Ескалація

Вчергове за останній місяць ситуація в Києві змінилася з повільно затихаючої до гостро радикальної. Сутички на вулиці Грушевського після 9-го Віче на Майдані сягнули найвищої точки кривавості та насилля за весь період антиурядових протестів. Збройне протистояння не припинялося до глибокої ночі.

Соціальний конфлікт, що розгорнувся в Україні, «застряг» на стадії ескалації, і не рухається до жодного з можливих шляхів його вирішення. Загальновідомо, що в найгостріші моменти конфлікту, жодна зі сторін його не контролює в повній мірі, що робить ситуацію максимально загрозливою. Останні тижні продемонстрували як небажання влади йти на поступки, так і нездатність опозиції виконати свої революційні заяви.

Зокрема, опозиція не виконала свою головну задачу – блокування Верховної Ради та її рішень. Їй також не вдалося призупинити прийняття бюджету та внести до нього будь-яку власні поправки. Депутати від Партії регіонів, у свою чергу, проголосували закони з грубим порушення регламенту - на фото і відео зафіксовано, що голосували руками не більше 150 чоловік при необхідних 226 голосах. З таким же порушенням їх підписав спікер, який не витримав необхідних двох двох днів.

Раніше влада не виконала свої обіцянки не розганяти Майдан, не покарала жодного з можливих відповідальних за розгін Майдану посадових осіб, а згодом застосувала репресії до головних активістів протесту. Тим часом, опозиція провалилася у своїх спробах запропонувати адекватний план дій та пішла на перемовини з владою без виконання головних вимог мітингувальників.

Діалог

В розпал сутичок на Грушевського, коли опозиційному лідеру Віталію Кличку не вдалось зупинити рішуче налаштованих протестувальників, він від’їхав до резиденції Віктора Януковича. Через декілька годин стало відомо, що Президент запропонував провести переговори з опозицією.

Разом з тим, зрозуміло, що ситуація виходить з-під контролю опозиційних сил, адже сутички розпочалися попри їх заклики до мирного протесту. Це в черговий раз проявило глибокі протиріччя між активістами та опозицією: перші налаштовані на рішуче повалення влади, другі – на політичне урегулювання конфліктної ситуації шляхом взаємних поступок.

Непослідовність опозиції полягає в тому, що вона ставить на порядок денний питання, які мирним шляхом не вирішуються – відставка Президента, уряду, відновлення Конституції 2004 року. Непослідовність влади полягає в її негнучкості, згортанні громадянських прав замість здійснення певних поступок для виходу із складної ситуації. Разом з тим, підґрунтя для проведення діалогу відсутнє: по-перше, відсутні авторитетні перемовники від протестуючих мас, по-друге, вимоги протестувальників передбачають повну і негайну капітуляцію іншої сторони (владної верхівки), по-третє, влада своїми діями за останні місяці довела свою нездатність до поступок, чим спровокувала поглиблення конфліктної ситуації.

"Я йому повідомив, що одна з вимог для вирішення проблем – позачергові президентські вибори. Я озвучив це. Янукович такій пропозиції він не зрадів. … Також я чітко йому окреслив, що ціна питання – відставка уряду та Президента. Янукович зробив вигляд, що пропустив це повз вуха", - розповів Віталій Кличко про свою зустріч з Президентом.

«… ці перемовини - це виконання наших вимог», - зазначив про ситуацію Арсеній Яценюк.

Ці короткі коментарі яскраво демонструють, що ситуація зайшла у глухий кут: опозиційні лідери поставили на порядок денний перемовин питання, які інша сторона ніколи не погодиться розглядати. З іншої сторони, більш м’які поступки, цілком ймовірно, не задовольнять рішучих протестувальників, дії яких, так чи інакше, підтримали їх мирні колеги.

Крім того, радник Президента Ганна Герман повідомила, що в очолювану секретарем РНБО Андрієм Клюєвим "переговорну" групу увійшли радник Президента Андрій Портнов і міністр юстиції Олена Лукаш. Всі вищезазначені особи не викличуть ентузіазму у протестувальників.

Вихід

Існує декілька варіантів виходу із соціального конфлікту: руйнування ядра протесту і згасання конфлікту (однак в такому випадку можливе формування нового ядра і повторна ескалація); досягнення компромісу як результат переговорів (головне, щоб цей компроміс не був формальним та нікчемним, а став першим кроком реформації суспільства і влади); постійна ескалація конфлікту, що  супроводжується силовими діями, погромами, активізацією бойовиків та радикалізацією дій силових структур тощо.

Поки що Україна йде третім, найгіршим, шляхом, а діалог здається все більш примарним. Чітко прослідковується той факт, що опозиційні лідери не здатні бути лідерами народними. Вони продовжують мислити категоріями виключно своїх політичних інтересів та діяти шляхом кулуарних домовленостей як між собою, так і з владою. Продовжуємо констатувати відсутність у опозиції плану системних дій, політичної сміливості та волі справжніх державних перетворень.