Перші військові втручання Російської Федерації почалися відразу після розпаду СРСР, коли завдяки етнічним конфліктам північний сусід намагався ослабити прагнення до незалежності республік через давно відомий метод – розділяй і володарюй. «Слово і Діло» пропонує переглянути, в яких воєнних конфліктах на території колишнього Радянського Союзу «відзначилися» кремлівські стратеги за допомогою військових.
Війна за Нагірний Карабах між азербайджанцями та вірменами почалася 30 років тому й стала першим у СРСР локальним конфліктом. Насправді, корені конфлікту між християнами Вірменії та мусульманами Азербайджану губляться десь у глибині віків і мають понад 1,5 тисячі років історії. Але на момент початку війни в 1988 році населення Нагірного Карабаху в більшості становили вірмени. Вони захотіли приєднатися до Вірменії, яка підтримала це бажання.
Натомість Верховна Рада Азербайджанської РСР відмовила, зрештою, як і керівництво СРСР. 21 лютого 1988 року в Єревані близько мільйона людей вийшли на підтримку вірменського Карабаху. На другий день почалися сутички з першими жертвами конфлікту. У ніч із 27 на 28 лютого почалися погроми в азербайджанському Сумгаїті. Першого ж дня, за офіційними даними, тут загинули 26 вірмен і 6 азербайджанців.
Вперше в СРСР потоки біженців стали залишати свої будинки. З Азербайджану – 300 тисяч вірмен, із Вірменії – 120 тисяч азербайджанців. Розпадалися змішані сім'ї. В Баку висадилися десантники 106-ї Тульської дивізії.
Улітку 1988 року ВР Вірменської РСР ухвалила резолюцію про входження Нагірного Карабаху до складу Вірменії, після чого почалась ескалація військового протистояння. Особливо після того, як восени 1991 року Нагірний Карабах проголосив незалежність як «Нагірно-Карабаська Республіка» («НКР»).
За час конфлікту загинули понад 30 тисяч осіб, 1,2 мільйона людей залишили свої домівки.
У травні 1994 року в Бішкеку Азербайджан, Вірменія та «НКР» підписали протокол про припинення вогню. Вірменська сторона зробила наголос на історичній приналежності краю Вірменії, своєю чергою Азербайджан вказував на давні зв'язки Карабаху з Карабаським ханством і на принцип непорушності кордонів. Кожен залишився при своєму.
Наразі більша частина «НКР» контролюється Вірменією, яка досі офіційно не визнала самопроголошену республіку, оскільки це викличе нову війну. Нещодавні спроби Вірменії в цьому напрямку знову вилилися в збройні сутички.
Самопроголошену «Нагірно-Карабахську Республіку» визнали лише такі ж новоутворення в результаті воєн, як Абхазія, Південна Осетія та Придністров’я.
Перші протистояння між грузинами та абхазами відбулися влітку 1989 року в Сухумі після того, як на «Зборах абхазького народу» була висунута пропозиція про вихід Абхазької АРСР зі складу Грузинської РСР.
Військові дії розпочалися влітку 1992 року, після скасування Конституції Грузинської РСР від 1978 року, що абхазьке керівництво сприйняло як фактичне скасування автономного статусу Абхазії. За два роки Абхазія проголосила незалежність як «Республіка Абхазія». В серпні 2008 року абхазькі збройні формування за підтримки РФ витіснили грузинські війська з Кодорської ущелини. Збройні сили РФ досі на території Абхазії, чий уряд повністю підпорядкований РФ. За період війни загинули близько 8 тисяч осіб.
Абхазію визнали РФ, Нікарагуа, Венесуела, Науру, Сирія й такі невизнані республіки, як Південна Осетія, Придністров’я, «НКР» та «ДНР».
Південна Осетія з’явилася за тим самим сценарієм: у 1989 році автономія вирішила відокремитися від Грузії й почалася війна. В 1990 році Південна Осетія проголосила створення «Південно-Осетинської Радянської Демократичної Республіки» й у Цхинвалі почалася ескалація збройного протистояння між місцевим населенням та грузинськими силовиками.
Друга фаза війни розпочалася з військовою агресією РФ проти Грузії 8 серпня 2008 року в Цхинвалі. Досі немає точних даних щодо кількості загиблих та біженців.
Південна Осетія перебуває під впливом та на утриманні РФ, чиї війська розташовані на території анклаву. Осетію визнала РФ та створені нею псевдореспубліки.
Придністровський конфлікт у Молдові розпочався в 1990 році. Місцеві сепаратисти проголосили «Придністровську Молдовську РСР» у складі СРСР. Наступного року була проголошена «ПМР» і почалося силове протистояння між силовиками Молдови та придністровськими сепаратистами за військової підтримки РФ.
Міжнародна спільнота не визнає Придністров’я й не бере до уваги референдум 2007 року, на якому нібито 98% виборців висловилися за незалежність республіки та майбутню інтеграцію з РФ. Навіть РФ, яка неофіційно надає «ПМР» військову, економічну, політичну та дипломатичну підтримку, не визнала незалежність квазіреспубліки. Наразі збройний конфлікт заморожений. Нагадаємо, що на північному сході самопроголошена республіка межує з Україною (Одеська та Вінницька області).
Анексія Криму стала черговою військовою атакою РФ у 2014 році. На початку березня Російська Дума надала згоду на введення військ до України. Сепаратисти діяли за звичним сценарієм. Верховна Рада АР Крим розпочала підготовку внесення змін до Конституції АР Крим, наголосивши, що «Крим – це російська автономія». Також розпочалася підготовка звернення до уряду РФ «про допомогу та захист автономії».
27 лютого 2014 року російські військові формування без розпізнавальних шевронів захопили Верховну Раду АР Крим. На території анексованого півострова провели референдум, під час якого нібито понад 80% населення висловилися за приєднання до РФ. 18 березня 2014 року Крим був окупований.
Анексію Криму визнали РФ, Нікарагуа, Венесуела, Куба, Сирія, Афганістан, КНДР, а також Абхазія.
Після анексії Криму РФ розпочала окупацію Донбасу. 12 квітня 2014 року російські військові формування захопили керівні та силові органи Слов’янська, Краматорська та Дружківки. Наступного дня було оголошено про початок АТО й 23 квітня почалося масове вторгнення російських регулярних військ на територію України.
Після боїв під Іловайськом у Мінську лідерами ФРН, Франції, України та РФ підписані угоди з метою деескалації збройного конфлікту на Донбасі. Всі домовленості про зупинення вогню наразі порушуються бойовиками самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».
За чотири з половиною роки війни на сході України, за офіційними даними, загинули понад 10 тисяч осіб, залишили свої домівки більш ніж 2 мільйони переселенців.
Нагадаємо, Волкер заявив, що РФ зволікає з питанням миротворців на Донбасі.
Також ми писали, що на сьогодні Україна є однією з найбільш забруднених мінами та вибухонебезпечними предметами країн у світі.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»