«Слово і діло» публікує результати п'ятої хвилі онлайн-опитування. Цього разу українців запитали про відставку уряду Юлії Свириденко, звільнення Михайла Федорова, протести на його підтримку та роль у них популярних блогерів, призначення нового головнокомандувача ЗСУ Михайла Драпатого, мобілізацію, діяльність ТЦК, довіру до українських банків, а також традиційно – про параметри мирної угоди та переговорний процес і довіру до міжнародних лідерів. Четверта частина, присвячена грошам та заощадженням українців, а також довірі до банків, представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».
Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.
Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).
Терміни проведення польового етапу: 27 липня-3 серпня 2026 року.
Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.
Склад регіонів:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
- Схід: Донецька, Харківська;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.
Основні результати дослідження: «Гроші, заощадження та довіра до банків»
Аналіз поглядів на безпеку заощаджень демонструє суттєву фінансову вразливість респондентів та схильність до прямих інструментів контролю: половина опитаних (50%) не має сформованої фінансової стратегії – 33% взагалі не володіють заощадженнями, а 17% вагалися з відповіддю. Готівка (у валюті чи гривні) є беззаперечним лідером серед наявних способів накопичення – її вважають найбезпечнішою 20,5% опитаних, що щонайменше вдвічі перевищує популярність будь-яких інших фінансових інструментів. Альтернативні накопичення мають паритетний, але відносно низький рівень довіри: інвестиції в криптовалюту та за кордон (9%), нерухомість і матеріальні активи (9%), а також банківські вклади (8,5%). Найменш безпечним інструментом респонденти вважають державні облігації (ОВДП та військові облігації), які обрали лише 3% опитаних.
Аналіз динаміки розрахунків за останні 6 місяців свідчить про поступове зміщення акценту в бік безготівкових платежів: 37,5% опитаних зменшили частку готівкових розрахунків (26% – почали частіше платити карткою чи смартфоном, а 11,5% – практично повністю відмовилися від готівки). 11% опитаних продемонстрували протилежний тренд, збільшивши використання готівки та частоту її зняття. Водночас 39,5% респондентів вказали, що інтенсивність використання паперових грошей у них майже не зазнала змін. 12% опитаних вагалися з відповіддю й обрали варіант «важко відповісти».
Аналіз причин частішого використання паперових грошей серед респондентів, які збільшили обсяги готівкових розрахунків за останні пів року, свідчить про безумовне домінування безпекових чинників та інфраструктурних ризиків. Абсолютними лідерами серед мотивів стали загрози блекаутів та збоїв у роботі зв’язку чи терміналів (49%), а також прагнення сформувати фінансовий «запас міцності» на випадок надзвичайних подій (48%). Другу групу стимулів становлять побутові чинники: третина опитаних (32%) обирає готівку для кращого контролю щоденних витрат, а кожен п’ятий (20%) стикається з відсутністю безготівкового розрахунку у продавців чи на ринках. Найменший вплив мають регуляторні побоювання щодо фінансового моніторингу та обмежень на карткові перекази (14%), тоді як інші причини зазначили лише 6% респондентів.
Аналіз частки заощаджень чи поточних фінансів, яку респонденти вважають за краще тримати у готівці, вказує на переважання обережної поведінки та орієнтацію на формування страхового резерву. Найпоширенішою є модель зберігання незначного запасу готівки «про всяк випадок» (до 20–30%), якій віддають перевагу 27,5% респондентів. Разом із цим зберігається високий рівень спирання на паперові гроші: сумарно 47,5% опитаних акумулюють у готівковій формі половину або більше власних ресурсів (17,5% – орієнтовно 50%, 16% – від 50% до 80%, а 14% – понад 80% своїх коштів). Повну відмову від готівки на користь безальтернативного використання карток і рахунків продемонстрували тільки 7% респондентів, тоді як ще 18% опитаних вагалися або утрималися від відповіді.
