17 грудня від ускладнень, пов'язаних із коронавірусом, помер міський голова Харкова Геннадій Кернес. У зв'язку з цією сумною подією, перед Україною постали одразу дві проблеми. Перша: у Харкові просто немає людини, яка за своїм авторитетом і впливом могла би зрівнятися з покійним мером. І друга: як не допустити нової хвилі сепаратизму в прикордонному з Росією місті. Адже саме Кернес був тією людиною, яка в 2014 році практично поховала так звану «Харківську народну республіку».
Мер Харкова Кернес помер 17 грудня у берлінській клініці «Шаріте», де з кінця серпня лікувався від коронавірусу і пов'язаних із ним ускладнень. Хвороба, врешті-решт, перемогла – ослаблений тяжким кульовим пораненням 28 квітня 2014 року організм мера не зміг протистояти наслідкам інфекції. Наприкінці минулого тижня надійшло повідомлення, що у Кернеса відмовили нирки, у ніч на четвер він помер.
Трагічна новина засмутила багатьох харків'ян, оскільки покійний мер багато робив для міста. Гості Харкова могли б гідно оцінити, наприклад, чисті вулиці і реконструйований центральний парк ім. Горького з акуратними алеями, газонами і атракціонами. Саме тому Кернес мав величезний авторитет у харків'ян. Місцеві вибори 2020 року він виграв, в прямому сенсі, не встаючи з лікарняного ліжка. Стан здоров'я не дозволяв Кернесу розгорнути активну передвиборчу кампанію, та в цьому й не було жодної потреби.
Обрання нового мера Харкова тепер видається нетривіальним завданням. Адже політичного і громадського діяча калібру Кернеса в місті просто не існує. Рішення другої проблеми є завданням загальнодержавного масштабу: як не допустити в Харкові повторення «російської весни». Адже саме Кернес був тією людиною, яка в березні-квітні 2014 року практично поховала так звану «Харківську народну республіку»(«ХНР»).
Колишній «регіонал» Кернес у 2013-2014 роках, м'яко кажучи, не підтримував Євромайдан. Однак у лютому-березні 2014 року, коли Росія почала окупацію Криму й взялася активно розхитувати ситуацію на Сході, Кернес зайняв проукраїнську позицію. В одному зі своїх інтерв'ю покійний мер заявив, що не ставив під сумнів той факт, що Харків був і залишається частиною України. Він підкреслив, що зробив все для того, щоб не допустити створення сепаратистської «ХНР» у Харкові. «Я був проти того, щоб Харків вийшов зі складу України», – заявив Кернес.
Як відомо, навесні 2014 року, після окупації Криму, Росія на Півдні і Сході України вирішила створити маріонеткову «державу» «Новоросію». Ще до вторгнення групи Ігоря Гіркіна в Слов'янськ, сепаратисти захопили адміністративні будівлі в Донецьку і Луганську, оголошуючи там «народні республіки». Спроба взяти під контроль облдержадміністрацію була зроблена і в Харкові, в ніч на 8 квітня. Однак «Харківська народна республіка», на відміну від «Донецької» і «Луганської», проіснувала недовго – протягом декількох годин вінницькі спецпризначенці знешкодили загарбників, завершивши в місті «російську весну». При цьому Кернес зазначав, що спецпризначенці мали справу вже не з бойовиками, а з «п'яними активістами».
За словами Кернеса, в Донецьку і Луганську події розвивалися за іншим сценарієм, бо, на відміну від Харкова, цього допустили місцеві еліти, кинувши ситуацію на самоплив.
Один з апологетів путінської «Новоросії», ексдепутат Партії регіонів Олег Царьов називав іншу причину провалу «російської весни» в Харкові. На його думку, повторення «кримського сценарію» не хотіли самі росіяни (хоча тоді незрозуміло, навіщо взагалі потрібно було заварювати кашу в Харкові, Донецьку, Луганську, а тим більше – в Слов'янську). Крім того, за словами Царьова, зайняти проукраїнську позицію Кернесу рекомендував олігарх Ігор Коломойський, який побачив у сепаратизмі пряму загрозу своєму бізнесу.
Кернес був тяжко поранений внаслідок замаху 28 квітня 2014 року. Решту свого життя провів в інвалідному візку. У причетності до нападу він звинувачував міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, але є й інша версія. Замах на мера могли організувати в Росії, як помсту за те, що він не здав місто сепаратистам. І метою було саме не вбити, а покалічити. Як вже було сказано вище, саме тяжке поранення шестирічної давнини підірвало здоров'я Кернеса і не дозволило йому успішно подолати наслідки COVID-19.
Тим часом, проєкт «Новоросія» відкладений в ящик, але не забутий. А місто Харків аж ніяк не втратив свого стратегічного значення, як близький до російського кордону промисловий центр з найважливішими для України підприємствами ОПК. Другого Кернеса в Харкові уже немає. А слабка центральна влада, яка не змогла навіть запровадити в обласних центрах карантин «вихідного дня», повинна тепер сушити голову, як не допустити в Харкові пробудження нової «російської весни».
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»