Неоднакові Майдани

Останні 22 роки українці перебувають в стані перманентних демократичних перетворень, і хто знає, як слід називати сучасне українське суспільство – перехідне, постперехідне, одвічно перехідне? Спалахи національної єдності, якої нам так не вистачає для завершення початих перетворень, вселяють надію на краще. Останні події в Україні довели – українці все ще вірять в краще.

Ентузіазм та запал, з яким люди знову вийшли на Майдан для відстоювання своїх переконань, інакше не пояснити. Символізм моменту полягає у тому, що саміт Східного партнерства у Вільнюсі, на якому очікувалось підписання Угоди про асоціацію з ЄС, припав на знаковий для українців кінець листопада. Саме в ці дні дев’ять років тому розпочинались події так званої Помаранчевої революції. Більше того, різкий поворот влади від ідеї підписання згаданої Угоди було оголошено в переддень святкування 9-ї річниці подій 2004 року.

Отож дежавю ситуації відчули всі, а ми вирішили порівняти два головних українських Майдани – 2004 та 2013 років.

Символіка та гасла. Будь-яким знаковим політичним подіям потрібна символіка, яка сприймається її учасниками на підсвідомому рівні. З перших днів Майдану-2013 постало питання, під якими прапорами виступатимуть мітингувальники? В результаті переговорів активістів з опозиційними політиками та оголошення заяви Юлії Тимошенко три опозиційні партії згорнули свій табір на Європейській площі та об’єдналися з мітингувальниками на Майдані Незалежності під прапорами Європейського Союзу.

Нинішнім подіям та мітингу за євроінтеграцію достатньо символіки ЄС та образу «Майдану», як символу єднання, прозахідних настроїв, протистояння владі тощо. В той же час, в 2004 році політтехнологам довелося попрацювати над абсолютно новою символікою та гаслами.

Крім того, активісти 2013 року виступили рішуче проти використання гасел щодо відставки уряду та оголошення дострокових виборів, в той час, як у 2004 році вимога відсторонення від влади діючого Президента Леоніда Кучми, уряду та формального переможця президентських виборів Віктора Януковича стала наріжним каменем протесту.

Організація. На Майдані 2004 року натовп людей стояв задовго до оголошення результатів другого туру виборів. Після оголошення перших результатів підрахунку голосів, де перемогу отримував Віктор Янукович, кількість мітингувальників стрімко зросла. Майдан-2004 був чітко організований, мав чотирьох головних «польових командирів» - Тараса Стецьківа, Миколу Томенка, Юрія Луценка та Володимира Філенка, які координували сотні тисяч мітингувальників.

Як заявляють самі організатори нинішнього Майдану 2013 року, мітинг був організований завдяки закликам в соціальних мережах. Принаймні ззовні нинішні протести виглядають більш спонтанними, що додає «чесності» ситуації. З іншого боку, така спонтанність не забезпечила масовості учасників, що була зафіксована в ході подій 2004 року.

Додамо, що під час помаранчевої революції важливу роль у координації й організації протестів зіграли мобільні телефони. В умовах контролю інформаційного простору з боку влади за допомогою смс-повідомлень вдалось зібрати велику кількість людей. В 2013 році, як вже було сказано, підняти людей на протестні акції допомогли соціальні Інтернет-мережі.

Висновок. За останні декілька днів українці рішуче і на весь світ заявили про свій євроінтеграційний вибір, а опозиційні політики встигли надавати нову порцію втішних і, водночас, дещо самовпевнених обіцянок: лідер ударівців Віталій Кличко заявив, що акція на Майдані не завершиться до позитивного вирішення питання підписання Угоди про асоціацію з ЄС, і Україна обов’язково буде в Європі. Народний депутат від партії «Батьківшина» Леся Оробець заявила, що опозиція ініціюватиме відставку уряду у випадку зриву підписання Угоди.

З однієї сторони, Майдан 2004 року застеріг громадян від надмірного ентузіазму, адже наслідки Помаранчевої революції розчарували багатьох її відданих активістів. З іншого боку, події 2004 року дали людям віру в те, що мітинги можуть кардинально змінювати хід історії держави.  Так чи інакше, за останні дев’ять років практика вирішення питань між владою і народом шляхом масового вуличного протесту тісно увійшла в суспільно-політичне життя країни.

За будь-якого розв’язку нинішніх подій хочеться сподіватись, що після завершення Майдану-2013 його учасники не будуть почувати себе ошуканими. Тенденції до змін, які породжують стихійні або організовані активістами акції, мали б закріплюватися і примножуватися політиками, які підтримують дані зміни. Водночас, саме вони залишаються слабкою ланкою процесу перетворень, адже залишаються більш схильними до комфортних і вигідних кулуарних рішень, ніж до польової та системної роботи в стилі політичного лідерства.

Демагогія і наміри у нас все ще підміняють дії і досягнення.