У п'ятницю, 16 липня, Верховна рада проголосувала за призначення народного депутата від «Слуги народу» Дениса Монастирського міністром внутрішніх справ. Пан Монастирський змінить на цій посаді Арсена Авакова, який подав у відставку 13 липня. Арсен Аваков встановив своєрідний рекорд, пробувши міністром більше семи років. Якою може бути його подальша доля?
Арсен Аваков був призначений міністром внутрішніх справ 27 лютого 2014 року, в грізні дні початку захоплення Криму і російської агресії на територію України. Відзначимо два моменти, які Аваков може записати собі в плюс і які важливі для нашої розповіді. Це відтворення Національної гвардії, в цьому процесі Арсен Аваков, як міністр внутрішніх справ, відіграв дуже важливу роль (Нацгвардія і підлеглі МВС добробати внесли істотний внесок в оборону країни від російських інтервентів). Крім того, багато в чому завдяки Арсену Авакову, був придушений сепаратистський заколот у Харкові, 8 квітня 2014 року.
Арсен Аваков, який зберігав свою посаду протягом 7 років, незважаючи на зміни президентів і прем'єр-міністрів, безумовно, є політичним важкоатлетом. Але всьому приходить кінець. Епоха Авакова закінчилася цього тижня: у вівторок 13 липня міністр подав у відставку, 15 липня Верховна рада цю відставку прийняла, а 16 липня парламент проголосував за призначення новим міністром внутрішніх справ народного депутата від «Слуги народу» Дениса Монастирського.
На особистості пана Монастирського зупинятися поки не будемо. Зосередимося на можливих причинах звільнення Арсена Авакова і на його ймовірному політичному майбутньому. За словами заступника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, піти у відставку Арсену Авакову запропонував президент Володимир Зеленський. Рішення, за словами Геращенка, було «виваженим», більш того, «у вузькому колі» нібито досить давно знали, що воно буде прийнято. Як зазначив Геращенко, зараз Аваков піде у відпустку, а потім «далі буде допомагати президенту в тому, щоб берегти Україну і посилювати її на всіх напрямках».
А тепер повернемося до ролі Авакова в ліквідації сепаратистського заколоту в Харкові. У ніч на 8 квітня 2014 року проросійські елементи спробували взяти під контроль Харківську обласну держадміністрацію (до слова, з 2005 до 2010 року Арсен Аваков очолював Харківську ОДА), проголосивши так звану «Харківську народну республіку». Фейкова «ХНР» протрималася кілька годин, після чого вінницький міліцейський спецназ ліквідував небезпечний заколот. Як пізніше пояснював сам Аваков, штурм ОДА тривав 17 хвилин і істотно протверезив росіян. «У Харкові знайшлися представники еліти, які взяли на себе відповідальність звільнити місто від нечисті», – зазначав тепер уже ексглава МВС.
Головним представником цієї еліти був покійний мер Харкова Геннадій Кернес. Як уже писало «Слово і діло», Кернес був проти виходу Харкова зі складу України. Значною мірою це і розв'язало руки силовикам.
Геннадій Кернес помер 17 грудня 2020 року в берлінській клініці «Шаріте», так і не зумівши перемогти ускладнення, пов'язані з коронавірусом. Після смерті Кернеса, в Харкові не залишилося кандидатів в мери, чий авторитет, міг би зупинити «пробудження російської весни». А таке пробудження цілком ймовірно, оскільки в Москві не відмовилися від агресивних планів щодо України, а Харків не втратив свого стратегічного значення. Це як і раніше близький до російського кордону промисловий центр з найважливішими для України підприємствами ОПК. Центральна влада в Києві занадто слабка для того, щоб утримувати свій вплив на периферії. Для цього потрібні надійні люди.
З вивільненням Авакова такі люди можуть з'явитися. Ставши мером Харкова, Аваков міг би заповнити небезпечний пробіл, що виник після смерті Кернеса. Звичайно, якщо домовленість з президентом про відставку дійсно була запланованою і полюбовною.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло»
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps