Історія, як відомо, вчить тому, що нікого нічому не вчить. Так, примітивізація суспільного дискурсу ніколи й ніде ні до чого хорошого не призводила. Безумовно, розчарування в наявних політичних елітах, поєднане з відкладеними очікуваннями, обумовлює бажання отримати швидкі відповіді на складні питання. Втім, як відомо, корова, яку мало годувати й багато доїти, довго жити не зможе. Водночас, незважаючи на цю прописну істину, щоразу будь-які обіцянки кандидатів, спрямовані на позбавлення відповідальності виборців за свій вибір, знаходять широку електоральну підтримку. Хоча для середньостатистичного українця коні все одно не винні.
Прикладом такого популізму є меморандум про відповідальність народного депутата від партії «Слуга народу». Суть документа передбачає, що депутат, обраний від «Слуги народу», в разі недотримання вимог меморандуму мав би складати із себе повноваження. Причому документ стосується не лише списочників, але й мажоритарників. Втім, видається, що підписанти такого меморандуму, які йдуть за мажоритарними округами, не до кінця усвідомлюють суть документа. Наприклад, кандидат у 129-му окрузі Миколаївщини Копитін на запитання журналістів, чи не є такий меморандум партійним рабством, відповів, що меморандум – це запобіжник від політичної корупції.
Втім, по-перше, юридичне значення такого меморандуму дорівнює нулю. Депутат може втратити мандат лише на підставах, визначених у Конституції. Тому можна підписати хоч сто меморандумів, пактів, декларацій чи просто папірців, однак це жодним чином не створить для депутата юридичного обов’язку скласти із себе повноваження. По-друге, що більш важливо, природа депутатського мандата мажоритарника відрізняється від природи мандата, отриманого за партійними списками. Мажоритарник все ж таки представляє не стільки політичну партію, скільки округ, а точніше, жителів цього округу. Не даремно в США сенатори (а в США вони обираються за мажоритарною системою) не вважають себе зв’язаними партійною дисципліною, оскільки мандат розглядають як результат персональної довіри виборців до конкретної особи, а не політичної партії. Тому в жодній країні світу партія не може позбавити депутата мандата, отриманого в результаті перемоги на мажоритарному окрузі.
З іншого боку, логіка «Слуги народу» також зрозуміла. Факт того, що особа йде під брендом цієї політичної сили, дає підтримку відразу на старті на рівні 10-15 (а за деякими даними, навіть 15-20) відсотків. Відтак, кандидати з радістю підписують не папірці, які нічого не означають, усвідомлюючи отримані ними за фактом переваги. Хоча можливий іще й інший варіант. Про природу мажоритарної системи виборів, вільного та імперативного мандата їм нічого, на жаль, невідомо.
Який із цих двох варіантів істинний – залишається відкритим питанням. Однак, у чому я точно переконаний – усі кандидати в депутати замість підписання меморандумів мають складати іспити щонайменше на знання основ конституційного права.
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»