Новий тиждень лише закріпив тенденцію до зниження цін на нафту на світових ринках. Передумовою стало те, що США, ЄС та ООН зняли економічні санкції з Ірану після того, як одна з найбільших ісламських країн таки виконала свої зобов’язання щодо мирних планів розвитку власних ядерних програм.
Скасування санкцій гарантує появу нового потужного гравця на нафтовому ринку: Іран – четверта країна в світі за показником рівня видобутку сировини на день. Уряд країни напередодні відміни санкцій лише збільшив обсяги видобутку нафти, а в грудні 2015 року відмовився узгоджувати квоти на видобуток і план дій спільно з країнами ОПЕК на 2016 рік.
Тож світові ціни на барель найпопулярніших брендів «чорного золота» поповзли вниз, лише за день втративши ще кілька позицій: з 30 до 28,6 дол./бар. Такі тенденції болюче б’ють по економіці Росії, адже ця країна займає перші позиції з видобутку та експорту нафти у світі. Низькі ціни на сировину зумовили обвальну девальвацію російської національної валюти, яка з кожним днем встановлює нові рекорди зі знецінення, впевнено наближаючись до нової «психологічної» позначки у 100 рублів за долар.
Все це на побутовому рівні не може не викликати захоплення на серед пересічних українців: ось він, довгоочікуваний план із приборкання божевільних намірів північного сусіда. Багато хто з експертів та аналітиків у нинішніх економічних тенденціях впізнає ознаки ситуації, подібної до тієї, що склалася наприкінці 1980-х років та призвела до розпаду СРСР. Втім, не все так однозначно: економіка Росії у пострадянський період хоч і значно залежала від експорту сировини, однак за 25 років зуміла в дечому диверсифікувати негативні впливи. Безумовно, в Кремлі розрахували свій «запас міцності» та передбачили зниження цін на нафту. Тож наразі економічний спад у Росії може стимулювати інші, не менш небезпечні для геополітичного протистояння, процеси, в яких Україна може опинитися під серйозним ударом.
Поранений звір: до чого призведе стагнація економіки РФ?
Економіка Росії перебуває в так званому стані «стагфляції», коли відсутність або сповільнення економічного зростання поєднується з надвисокими темпами інфляції. Так, Україна зовсім відмовилася від імпорту російського газу через те, що в ЄС можна його купити дешевше. А мегапроекти з прокладання нових транзитних потоків заморожені на невизначений час. Потужностей «Північного потоку» недостатньо для забезпечення потреб ЄС, тому наразі Україна залишається найбільшим транзитером російського газу в Європу.
Хоч ситуація викликає занепокоєння, російські можновладці не виявляють панічних настроїв, а навпаки – демонструють стриманий оптимізм. Так, віце-прем'єр РФ Аркадій Дворкович дійсно визнав, що падіння цін на нафту болісніше вдарило по економіці Росії, аніж запроваджені раніше санкції. «Деякі наші партнери думають і говорять про те, що серйозно, на їхню думку, вплинуло на нашу економіку – про санкції. Вони не надали такого важливого впливу, як зниження ціни на нафту. Вони надали певний ефект, він склав 0,5 п. п. економічного зростання, у той час, як 3 п. п. було втрачено через зниження цін на нафту», – заявив Дворкович. А міністр енергетики РФ Олександр Новак назвав справедливою ціну в 50 доларів за барель.
Насправді, ситуація із «нафтовими гойдалками» є не такою вже й райдужною для України. Уряд Росії розрахував подібний найгірший сценарій для російської економіки й поки що триматиме ситуацію під контролем завдяки так званому «запасу міцності». А от привід для оптимізму може бути лише один – Росія може припинити або значно скоротити фінансування своєї оборонної промисловості, а також різних геополітичних проектів. Крім того, навіть за ситуації, якщо ціни на нафту знизяться менше 20 дол./бар., такий період, за підрахунками аналітиків, триватиме не більше 2 років, а ціни повернуться в коридор 50-60 доларів за барель. «Ціни на нафту є ключовим фактором для забезпечення економіки Росії. Бюджет 2015 року складений з розрахунку ціни на нафту вище 100 дол./бар., але зараз розглядається інший для Кремля варіант бюджету при ціні нафти 60 дол./бар. До того ж, ОПЕК краще знижуватиме ціну на нафту, ніж знизить її видобуток, тому тепер у Росії є два варіанти для виходу із кризи: скорочувати бюджетні витрати або нарощувати бюджетний дефіцит», – вважає економічний експерт Сергій Борисов.
Для такого часового проміжку Росії може вистачити свого «запасу міцності». Якщо говорити у геополітичному контексті, головною метою Заходу є створення умов для максимального використання економних запасів та «замороження» майбутніх агресивних намірів РФ щодо пострадянського простору. Натомість періоду у 2-3 роки має вистачити, щоб Україна, наприклад, зуміла подолати власні кризові явища в економіці, ще більше укріпити свою оборону та модернізувати армію.
