Можливість розгортання збройного конфлікту в Криму обговорюється давно і на всіх рівнях. У цій статті ми спробуємо провести теоретичний аналіз можливості розгортання військових дій у Криму та інших частинах України, якщо політики не зуміють знайти шляхів мирного вирішення суперечок, і спровокують до війни споріднені народи.
Кримський криза може спричинити застосування силового інструменту з багатьох причин. По-перше, росіяни добровільно не вийдуть з Криму, адже це стане суттєвим ударом по іміджу держави та влади, як серед росіян, так і в очах міжнародної спільноти. По-друге, світова спільнота не може допустити самовільного відторгнення Криму від України, адже це «відкриє» росіянам шлях до Придністров’я та Молдови, за якою починається територія Європейського Союзу. Тобто таким чином «розмивається» та сама буферна зона між Європою та Росією, яку так активно формували та підтримували ЄС та США останні десятиліття.
Анексія Криму остаточно дискредитує США, як гравця на міжнародній арені, що урівноважує розстановку сил та втримує світовий порядок. І справа не в тому, що світовий порядок змінюється, світ перестає бути двополярним, і на арену виходять нові сильні гравці, а в тому, що Європа – це традиційна сфера впливу США, тому підхід Росії впритул до кордонів ЄС є грубим підривом основ нового світопорядку, що зароджується в 21 столітті. Крім того, це створює прецедент грубого порушення міжнародного права, що може потягти за собою розгортання прикордонних конфліктів по всьому світі.
На жаль, стримуюча дія ядерного озброєння працює сьогодні проти інтересів української держави, адже наявність ядерної зброї у Росії стримує світове співтовариство проти застосування військового контингенту та інших активних дій в Україні, окрім погроз санкціями. Це, в свою чергу, може активізувати розгортання ядерного озброєння в інших країнах, як єдиного аргументу впливу та стримування агресії.
Отже, кримський конфлікт вперше з моменту завершення Холодної війни поставив світ на межу розгортання Третьої світової війни, коли боротьба за сфери впливу проходить не в «третіх країнах», а в себе вдома. Разом з тим, наразі українські війська мають утримуватися від відкритого збройного конфлікту з "зеленими чоловічками". Адже, в разі нападу на так звану «самооборону Криму», Росія оголосить Україні війну, і, очевидно, розгорне фронти на Півдні та Сході України.
Розглянемо головні вигоди та ризики, які несе за собою збройний конфлікт для України та Росії.
Росія. Вигоди:
1. Відвоювання втраченої в часи СРСР території.
2. Відтворення ідеї "русского мира", повернення до політики «збирання земель».
3. Підняття рейтингу влади всередині держави (з часу початку конфлікту в Криму рейтинг Володимира Путіна підскочив до двохрічного максимуму в 67,8% ).
4. Вихід до моря по більш широкому периметру та стратегічні порти, суттєве скорочення виходу до моря для України.
5. З’єднання Росії з Придністров’ям, яке традиційно було ізольоване. Можливість прямого впливу на соціально-політичну ситуацію в Молдові.
6. Захоплення стратегічних підприємств, в тому числі «Чорноморнафтогазу».
7. Контроль над шельфом Чорного моря (газові родовища).
8. Підняття цін на нафту та газ, чому сприяє розгортання збройного конфлікту.
9. Дестабілізація ситуації в Україні (відкриття можливості наступу на Схід та Південь України, зрив президентських виборів у травні, оголошення виборів нелегітимними у випадку, якщо жителі Криму не будуть брати в них участі).
Ризики:
1. Порушення економічних та політичних зв’язків, в першу чергу, з Європейським Союзом.
2. Скорочення експорту газу, як головного чинника стабільності економіки.
3. Введення персональних санкцій проти вищого керівництва держави.
4. Продовження падіння рубля та акцій російських компаній.
5. Витрати від утримання ще одного дотаційного регіону.
6. Витрати, пов’язані з необхідністю побудови нових комунікацій.
7. Втягування у затяжний військовий конфлікт (у випадку входження в Україну військ союзників)
8. Активізація терористичних сил всередині країни.
9. Активізація територіальних претензій до Росії на Далекому Сході (з боку Японії та Китаю).
10. Входження України до НАТО.
11. Міжнародна ізоляція.
Україна. Вигоди:
1. Посилення патріотичних настроїв в українському суспільстві; остаточне визначення того, хто ж насправді є загрозою української державності. Звідси - остаточна переорієнтація на тісне співробітництво з Заходом у військовій, політичній та економічній сферах (влада отримує ширшу підтримку для цього в суспільстві).
2. Отримання західної економічної допомоги у більших обсягах, ніж Росія пропонувала Віктору Януковичу, а також за більш прозорими схемами.
