«Депутати можуть усе!» – за півтора десятка років, проведених у стінах Верховної Ради України, я чув цю фразу десятки, якщо не сотні разів. Вона лунала як із напомаджених вуст посіпак «злочинного режиму», так і з натруджених горлянок непримиренних борців проти нього.
Лунала так часто, що суспільство поволі звикло до неї, припинило реагувати, немов змирившись із тим, що депутати таки насправді можуть усе. Можуть порушувати Конституцію і закон «Про Регламент Верховної Ради України». Можуть не відвідувати пленарні засідання парламенту, не працювати в комітетах, не зустрічатися з виборцями в округах. Можуть власноруч встановлювати собі зарплати й пільги. Можуть не здавати дипломатичні паспорти. Можуть отримувати службове житло, приватизовувати його, реєструвати на дружину, розлучатися й повторювати цикл знову й знову. Можуть пояснювати свої статки подарунками від товаришів і від Святого Миколая. Можуть влаштовувати родичів на ключові державні посади та «хлібні» місця. Можуть уникати покарання за скоєні злочини.
Депутатів-прогульників хочуть позбавляти половини зарплатиУ Верховній Раді зареєстровано законопроект №5328 Про внесення змін до деяких законів України (щодо зняття заробітної плати з народного депутата за прогули і порушення Регламенту).
А якщо вірити бравурним заявам про досягнуті результати, то виявиться, що народні депутати можуть навіть впливати на погоду, забезпечуючи велику врожайність українським чорноземам. Мойсей, який, здійнявши руки вгору, забезпечив синам Ізраїлю перемогу над амалекитянами, нервово курить осторонь.
Втім, було б несправедливо обмежувати коло осіб, впевнених у своїй всемогутності лише народними депутатами України. Виявляється, депутати органів місцевого самоврядування можуть «визнавати Російську Федерацію агресором», «виступати за договірні відносини з центром», «забороняти торгівлю алкоголем після 22 години».
Не менш усемогутній в Україні Президент, який роздає громадянство України, незважаючи на процедурні моменти, та призначає на державні посади «іноземних фахівців», особливо не переймаючись, чи мають вони українське громадянство.
Не поступаються у всемогутності й інші можновладці: прем’єр-міністр, який півроку «показує, як керувати державою», взявши на озброєння даоський принцип «недіяння»; оперативники НАБУ, які прослуховують працівників ГПУ; генеральний прокурор, підлеглі якого «затримують, утримують і допитують» оперативників НАБУ; міністри, які роздають обіцянки, виконання яких далеко виходить за межами їхніх повноважень.
Всемогутні також і судді. Наприклад, Вищий спеціалізований суд України, який незабаром взагалі має бути ліквідований, вирішив наостанок розглянути питання про юридичне визнання збройної агресії з боку РФ проти України, не переймаючись тим, що це питання не національного законодавства, а міжнародного права.
Депутати не знають, що диппаспорти після відрядження потрібно здаватиНародні депутати пояснили «Слову і Ділу», чому вони не повернули до Міністерства закордонних справ свої дипломатичні паспорти.
Всемогутньою виявилася й голова НБУ Валерія Гонтарева, яка чомусь вирішила, що має повноваження впливати на призначення голів парламентських комітетів. От не подобається їй голова профільного комітету Сергій Рибалко – і чхати вона хотіла на Конституцію та постанову Верховної Ради України «Про обрання голів, перших заступників, заступників голів, секретарів, членів комітетів Верховної Ради України восьмого скликання та обрання голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації». Дякувати Богові, наразі не йдеться про розпуск Гонтаревою «політично заангажованого» парламенту.
Останнім часом, набувають всемогутності як окремі громадські активісти, чомусь впевнені в тому, що мають нічим не обмежене право втручатись у роботу державних органів, так і всілякі «добровольці», глибоко переконані у тому, що можуть перебирати на себе повноваження правоохоронних органів.
І спостерігаючи за тотальною чи то всемогутністю, чи то неприхованим свавіллям, мимоволі пригадуєш суперечки середньовічних схоластів, які до сказу сперечалися щодо того, чи може всемогутній Бог створити настільки важку камінюку, що потім сам не зможе її підняти. Між іншим, відповідь на це питання була б корисною для багатьох вітчизняних можновладців, не знайомих зі спадщиною середньовічної філософії: «Бог не лише всемогутній, але й мудрий, тому дурнувате бажання перевіряти межі своєї могутності у нього не виникає».
Законотворча діяльність: хто скільки законів зареєстрував у жовтні«Слово і Діло» підготувало інфографіку щодо законотворчої діяльності українських політиків у жовтні.
Як би там не було, але поняття й феномен правової держави, що виникли на тих самих теренах, де свого часу процвітала схоластика, ґрунтується на свідомому обмеженні всемогутності. У правовій державі нема і не може бути всемогутності, натомість є обмеження й відповідальність. У правовій державі посадовці можуть далеко не все, а лише те, що визначено Конституцією та законами. Всемогутність посадовців – це завжди безпорадність закону та безправність громадян.
Між іншим, у Конституції Ізраїлю, наприклад, чітко зафіксовано: «Держава керується не людьми, а законом». Було б непогано, аби й в Україні було втілено цей принцип.
Втім, для цього мабуть таки доведеться поміняти не лише закони, але й людей, які обіймають державні посади, бо, як каже українська приказка, «для дурнів закон не писаний, а якщо писаний, то не читаний, а якщо читаний, то не взятий до уваги, а якщо взятий до уваги, то неправильно».
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»