Оцінка загального рівня довіри до українських банків у нинішніх умовах демонструє переважання поміркованого та прагматичного підходу серед респондентів. Рівно половина опитаних (50%) висловлює часткову довіру, використовуючи банківські рахунки здебільшого для забезпечення поточних щоденних потреб. Беззастережну лояльність фінансовим установам, тримаючи в них основні заощадження, демонструють лише 12% респондентів. Натомість сумарний показник недовіри досягає 25%: 14% опитаних схильні не довіряти банкам і намагаються негайно знімати надходження у готівку, а 11% – заявляють про абсолютну недовіру. Вагалися з визначенням рівня довіри до українських банків у нинішніх умовах 13% респондентів.
Аналіз довіри до різних категорій банківських установ та сервісів вказує на чітку перевагу державного сектору в умовах загальної неоформленості орієнтирів та відчутного скептицизму. Найвищий рівень довіри мають українські державні банки, які обрали 29% опитаних, що більш ніж удвічі перевищує показники іноземних банків чи міжнародних сервісів (14%), а також вітчизняних приватних банків (11%). Водночас 15% респондентів висловлюють критичне ставлення до всієї банківської системи, зазначаючи про недовіру до будь-яких фінансових інституцій та вибір на користь готівки. Найчисленнішою ж виявилася група респондентів, які вагалися з відповіддю (31%).
Загальні результати дослідження: «Гроші, заощадження та довіра до банків»
Оцінка найбільш безпечних способів збереження накопичень свідчить про високий рівень фінансової незахищеності респондентів та перевагу інструментів з високим рівнем особистого контролю: третина опитаних (33%) взагалі не має заощаджень, а ще 17% – вагалися з відповіддю, що сумарно дає половину вибірки (50%), позбавлену чітких фінансових стратегій. Серед тих, хто має змогу накопичувати, абсолютним лідером залишається готівка у валюті чи гривні – її обрали 20,5% опитаних, що у понад два рази перевищує показники будь-якого іншого інструменту. Інвестиційні альтернативи – криптовалюта та іноземні інвестиції (9%), матеріальні активи й нерухомість (9%), а також банківські депозити чи рахунки (8,5%) – користуються приблизно однаковим, але низьким рівнем довіри. Найменш безпечним інструментом опитані вважають державні облігації (ОВДП та Військові облігації), на які вказали лише 3% респондентів.
Перехресний аналіз сприйняття безпеки різних способів збереження заощаджень виявляє чітку залежність між рівнем фінансової спроможності, віком та обраними інструментами накопичення:
Статеві особливості – чоловіки дещо частіше обирають інноваційні фінансові інструменти, зокрема криптовалюту чи іноземні інвестиції (13% проти 6% серед жінок). Жінки дещо частіше вагалися з відповіддю щодо оптимального способу збереження коштів (20% «важко відповісти» проти 14% серед чоловіків).
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років проявляє найбільшу схильність до ризикових та сучасних інвестицій (15% обирають криптовалюту чи іноземні активи проти 9% загалом) і найрідше заявляє про відсутність накопичень (лише 23% «не мають заощаджень» проти 33% загалом). У віковій групі 45–54 роки зафіксовано найвищий рівень фінансової незахищеності (38% зазначають, що не мають заощаджень проти 33% загалом). У віковій групі 55 років і старше спостерігається аналогічно висока частка тих, хто не має накопичень (37% проти 33% загалом).
Розподіл за рівнем щомісячного доходу на одного дорослого – у групі з доходом до 10 000 гривень фіксується найвища частка респондентів без заощаджень (40% «не маю заощаджень» проти 33% загалом). У групі з доходом 20 001 гривень і більше спостерігається найбільший інвестиційний оптимізм: тут удвічі частіше обирають криптовалюту чи іноземні інвестиції (17% проти 9% загалом), частіше віддають перевагу готівці (26% проти 20,5% загалом) і значно рідше заявляють про відсутність накопичень (лише 20% «не мають заощаджень» проти 33% загалом). Серед респондентів, які не змогли вказати свій дохід («важко відповісти»), зафіксовано абсолютний максимум фінансової невизначеності та незахищеності: 41% з них не мають заощаджень (проти 33% загалом), а 33% вагалися з відповіддю про безпечні інструменти (проти 17% загалом).