Взагалі, падіння цін на нафту має більш ніж об’єктивне походження. Подібний тренд економісти передбачали ще 2 роки тому, коли помітною стала тенденція до сповільнення динаміки зростання найбільш зростаючої економіки світу – Китаю. Тож для зміни у політичних трендах Кремля зниження цін на нафту та санкцій буде недостатньо.
Гібридний контрнаступ ЄС та США
В економічному розрізі для Європи та США, як і для решти країн-імпортерів нафти, зниження ціни на сировину лише грає на руку. Однак на Заході дуже добре розуміють, що низькі ціни на нафту є лише одним із чинників, який змусить Росію відмовитися від своєї експансіоністської політики.
Тому діятимуть одразу на кілька фронтів. Адже протистояння на Донбасі, фінансування «ДНР/ЛНР», участь у військових діях в Сирії – це лише вершина айсбергу. Росія давно веде так звану «гібридну війну», застосовуючи як методи прямої пропаганди, так і фінансуючи масштабні PR-кампанії з відновлення позитивного іміджу в світових ЗМІ. Крім того, завдяки роботі спецслужб Кремль опосередковано впливає на політичне життя у більшості країн ЄС. Яскравий приклад – минулорічний випадок із Грецією, коли Кремль пропонував прем’єру Алексісу Ципрасу фінансову допомогу на тлі боргової кризи в обмін на політичну лояльність та економічні інтереси Росії на Балканах.
Саме тому вже в новому році Конгрес США доручив національній розвідці почати розслідування російського впливу на європейські політичні рухи. Передусім йдеться про праворадикальні рухи, які активізувалися в останні роки. Занепокоєння Заходу зрозуміле: на тлі навали біженців із Близького Сходу та інших нестабільних регіонів до ЄС, протистояння в суспільстві зростатиме, а це гарантує додаткову підтримку саме радикальним національним рухам. Можливо, саме це і є одним із основних ефектів, на який сподівався Кремль, розпочинаючи військові дії в Сирії.
Не планують в Москві відмовлятися й від своєї стратегії тиску на українську сторону в питанні надання особливого статусу тимчасово окупованим територіям Донбасу. Втім, на думку експертів, саме зниження ціни на нафту можуть згодом змусити російську владу значно обмежити або взагалі припинити фінансування не визнаних «ДНР/ЛНР». Так, за даними розслідування журналістів німецької газети Bild, на виплату пенсій і зарплат жителям тимчасово окупованих територій Донбасу РФ витрачає близько 1 млрд євро на рік. І це не беручи до уваги витрати на озброєння та боєприпаси для сепаратистів.
А поки нещодавно призначений представник Росії у Тристоронній контактній групі Борис Гризлов в одному зі своїх інтерв’ю знову підтвердив: РФ не планує згортати конфлікт на Донбасі, змушуючи українську сторону піти на поступки. Так, він заявив, що у конфлікту всього 2 сторони – це «Донбас і Київ». По-друге, Гризлов зауважив, що Росія й надалі підтримуватиме сепаратистські режими: «Росія весь час, поки триває конфлікт на південному сході України, докладає титанічних зусиль із порятунку та підтримки людей, що проживають в цьому рідному для них регіоні. Я впевнений, історія оцінить своєчасні та необхідні рішення, прийняті керівництвом Росії, що знайшли підтримку в нашому суспільстві та в підсумку знайшли розуміння в світі». Основним своїм завданням Борис Гризлов називає «розширення горизонту при пошуках компромісних та ефективних рішень» під час мирних перемовин у Мінську.
Кремль під час чергових мирних перемовин у Мінську тиснутиме до кінця, адже в ЄС також не збираються послаблювати чи знімати санкції з РФ. «Європа розуміє і погоджується з принципами, зазначеними в Мінських угодах, а їх не виконують. Тому санкції залишатимуться», – вважає президент Литви Даля Грібаускайте, висловивши сумніви, що Росія погодиться на будь-яку миротворчу діяльність на окупованих територіях Донбасу. І хоч Москва та ЄС не бачать альтернативи Мінським угодам, в Україні все частіше на урядовому та дипломатичному рівні лунають думки щодо їх неспроможності. Наприклад, питання щодо проведення виборів на тимчасово окупованих територіях, на думку міністра закордонних справ Павла Клімкіна, використовується під час перемовин у Мінську не з метою знаходження компромісів, а для затягування самого процесу переговорів. «Відсутня дієва дискусія про майбутні вибори, адже тут не йдеться про вибори. Йдеться про утримання російського Донбасу, про дестабілізацію на Донбасі та дестабілізацію всієї України», – наголосив міністр.
Наразі формат Мінських домовленостей не вигідний ані Росії, ані Україні, адже не вирішує тих цілей, які ставлять собі обидві сторони. Для України – це забезпечити мир на Донбасі та відновити суверенітет, для Росії – продовжити та поглибити подальшу дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні шляхом запровадження особливого статусу для Донецької та Луганської областей, прописаного в Конституції.
На початку 2016 року зниження ціни на нафту поки що дуже опосередковано впливатиме на геополітичну розстановку сил на пострадянському просторі. Скоріше світові ціни на нафту можна розглядати як один із суттєвих факторів ослаблення російської економіки та певне «відстермінування» для нових агресивних планів Кремля.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».