Перед другим туром президентських виборів 2019 року країну прикрасили величезні плакати, на яких були зображені обличчям до обличчя Порошенко і Путін, а напис свідчив: «21 квітня. Вирішальний вибір». Тим самим Зеленський прирівнювався до господаря Кремля. Зрозуміло ж, яким би не було ваше ставлення до Петра Олексійовича, за ворога рука голосувати не підніметься.
Як відомо, цей прийом не спрацював. Виборець у своїй більшості не виконав складну ментальну операцію і не погодився упізнати в Путіні Зеленського, і навпаки. Результат виборів виявився таким, яким виявився. Ну, і два з половиною роки потому можна все-таки зробити висновок, що політтехнологічна маніпуляція була зовсім уже безсоромною, Зеленський нітрохи не Путін. На щастя, звичайно.
Зла іронія полягає в тому, що бумеранг повернувся, і Порошенку самому доводиться відбиватися від пов'язування свого імені з іменем Медведчука, а де той, там, як відомо, і Путін на відстані низького поклону. І це не разовий епізод, сконструйований нашвидкуруч політтехнологами, це довга історія, яка розгортається вже не перший місяць, і закінчиться вона не завтра і не післязавтра.
Про невипадковість відродження Віктора Медведчука за Петра Порошенка говорили ще тоді, коли це відродження відбулося, особливо тоді, коли він обріс телеканалами і очолив партію. А ось у травні цього року громадськість отримала можливість послухати і аудіодокази активної діяльності путінського кума, який із чималим профітом використав свої зв'язки по обидві лінії фронту. Ступінь участі тодішнього президента в операціях Медведчука була неочевидною, але без неї, зрозуміло, не обійшлося: було б дивно, якби влада не контролювала те, що відбувається в зоні національної безпеки. Вже на яких умовах – питання окреме.
Вовині чорти. Колонка Леоніда ШвецяЯк не крути, а Євген Мецгер виконав велику суспільно важливу роботу, зумівши привернути увагу преси та громадян до діяльності безбожно збиткового, але такого жирного держбанку, до агресивної некомпетентності його керівництва.
У «Європейській солідарності» відразу оцінили вбивчий потенціал цієї історії і тоді ж поспішили заявити, що перед нами кампанія чорного піару, «пульт управління якої перебуває в Офісі президента», і її завдання «нав'язати суспільству думку про нібито зв'язок Медведчука з Порошенком». Правда, суспільство було до цієї думки цілком готове, особливо і нав'язувати не довелося.
Не дуже зрозуміло, чому між програмами розслідувальної групи Дениса Бігуса, оприлюдненням нею великої бази аудіозаписів і висуненням підозри Віктору Медведчуку за згаданими в програмах епізодами минуло чотири з половиною місяці, але в жовтні СБУ і Генпрокуратура публічно заявили про ознаки державної зради і сприяння діяльності терористичної організації. І, звичайно, згадану «змову з вищими посадовими особами України, які використовували повноваження Нацбанку і правоохоронних органів». Без уточнення, але з явним закидом на майбутнє. Далі неодмінно буде.
Навряд чи можна погодитися з тими, хто схильний тут бачити лише політичне замовлення щодо Петра Порошенка і спробу відволікти увагу від фокусів владної команди, хоча і той, і інший момент, звичайно ж наявні. Було б дивно, якби люди Зеленського не скористалися можливістю, яка сама пливе до рук. Але розібратися в місці і ролі Віктора Медведчука в українській політиці і економіці, а також законності методів, які він використовував, надзвичайно корисна справа, корисність якої для України буде ще вищою, якщо її вдасться довести до ладу і віддати цьому діячеві по заслугах. І поки справа буде на слуху, нікуди від неї не відв'язати імені Порошенка, навіть якщо найбільш неприємні підозри в меркантильному характері взаємодії цих двох фігур не знайдуть підтвердження. Знав і брав участь – дуже погано, просто знав – погано, не знав і не розумів (ну раптом?) – нічого хорошого.
Погана історія. Колонка Леоніда ШвецяЯкий би виклик історія із замахом на Шефіра не кидала Зеленському, це не може скасувати неприємної обставини, що Україна відтепер країна, де ось так от запросто стріляють в одного з найвпливовіших чиновників.
Ця історія неминуче б'є і по «Європейській солідарності», яка намертво зв'язала свої інтереси з інтересами лідера: «Ми говоримо партія, маємо на увазі Ленін». А якщо до «Леніна», подобається це комусь чи ні, асоціативно підв'язаний Медведчук, виходить взагалі дико, з урахуванням всіх тонких ідеологічних моментів. І так, з урахуванням цієї обставини влада зацікавлена колупати справу Медведчука нескінченно, з садистським задоволенням перетворюючи її на справу Медведчука-Порошенка. У чому у чому, а в серіалах там розбираються.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»