Оцінка динаміки використання готівки за останні пів року демонструє поступове зростання частки безготівкових платежів, водночас значна кількість респондентів (39,5%) зазначила, що обсяг використання готівкових коштів у них майже не змінився. При цьому сумарно 37,5% опитаних повідомили про скорочення використання паперових грошей (26% – почали рідше користуватися готівкою, надаючи перевагу карткам чи телефону, а 11,5% – майже повністю від неї відмовилися). Натомість протилежну тенденцію – збільшення частки готівкових розрахунків та частіше зняття коштів – зафіксовано лише у 11% респондентів. Частка опитаних, яким було важко оцінити зміни у власних платіжних звичках, становить 12%.
Аналіз перехресних розподілів щодо динаміки використання готівки виявляє певні вікові та дохідні особливості в адаптації респондентів до безготівкових платежів при відносній однорідності статево-демографічних груп:
Статеві особливості – показники серед чоловіків та жінок практично збігаються з загальнонаціональними значеннями без суттєвих відхилень.
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років рідше фіксує відсутність змін у платіжній поведінці (32% «майже не змінився» проти 39,5% загалом) та найчастіше вагається з оцінкою власних розрахункових звичок (20% «важко відповісти» проти 12% по вибірці). Також серед молоді дещо вищий відсоток тих, хто майже повністю відмовився від готівки (15% проти 11,5% загалом). У віковій групі 45–54 роки помітно частіше зафіксовано повернення до готівки: 16% респондентів почали частіше знімати гроші та розраховуватися ними (проти 11% загалом). У віковій групі 55 років і старше фіксується найнижчий рівень невизначеності (7% «важко відповісти» проти 12% загалом).
Розподіл за рівнем щомісячного доходу на одного дорослого – у групі з доходом 10001–20000 гривень спостерігається найвища частка тих, хто почав рідше використовувати готівку й перейшов на картки чи телефон (31% проти 26% загалом), а також удвічі нижчий рівень невизначеності (7% «важко відповісти» проти 12% загалом). У групі з доходом 20 001 гривень і більше зафіксовано мінімальну частку респондентів, яким було важко оцінити власну платіжну динаміку (лише 6% проти 12% по вибірці загалом). Серед тих, хто не зміг вказати свій дохід («важко відповісти»), зафіксовано високий рівень невизначеності (41% «важко відповісти» проти 12% загалом), а також суттєво нижчі частки збереження стабільності (28% проти 39,5%) та переходу на безготівкові розрахунки (11% проти 26%).
Аналіз причин частішого використання готівки серед респондентів, які збільшили обсяг паперових розрахунків за останні пів року (N = 130), свідчить про безумовне домінування безпекових чинників та факторів інфраструктурної невизначеності: абсолютними лідерами серед мотивів є ризики блекаутів і можливих збоїв у роботі зв’язку чи терміналів (49%), а також бажання сформувати «запас міцності» на випадок надзвичайних подій (48%), які обрала майже половина опитаних у кожному випадку. Другу групу стимулів становлять побутові та інфраструктурні обмеження: третина опитаних (32%) повертається до паперових грошей заради кращого контролю за власними щоденними витратами, а кожен п’ятий (20%) змушений робити це через відсутність терміналів у деяких продавців чи на ринках. Найменший вплив на зміну поведінки мають регуляторні побоювання – 14% респондентів зауважили застереження щодо фінансового моніторингу чи обмежень на карткові перекази (p2p), тоді як альтернативні причини вказали 6% респондентів.