3. Можливість, нарешті, задуматися над енергетичною незалежністю (оплата російського газу по дійсно ринковій ціні, робота над енергозбереженням і т.д.).
4. Робота над зміцненням армії, економіки, промисловості - того, що не робилося останніх 20 років.
Але це можливо лише за умови дійсно відповідального підходу діючих політичних еліт України.
Ризики:
1. Росія здійснить «бліц криг», і міжнародна підтримка прийде запізно. Велика частина країни буде окупована.
2. Всі наслідки війни на власній землі: знищення стратегічних об’єктів, людські жертви, падіння економіки тощо.
3. Втягування в затяжний неконтрольований збройний конфлікт.
4. Активізація сепаратистських настроїв та колабораціонізм.
5. Дестабілізація ситуації, повалення влади, хаос та «сирійський варіант».
6. Втрата кримських портів, через які здійснюється торгівля.
7. Обмеження місць базування ЧФ України, якщо такий буде все ж розвиватися.
8. Перетворення по суті Азовського моря на внутрішнє море Росії. Через це - обмеження щодо проходу українськими суднами Керченської протоки (можливо, повне або ж непомірні збори). Відтак занепад Маріупольського порту - обмеження вивозу індустріальної продукції з східних регіонів України (Донецька область). Обмеження для укр.рибалок у Азовському морі.
9. Ризик застосування ядерної зброї проти України.
10. Повернення на політичне поле Віктора Януковича.
11. Втрата більшої частини території (поділ території на сфери впливу).
12. Перетворення на маріонеткову державу.
Як бачимо, вигоди від розгортання збройного конфлікту в Криму для України зовсім не покривають ті ризики, перед якими вона може постати.
Українському керівництву під пильним наглядом та допомогою світової спільноти вдалося зірвати плани Росії з миттєвого захоплення південно-східної частини країни: спочатку зірвався сепаратистський з’їзд в Харкові, а згодом зірвалось розгортання збройного протистояння з Криму на материкову частину України. Сьогоднішня бездіяльність стосовно окупованого російськими військами Криму пояснюється приблизно наступним чином:
«Поганий мир - краще «гарної війни». Війна відкидає країни в розвитку на десятиліття назад, війни - це психологічні травми поколінь, це тисячі жертв... Постійно питають: «що робить влада сьогодні»? Відповідаю: робить все, аби не допустити війни і людських жертв. Задіює всі безпрецедентні для світу механізми, аби зупинити агресора, аби вирішити ситуацію дипломатичними способами, без застосування зброї. І робить все, аби бути максимально готовими до оборони. Переговори та армійські маневри - справи не публічні, про них на 90% не говорять на ТБ. Про них можна судити лише з результату. Головний результат сьогодні: попри всі зусилля спровокувати конфлікт і розширити його значно далі за територію Криму, нам вдається уникати війни» - доводить заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар.
Безумовно, багатьом нашим співвітчизникам прикро за те, що наші військові у Криму змушені відсижуватися в облозі; за те, що держава не приймає рішучих дій щодо звільнення півосторва. Однак, як зауважують у Міноборони, усі інші варіанти, крім нинішнього, пов'язані з питанням, скільки крові ми готові пролити?
Отже, поки що в Криму доводиться миритися з існуючим статус-кво. Натомість, правоохоронним органам слід би більше приділити увагу неспокійним східним регіонам та якнайшвидше придушити тамтешні сепаратистські прояви задля уникнення можливості поширення російського впливу на цих територіях.
Загалом нинішня політична криза яскраво продемонструвала, що російське та західне керівництво виходять з різних передумов у здійсненні реальної політики. Це породжує тотальне нерозуміння західним керівництвом свого сьогоднішнього агресора та вчорашнього партнера. Так, кремлівські чиновники, в першу чергу сам Володимир Путін, виходять з принципу примату політики над економікою. Бажання відродження "русского мира", створення Євразійського Союзу і т.д. переважило над економічними ризиками, які тягне за собою агресивна поведінка. Американські та європейські політики, в свою чергу, виходять з принципу жорсткої раціональності. Європейці справді не хочуть псувати відносини з Москвою, адже живляться російським газом, і не можуть зрозуміти логіку Путіна, який ставить під загрозу свої стратегічні стосунки з ЄС заради неприбуткового та проблемного з багатьох точок зору Криму.
Для американців Крим та Україна в цілому – тест на стійкість. Досить принциповий. Дискредитована бездіяльністю в Сирії та Ірані, американська політика постала перед необхідністю проявити свою силу та авторитет, що стане для інших країн світу сигналом та показником дієздатності США, як міжнародного гравця, на роки вперед. Вихід України з-під однобокого російського впливу повністю відповідає віковічній ідеї американців зі створення в Європі окремих політико-економічних зон.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»