо потрібно щось міняти, що я можу зробити? Я хотів просто бути прикладом депутата й повірити, що щось можна зробити. Та за цей час тільки ворогів нажив. Дуже складно.
Дуже багато звинувачень, що я не можу домовитись з іншими депутатами, що я воюю з губернатором. Непорозуміння з іншими депутатами від Миколаївської області, але я просто не бачу, як можна об’єднуватись по якимось бізнес-схемам, чи об’єднуватись заради вирішення корисливих питань, кадрових питань, кадрових рішень. Тому дуже багато розчарувань, коли ти бачиш це зсередини, коли ти бачиш, як приймаються рішення. Приймаються поза парламентом.
Ну, наприклад, 16 лютого (під час голосування за відставку прем’єра Яценюка – Ред.) – яскравий приклад. Я був розчавлений. Ми бачимо, що 5 тижнів минуло, країна в кризі – і нічого не можемо вирішити! Чому? Тому що деякі депутати просто не проголосували, як обіцяли. Не проявили волю. Не дотиснули. Ми би вже мали іншого прем’єра, інший уряд і ми би вже працювали, а так напівміри, договорняки… У нас немає парламентаризму, у нас немає демократії. У нас немає партій політичних, немає чіткого розуміння, що повинен робити депутат, чим повинна займатися партія, у нас просто непахана цілина. Нам потрібно починати будувати політичне життя «з нуля».
Ми якось ще навчились заробляти гроші, деякі люди, компанії навчилися працювати. Ми створили якийсь бізнес, прийшли іноземці, почали працювати в Україні, але у нас нічого не зроблено в політичній сфері. Я навіть коли був на окрузі і виступав перед молодими людьми в ліцеї, казав: «Давайте!» В Раді був недооцінений законопроект про політичні партії і виділені гроші в Бюджеті. Цього року (кошти – ред.) закладені, щоб зробити так, щоб партії були незалежними від бізнесу, від олігархів і можна було просто будувати свою політичну кар’єру вже в партії. І тому молодим людям пропонував приєднатися, звернути увагу і будувати свою кар’єру. Нам потрібні зовсім нові обличчя: молоді, професійні, які будуть займатися організацією. Чому проблема з губернатором? Тому що просто ця людина нічого не може зробити. Вона займається піар-супроводженням, працюючи з журналістами. Показуючи, що він щось робить, зустрічається... Але нічого не робиться. Нам потрібна нова генерація політиків, які будуть відповідальні.
Ви вже виконали обіцянку про подання законопроекту щодо створення Дорожнього фонду. Чи не боїтеся Ви, що цей фонд перетвориться на чергове джерело корупції, у разі ухвалення закону?
Навпаки, цей законопроект повинен подолати корупцію. Ви також платите за дороги, їздите ви на своєму авто, чи на автобусі – ви платите за дороги. Ми всі купуємо бензин чи дизпаливо, а з літру бензину ви платите 4 грн, з дизпалива – 3 грн. Ми збираємо гроші при імпорті паливно-мастильних матеріалів, і коли ми купуємо авто, 3% сплачуємо. Але ніхто не знає, скільки ми збираємо грошей. Цей законопроект навпаки повинен показати прозорість: скільки ми збираємо грошей і як ми їх витрачаємо. Це по-перше. По-друге, я пропоную автоматичний розподіл між областями: 60% має йти на дороги державного значення, 35% повинно йти на місця, ми вже прописали цей механізм, і потім уже облавтодори повинні визначати, на які дороги.
Тобто не одна людина, як-от прем’єр-міністр, повинна підписати: сьогодні на Івано-Франківськ даємо гроші, завтра – в Полтаву, а Миколаївська область знову нічого не отримала... Ми в цьому році отримали 100 млн грн, тоді як Херсонська (область – Ред.) – удвічі більше, Дніпропетровська – втричі, Кіровоградська – в три рази. Чому це так? Хто може пояснити? У нас що, дороги кращі, ніж у сусідніх областях? Треба йти і домовлятися з прем'єр-міністром. Я вже рік намагаюся вибити гроші для Миколаївської області, міністр транспорту підтримує, міністр фінансів не проти, але потрібно йти до прем’єр-міністра, який уже декілька разів обіцяв, і нічого не було зроблено. Я якраз пропоную цим законопроектом відібрати цей «ручник» і зробити якомога більше «автомату» і прозорості. Якщо ми будемо роздавати прозоро гроші, то потім буде менше корупції зверху. Потім нам потрібно буде контролювати облавтодори, але це вже буде на місцях. Люди будуть їздити по трасі і знати в обличчя керівника облавтодору, який уже не буде пояснювати, що йому треба їхати в Київ і просити гроші. Я просто впевнений: якщо ми не приймемо цей законопроект, ми просто втратимо всі дороги.