Аналіз перехресних розподілів щодо причин частішого використання готівки виявляє певні статеві та вікові відмінності у мотиваціях респондентів – від побоювань за інфраструктуру до побутового контролю бюджету:
Статеві особливості – чоловіки частіше орієнтуються на створення фінансової подушки (56% проти 48% загалом), рідше вказують на ризики блекаутів та збоїв терміналів (40% проти 49% загалом) і значно менше переймаються контролем щоденних витрат (23% проти 32% загалом). Жінки, навпаки, частіше обирають ризики блекаутів і відсутності зв’язку (55% проти 49% загалом), а також прагнення краще контролювати власний щоденний бюджет (38% проти 32% загалом).
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років удвічі частіше за інші групи згадує відсутність терміналів у продавців чи на ринках (40% проти 20% загалом), а також відчутно частіше обирає застереження щодо фінмоніторингу та обмежень на p2p-перекази (20% проти 14%), при цьому рідше зазначає ризики блекаутів та можливих збоїв у роботі зв’язку / терміналів (41% проти 49% загалом). У віковій групі 30–44 роки зафіксовано найвищий рівень побоювань щодо фінмоніторингу (23% проти 14% загалом) та найнижчий рівень мотивації через контроль витрат (22% проти 32% загалом). Вікові групи 30–44 роки та 45–54 роки дещо рідше зазначають відсутність терміналів у деяких продавців/на ринках (13% та 14% відповідно проти 20% загалом). Також у групі 45–54 роки частіше за середнє вказують на ризики блекаутів (55% проти 49% загалом), проте застереження щодо фінмоніторингу тут мінімальні (лише 6% проти 14% загалом). У групі 55 років і старше частіше за середнє вказують на прагнення краще контролювати свої щоденні витрати (44% проти 32% загалом), при цьому як і вікова категорія 45–54 роки рідше вказують на застереження щодо фінмоніторингу або обмежень на карткові перекази (p2p) (9% проти 14% загалом).
Оцінка частки збережень чи поточних коштів, яку респонденти вважають за краще тримати у готівці, свідчить про домінування стриманого підходу та вибір на користь страхового резерву: найпопулярнішою є стратегія збереження лише невеликого запасу «про всяк випадок» (до 20–30%), яку обрали 27,5% респондентів. Водночас значна частина вибірки зберігає високий рівень залежності від паперових грошей: сумарно 47,5% опитаних тримають у готівці половину або більше своїх коштів (17,5% – близько 50% поточних коштів або збережень, 16% – більшу частину у розмірі 50–80%, а 14% – понад 80%). Натомість повністю безготівковий формат обрали лише 7% респондентів, зазначивши, що тримають усі гроші на картках чи рахунках. Частка тих, хто вагався або відмовився від відповіді, становить 18%.
Перехресний аналіз частки збережень, яку респонденти вважають за краще тримати у готівці, виявляє певні вікові відмінності та залежність від рівня щомісячного доходу:
Статеві особливості – показники серед чоловіків та жінок демонструють однорідність і практично не відхиляються від загальнонаціональних значень.
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років рідше обирає крайні варіанти накопичення готівки (лише 9% тримають понад 80% коштів у готівці проти 14% загалом), але частіше віддає перевагу помірно високій частці (21% тримають 50–80% коштів готівкою проти 16% загалом). У віковій групі 45–54 роки частіше за середнє зафіксовано абсолютне залучення до готівки (19% тримають понад 80% коштів готівкою проти 14% загалом), водночас серед респондентів цієї вікової категорії найнижча частка тих, хто не тримає готівку взагалі/всі гроші на картках і рахунках (3% проти 7% загалом).
Розподіл за рівнем щомісячного доходу на одного дорослого – у групі з доходом 10001–20000 гривень суттєво частіше за інші групи обирають стриману стратегію збереження готівки (37% тримають лише невеликий запас до 20–30% проти 27,5% загалом), а також зафіксовано нижчий рівень невизначеності (11% «важко відповісти» проти 18% загалом). Серед тих, хто не зміг вказати свій дохід («важко відповісти»), зафіксовано найвищу частку відмов чи складнощів із відповіддю (46% проти 18% загалом), а також суттєво нижчі показники за більшістю конкретних варіантів частки накопичень.
