Про олігархічну складову Майдану

Думки про місце та роль українських олігархів у протистоянні мітингувальників з владою неодноразово змінювались протягом останніх місяців. Безсумнівно, що лідери української опозиції завжди співпрацювали в тісній кооперації з невдоволеним діями президента крилом Партії регіонів, і отримували фінансування від певних олігархічних кіл. Отож їхні дії завжди контролювалися та спрямовувалися закулісними ляльководами. Не став виключенням і Євромайдан.

З приходом до влади Віктор Янукович почав вибудовувати власну олігархічну групу, центром якої став старший син колишнього президента Олександр Янукович. Геніальними бізнес-ідеями Віктор Федорович, на жаль, не розкидався, а тому використовував для власного збагачення та збагачення так званої «Сім’ї» адміністративний ресурс. Це, в свою чергу, вилилося в поступову монополізацію влади людьми, лояльними до екс-президента. Після парламентських виборів 2012 року, коли до парламенту увійшла потужна опозиція, Віктор Янукович суттєво переформатував Кабінет Міністрів, усунувши звідти усіх непідконтрольних міністрів. Окрім декількох ставлеників Рината Ахметова (О. Вілкул, Ю. Бойко, Н. Королевська), в уряді залишися лише лояльні до екс-президента маріонетки. Ці події, напевно, лише посилили розкол в Партії регіонів на тих, хто згодний йти за президентом або не має іншої альтернативи та тих, хто прагне йому протистояти. «Не за щастя Олександра Вікторовича Януковича гнулися на полях політичних боїв стовпи ПР», - писала главред «Дзеркала тижня» Юлія Мостова в своїй статті «Perpetuum-peredelum» ще на початку 2012 року.

Чи хвилювало подібне розгортання подій «оплотів» української економіки в обличчі найбагатших олігархів? Не могло не хвилювати. Отож першою і найбільш популярною теорією появи Євромайдану стала організація змови певних олігархічних груп проти знахабнілого президента.

Найбільш цікавою особистістю в подіях Євромайдану був і залишається колишній глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін. Саме з його демаршем пов’язують початок проєвропейських виступів у Києві. Нагадаємо, що жінка Сергія Льовочкина Зінаїда Ліхачова з перших днів була присутня на тоді ще мирному Євромайдані. Група Льовочкіна - Фірташа - Хорошковського у Партії регіонів давно потрапила в немилість президента. Цілком ймовірно, що першопочатковою метою Льовочкіна – Фірташа було переформатування Кабміну з тим, аби повернути собі старі позиції.

Втім, 3 грудня, коли в парламенті відбувалось голосування за висловлення недовіри Кабміну, достатньої кількості голосів не знайшлося. Після першого розгону Євромайдану та звільнення з Адміністрації Президента Сергій Льовочкін зник. Жодних повідомлень стосовно того, де він перебуває та чим займається, в пресі не було.

Разом з тим, Дмитро Фірташ, хоча і демонстрував лояльність до колишнього президента у вигляді провладної позиції підконтрольного йому «Інтера», однак, в душі навряд чи був задоволений тими ж Сочинськими домовленостями Януковича-Путіна, які, очевидно, передбачали посунення позицій групи Фірташа у схемі постачання газу в Україну та включення до цієї  схеми «ВЕТЕКа» Сергія Курченка. Отже, мотиви простимулювати Майдан були.

Крім того, звернув на себе увагу той факт, що декілька днів тому за повідомленням Федерації роботодавців, Дмитро Фірташ у Лондоні провів зустріч з представниками місцевого МЗС, де піднімав питання економічної та політичної підтримки нової влади.

Інший видний «опозиціонер» з багатомільйонними статками Петро Порошенко свого демаршу проти президента не приховував. Під час осінніх торгівельних війн з Росією його підприємства страждали найбільше. Крім того, після парламентських виборів 2012 року його було усунуто з посади міністра економіки. За час Євромайдану, вдало позиціонуючи себе в медіа-просторі, Петро Олексійович стрімко підвищив свої рейтинги популярності серед населення. На сьогодні він має можливість претендувати на найголовніші посади в державі.

Суттєву роль в справі повалення Віктора Януковича зіграв ще один відомий олігарх – Ігор Коломойський. Його медіа-група на чолі із флагманом «1+1» з першого і до останнього дня в позитивному руслі висвітлювала події на Євромайдані. Відразу після втечі Віктора Януковича та активізації так званого «Українського фронту» в Харкові на чолі з мером Геннадієм Кернесом та губернатором Михайлом Добкіним Ігор Коломойський виступив з терміновою заявою під назвою «Сепаратизм не пройде!» щодо необхідності збереження цілісності України. "Україна ніколи не вела загарбницьких воєн, але і своєї землі ні п'яді віддасть. Пане Кернес, якщо ви починаєте грати долями мільйонів людей, ви можете дуже серйозно ускладнити свою і так непросту власну долю. Подумайте про це", - зазначив Коломойський.

Після цього у Кернеса та Добкіна різко відпало бажання очолювати будь-який фронт. На короткий термін вони покинули Україну. І навіть в цей короткий період Г.Кернес встиг побувати в Женеві. А в Женеві, як відомо, Ігор Коломойський власне і проживає. Та і історія з показовим поваленням пам’ятника Леніна саме у Дніпропетровську (а це мала батьківщина Коломойського) напередодні Харківського з’їзду, натякає на те, що без Ігоря Валерійовича тут могло не обійтися.

Рінат Ахметов зі своїми 30-ти депутатами в Партії регіонів, як видається, у всій ситуації був стороннім спостерігачем. Він не зрадив Віктора Януковича (чого коштують зриви голосування за відставку уряду та  повернення до Конституції 2004 року), однак і не сильно за нього боровся (напевно, відчував наближення краху президента). В розпал протистояння його СКМ виступила із заявою проти застосування насилля та за мирне врегулювання конфлікту. Напевно, цією заявою Рінат Леонідович себе про всяк випадок «відбілював». Після втечі Януковича знову ж таки СКМ виступила з новою заявою щодо підтримки демократичного курсу розвитку України, процвітання, посилення і т.д. Цією заявою Ахметов підтвердив, що готовий працювати в нових умовах і з новим опозиційним керівництвом  держави.

Насамкінець  маємо відзначити, що без активного протесту українського народу олігархи не могли б реалізувати своїх планів і саме простий народ виступив рушієм змін в країні, але люди з тугими гаманцями тонко відчули суспільні настрої та, очевидно, спробували використати їх у своїх інтересах.  Чи думали вони у листопаді, що все зайде так далеко? Навряд чи. Але цілі і засоби довелося коригувати вже по ходу протестів. В решті решт проміжний досягнутий результат мав би задовольнити і протестувальників, і тих, хто, імовірно, їх міг використати. І було б цікаво вивчати ці конспірологічні схеми, якби не одне суттєве АЛЕ – загибель десятків  наших співгромадян. Заради чого була сплачена така дорога ціна? Мабуть, скоро дізнаємося.