Ми фіксували виконання Вами таких обіцянок, як будівництво дитячих майданчиків, ремонти в лікарнях тощо. Це скидається на підкуп. Адже Ви багата людина, тому маєте перевагу над конкурентами.
Хочу ще раз нагадати, що я нічого не зробив перед виборами. Я не поміняв жодного вікна, я не відремонтував дах. Я приїжджав і просто виступав перед людьми. Люди чекали заможну людину, кандидата в депутати, для того щоб щось отримати і я якраз вважаю, що нам треба змінити закон про вибори і зробити так, щоб у нас (в парламенті – Ред.) було більше вчителів, лікарів. У нас що, є реформа в охороні здоров’я? Немає. Чому? Тому що в нас 4 лікаря в парламенті. У нас що, немає що робити з освітою? Але якщо ми подивимось на бюджети, то 57 млрд ми виділили на охорону здоров’я, майже стільки ж – на освіту. Це великі гроші. Хто повинен вирішувати це питання, чому лікар не може стати народним депутатом? Ми робимо решето відбору: хто може купити виборців, потім піти в ВР відбити ці гроші. Такий бізнес-проект. Це треба прибирати. Якщо я піду знову, якщо моя сім’я погодиться, то я так для себе бачу, що я проїдусь по округу, я просто розповім про те, що я зробив, я жодної копійки не витрачу на те, щоб стати знову депутатом. Оцінять люди, виберуть – буду знову працювати. Не оцінять – я знаю, що мені робити і знайду чим займатися.
У своїй передвиборчій програмі Ви обіцяли реформувати морегосподарський комплекс України. Наскільки реалістичною є така обіцянка для народного депутата, адже це радше належить до компетенції виконавчої влади?
Я зареєстрував дуже цікавий законопроект. Є у нас компанія «Адміністрація морських портів України». Дуже корумпована компанія, і мало хто про неї каже. Це вузький бізнес. Вони заробляють навіть не в межах України, вони заробляють гроші на тих теплоходах, які приходять завантажитись сировиною (зерном, металобрухтом)... Вони приходять і сплачують портовий збір, який в Україні – найбільший у світі. У Миколаєві морський порт – найдорожчий у світі, там потрібно платити від 3-5 доларів за тонну продукції, яку Україна відвантажує. Куди ці гроші йдуть? Вони дуже багато грошей «закопують».
Коли я працював у «Нібулоні», ми почали шукати компанії, які займаються поглибленням. До мене зверталися такі компанії, у яких техніка 60-70-х років, яка напевно не працює, але вона є по документах – і не обов’язков, щоб вона працювала. Потрібно просто списувати й дерибанити гроші, і якраз цим ця компанія й займається. Вона збирає гроші і вкладає незрозуміло з яких причин чи в Одеський порт, чи ще кудись. Хто це вирішує? Спочатку я намагався її взагалі розвалити, цю компанію. Ця компанія була створена за часів Януковича – щоб просто поставити одну людину, яка буде контролювати всі порти (17 на той час, зараз – 13 без Криму). Я пішов іншим шляхом. Схема, яка працює в Європі, – корпоратизація «Адміністрації морських портів України», тобто 5% залишити в «Адміністрації морських портів», які займаються тільки водою, а 30% повинно йти на місто. Кожного літа ми бачимо невдоволення населення в містах, тому що дуже багато вантажівок їдуть у порт, а це означає забрудненість міста, навантаження, дороги розбиті, тому ці гроші мають іти на розбудову інфраструктури міста і 20% мають іти на обласний рівень. Тобто ми передаємо владу і рішення від однієї людини на місцеві рівні і депутатам.
Як Ви лобіюєте свої законопроекти?
Я збираю людей, які допоможуть це зробити, запрошую людей приєднатися до законопроекту з інших фракцій, які повинні переконати (колег – Ред.) у фракції, бути спікерами у своїй фракції й пояснити переваги. Але їм також потрібно надати аргументи, чому це потрібно робити, такий процес дуже важкий, але цікавий.
Ви неодноразово ініціювали перевірки морських портів у Миколаївській області. Сьогодні є якісь конкретні результати?
Перевірки проходять майже щороку, і щороку ми бачимо порушення і зловживання. Але хочу нагадати слова прем’єр-міністра Яценюка у його звіті: «Критикуйте нас, ми розуміємо, що вам потрібно нас критикувати. Ми до цього звикли. Корупція? Так, ми згодні, що вона в нас є». Він вже погоджується, але нічого не робить. І тому ця корпоратизація, коли депутати обласного рівня, депутати міського рівня можуть брати участь у призначенні керівників «Адміністрації портів України» й контролювати його роботу. Нехай він звітує на сесіях обласної чи міської ради з тим, як він працює, які плани, що він робить. Якщо буде довіра, то «Адміністрація морських портів України» має вирішити кадрове питання. У нас як: сьогодні вкрав, поїхав у Київ, вирішив це питання – і все. Так ми і працюємо. Так, є порушення. Але ми боремось. Сьогодні ми боремося з тим, що у нас менше збитків є в державних компаніях. Взагалі, навіщо нам такий менеджер, який робить державного монополіста збитковим? Краще вже закрити, заплатити гроші, заробітну плату, людям, які не будуть працювати. І це буде краще для держави, ніж нести ці мільярдні збитки.
Чому надзвичайно популярне колись питання депутатської недоторканності сьогодні забуте? Це був черговій «піар» нардепів?
Ми ж голосували за те, щоб віддати (це питання – Ред.) на розгляд Венеціанської комісії. Чекаємо відповіді.
Якщо не жартувати, то мені наприклад недоторканність не потрібна. Ми працювали в дуже важкі часи. Але можливо треба подумати над тим, що є депутати, які борються з прокурорами, котрі можуть використовувати якісь інструменти боротьби з депутатами і там буде дуже важко пояснити, чи не політичне це замовлення. Я вважаю, що треба просто визначитися з напрямком. Тут не обов’язково треба вирішувати питання через зняття недоторканності. Можна подивитися з боку імперативного мандату. Якщо потрібна недоторканість депутату – то нехай буде, але якщо він не виконує обов’язки як народний депутат, то тоді його просто треба відкликати. Це було би більш доцільно.
У Вас є обіцянка встановити публічний контроль за призначенням та діяльністю суддів. Як плануєте її реалізовувати?
Мабуть ви взяли це з моєї програми, але я вважаю, що це парафія Президента. Так само, як і реформа, яку він запропонував у прокуратурі, яка, на жаль, гальмується, і реформа в суддівській системі. Я бачу ті шляхи, які ми зробили: електронне декларування, наприклад, яке буде допомагати публічності... До речі, серед суддів збільшилась кількість розлучень, і ці розлучення йдуть через суд. Тобто судді розлучаються через суд з тим, щоб узаконити нажите «непосильним трудом» майно. Хто розуміється на законах у першу чергу? Судді. Вони побачили, куди ми рухаємося, і в мене є надія, що цей закон буде працювати. Я за ті реформи, які в нас були запропоновані. Якщо суддя має 10-20 рішень, які не були підтримані в апеляції, такому судді потрібно висловити як мінімум недовіру чи переатестацію.
Єдина невиконана обіцянка у Вашому досьє на «Слові і Ділі» – про підготовку законопроекту про скасування призову на військову службу сільських вчителів. Чому ж не підготували?
Я пообіцяв, а через тиждень, законопроектом №2620, який підтримало в залі 266 народних депутатів, прийнято звільнити від мобілізації викладачів і вчителів вищих навчальних закладів та наукових співробітників. Тобто, вже не було ніякого сенсу розробляти те, що вже розроблено й прийнято. То чому це рахувати як невиконану обіцянку? Та і як мені можливо було встигнути за декілька днів підготувати цілий проект закону? Це навіть регламентом заборонено – реєструвати альтернативний законопроект, коли минуло не більше, ніж два тижні від того проекту, який зареєстрований першим. Я вважаю, що не треба дублювати положення чинних законів – це буде спричиняти лише колізію в законодавстві. У нашому законодавстві й так чимало колізійних норм, коли на практиці люди не знають, чим їм керуватися та на що посилатися. Я роблю те, про що мене просять мої виборці. Мені повідомили, що така проблема є – я підняв чинне законодавство, та переконав людей, що це питання вже врегульоване законом, а далі треба лише дотримуватися чинних норм.
Що означає відповідальність для політика?
Нашим чиновникам, виконавчій владі, політикам, треба зрозуміти, що політичне життя не вічне, треба розуміти, що колись це закінчиться. Чи зможеш ти спокійно дивитися в очі людям і пояснити, що ти робив? У нас зараз дуже відповідальний момент в історії України, ми повинні зрозуміти: чи зможемо ми вийти з кризи і приєднатися до європейської сім’ї, чи ми будемо на дні, феодальною країною. Ми втрачаємо науку, освіту, яку потім за рік не відновимо. У мене троє маленьких дітей, старшому 9 років, і він каже: коли ти вже закінчиш бути депутатом і станеш економістом? Але він виросте і я йому поясню, навіщо я це робив. Це і є відповідальність.
**Ви відповідальний батько?******
Намагаюсь. Я з повагою ставлюсь до дітей. Я вважаю, що з ними треба розмовляти на рівних, і якщо ти щось вимагаєш, то ти повинен бути прикладом. Вони в мене дуже пильнують за моїми обіцянками, і коли я щось обіцяю, я розумію, що треба виконувати. Там народний контроль.
Основне гасло, яким керуєтесь у житті?
Я звик працювати за принципом: якщо гірше не буде, то треба робити.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»