Оцінка загального рівня довіри до українських банків у нинішніх умовах свідчить про домінування поміркованого та прагматичного ставлення респондентів до банківської системи: рівно половина опитаних (50%) зазначає про часткову довіру, використовуючи банки переважно для збереження коштів на щоденні потреби. Водночас рівень беззастережної лояльності залишається стриманим – повністю довіряють фінансовим установам і тримають у них основні збереження лише 12% опитаних. Сумарний рівень недовіри становить 25%: 14% респондентів скоріше не довіряють банкам і намагаються одразу переводити надходження в готівку, а 11% – висловлюють абсолютну недовіру. Частка респондентів, яким було важко визначитися зі своїм ставленням, становить 13%.
Аналіз перехресних розподілів щодо рівня довіри до української банківської системи виявляє певні вікові особливості адаптації до фінансових інституцій та певну залежність між рівнем доходів і ступенем лояльності до українських банків у нинішніх умовах:
Статеві особливості – показники між чоловіками та жінками розподілені відносно рівномірно, суттєвих відхилень від загальних значень не спостерігається.
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років демонструє зсув у бік поміркованих оцінок за рахунок згладжування крайніх позицій: вони рідше висловлюють як абсолютну довіру (8% проти 12% загалом), так і абсолютну недовіру (6% проти 11% загалом), проте частіше обирають часткову довіру (55% проти 50% загалом) або поміркований скептицизм (19% проти 14% загалом). У віковій групі 30–44 роки зафіксовано найнижчий рівень часткової довіри (43% проти 50% загалом) та дещо вищу частку тих, хто вагався з відповіддю (17% «важко відповісти» проти 13%). У віковій групі 45–54 роки спостерігається найвищий рівень абсолютної недовіри до українських банків (16% «зовсім не довіряють» проти 11% загалом).
Розподіл за рівнем щомісячного доходу на одного дорослого – у групі з доходом 20 001 гривень і більше спостерігається дещо вищий рівень довіри до українських банків (54% «частково довіряють» проти 50% загалом) та найнижчий рівень невизначеності (лише 7% «важко відповісти» проти 13% загалом). Серед тих, хто не зміг вказати свій дохід («важко відповісти»), зафіксовано мінімальну частку часткової довіри (31% проти 50% загалом), найвищу частку повної недовіри (18% «зовсім не довіряють» проти 11% загалом) та максимум невизначеності (29% «важко відповісти» проти 13% загалом).
Окремо варто зазначити, що, незважаючи на слабку загальну статистичну залежність, регіональний розподіл виявляє певні контрасти: Схід демонструє найвищий рівень повної довіри до банків (19% проти 12% загалом), однак через нижчу частку часткової довіри (41% проти 50% загалом) сумарний рівень довіри в регіоні залишається на загальнонаціональному рівні; на Півдні зафіксовано найбільшу частку поміркованого скептицизму (20% «скоріше не довіряють» проти 14% загалом), а Центр та Північ виділяються найвищою часткою часткової довіри (по 54% проти 50% загалом).
Оцінка розподілу довіри за типом банківських установ та сервісів свідчить про безумовний пріоритет державного сектору на тлі високого рівня загальної невизначеності та збереження значної частки недовіри в цілому: найбільшу прихильність респонденти висловлюють українським державним банкам – їх обирають 29% опитаних, що у понад два рази перевищує показники як іноземних банків і міжнародних сервісів (14%), так і українських приватних банків (11%). Водночас 15% опитаних виявляють повний скептицизм до банківської системи загалом, зазначивши, що не довіряють жодним фінансовим установам та віддають перевагу готівці. При цьому найбільшу частку вибірки становить група респондентів, яким було важко визначитися з відповіддю – вона сягає 31%.
Аналіз перехресних розподілів довіри до різних типів банківських установ виявляє статеву та вікову диференціацію, а також помітні регіональні особливості у виборі фінансових партнерів:
Статеві особливості – чоловіки частіше віддають перевагу іноземним банкам та міжнародним сервісам (19% проти 14% загалом) і рідше вагаються з відповіддю (26% «важко відповісти» проти 31% загалом).
Вікові відмінності – молодь віком 18–29 років суттєво частіше віддає перевагу державним банкам (37% проти 29% загалом) та українським приватним банкам (18% проти 11% загалом), а також удвічі рідше за загальний показник демонструє абсолютну недовіру до фінансової системи (лише 8% «не довіряють жодним установам» проти 15% загалом). Також серед молоді найменша частка тих, хто не зміг визначитися з відповіддю (23% проти 31% загалом). У віковій групі 45–54 роки зафіксовано найвищий рівень загальної недовіри (19% «не довіряють жодним» проти 15% загалом).
Регіональні особливості – у Києві спостерігається найнижчий рівень прихильності до державних банків (21% проти 29% загалом) та найвищий рівень довіри до іноземних банків і міжнародних сервісів (20% проти 14% загалом).
У Центрі зафіксовано вищу за середню частку прихильників державних банків (35% проти 29% загалом) та найнижчий рівень довіри до іноземних банків (лише 9% проти 14% загалом). На Заході частіше за середнє обирають іноземні фінансові установи (18% проти 14% загалом). На Сході, як і у Центрі, зафіксовано вищу за середню частку прихильників державних банків (35% проти 29% загалом), проте довіра до українських приватних банків тут є мінімальною по країні (лише 4% проти 11% загалом) та дещо вищий відсоток тих, хто не зміг визначитися з відповіддю (35% проти 31% загалом). На Півдні зафіксовано найвищий рівень абсолютної недовіри до фінансових установ в цілому (19% «не довіряють жодним» проти 15% загалом). Водночас опитані з Півдня рідше за середнє обирають українські державні банки (22% проти 29% загалом), віддаючи певну перевагу іноземним банкам та міжнародним сервісам (18% проти 14% загалом).
Аналіз розподілу довіри до банківських сервісів залежно від рівня щомісячного доходу на одного дорослого виявляє чітку тенденцію: зі зростанням статків респондентів спостерігається зсув від державних структур до приватних і міжнародних інституцій, а також суттєве зниження рівня невизначеності. Зокрема, у найменш забезпеченій групі (до 10 000 гривень) зафіксовано дещо нижчий рівень довіри до іноземних банків (10% проти 14% загалом) та підвищену частку тих, хто вагався з відповіддю (35% «важко відповісти» проти 31%).
У середній дохідній групі (10001–20000 гривень) зафіксовано найвищий рівень прихильності до українських державних банків (35% проти 29% загалом). Натомість серед найбільш забезпечених респондентів (20 001 гривень і більше) показник довіри до державних банків знижується до 24%, але суттєво зростає частка тих, хто більше довіряє іноземним банкам та міжнародним сервісам (22% проти 14% загалом) та українським приватним банкам (19% проти 11% загалом); у цій же групі спостерігається найнижчий рівень вагань із відповіддю (23% «важко відповісти» проти 31% загалом). Серед респондентів, які не змогли вказати свій дохід («важко відповісти»), зафіксовано мінімальний рівень довіри до приватних (5%) та іноземних (9%) банків, а також максимум невизначеності (42% «важко відповісти» проти 31% загалом).
Нагадаємо, попереднє наше соцопитування показало, що більшість українців мають дохід на рівні до 15 000 грн на одного дорослого члена родини, однак комфортними вважають значно вищі суми – переважно від 25 000 до 50 000 грн.
На наших інфографіках можно подивитися, які доходи та заощадження задекларували голови ОВА, які заощадження мають керівники казначейської служби, а також у кого з народних депутатів найбільше заощаджень у крипті.
Окремо ми дослідили, скільки українців користуються смартфонами, «Дією» та мобільним банкінгом.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»