Непослідовність та недостатній рівень виконання своїх обіцянок вплинули й на рейтинг Президента Петра Порошенка. Перший урожай електорального негативу, як і прогнозували експерти, довелося збирати на ниві проваленої обіцянки з продажу власних бізнес-активів. Скандал з офшорами, як би не виправдовувалася пропрезидентська команда, відчутно вплинув на рівень довіри до першої особи в державі.
Оскільки Україна стала на шлях європейських реформ (принаймні політики декларують саме такий напрямок, а суспільство намагається їм вірити), ігнорувати подібного штибу публічні скандали стає дедалі важче. З одного боку, це позитивний сигнал «дорослішання» громадянського суспільства, з іншого – тривожний індикатор відсутності справжніх реформ, на яких наголошував і сам Порошенко.
Яка реакція громадян різних країн ЄС на публікації щодо «офшоргейту» та причетності тамтешніх політиків до подібних корупційних діянь? Навіть якщо юридично все було зроблено правильно, для політиків першого ешелону в ЄС подібні викривальні матеріали – це прямий шлях на узбіччя електоральних рейтингів та квиток на політичне звалище.
Геращенко: разом з недоторканністю треба приймати закон про імпічментВР повинна терміново прийняти закон про імпічмент – Геращенко
Окрім сегменту соцмереж, в Україні в цілому мляво відреагували на скандал з офшорами Президента. З іншого боку, постає цілком логічне запитання: а що можуть зробити громадяни, щоб покарати Главу держави? Чи існує в українських реаліях бодай гіпотетичний інструмент для можливого позачергового висловлення недовіри Президенту? Так, існує, і про нього говорять давно: в усьому світі найменш уживаним, проте найбільш ефективним демократичним інструментом реакції на неправомірні дії Президента є ініціація процедури імпічменту.
Подібний план дій прописаний і в українській Конституції. Втім, ця процедура жодного разу не розглядалася навіть у якості можливого варіанту висловлення недовіри Главі держави. Вона є складною, а на питанні окремого закону щодо імпічменту політичні партії в основному лише піаряться. Зрозуміло, що Основний закон в Україні радше прописаний під сильну президентсько-парламентську республіку, коли в законний спосіб якось вплинути на дії Президента взагалі нереально.
Єдина можливість, яку мають українці, – сказати своє слово під час виборів. Президент – єдина посада в Україні, яка за всіма формальними ознаками має реальний статус недоторканності. Втім, чи так це погано в нинішніх реаліях? І чому Петро Порошенко не використовує тему імпічменту на власну користь – з метою показати свою «інакшість» та продемонструвати щирі наміри на проведення реформ у державі?
Лише революційним шляхом?
У статті 111 Конституції України прописаний механізм процедури імпічменту Президента. Втім, конституціоналісти з моменту ухвалення Основного закону наголошують на недосконалості цієї статті, згідно з якою дуже важко достроково відправити Главу держави у відставку. Навіть ініціювати сам процес – завдання майже нереальне.
Для початку процедури потрібно довести відповідні протиправні дії Президента. Згідно з Конституцією, підставами для цього можуть бути «вчинення ним державної зради або іншого злочину». Питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради, після чого створюється відповідна ТСК. Результати її розслідування розглядаються парламентом, після чого, знову ж таки, не менш ніж двома третинами від його конституційного складу, ухвалюється рішення про звинувачення Президента. І це ще не кінець: остаточне рішення про імпічмент ухвалюється Радою «не менш ніж трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним судом України та отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину».
Фактично, ініціювати таку складну процедуру майже неможливо. Імпічмент в інтерпретації українського законодавства неможливо застосувати навіть проти колишнього президента-втікача Віктора Януковича, хоча в його діях можна було б знайти ознаки державної зради.
А от «пропіарилися» на темі імпічменту всі без винятку політичні сили. Майже кожна програма політичних партій, які йшли на позачергові вибори до парламенту восени 2014 року, містить пункт про необхідність запровадження більш реальної процедури імпічменту.
Неодноразово обіцяв зробити все необхідне для цього й сам Петро Порошенко – навіть тоді, коли вже був обраний на посаду Глави держави. «Будь ласка, готуйте закон про порядок імпічменту, якщо такий потрібен, або інші речі щодо зміни Конституції, якщо такі потрібні», – заявив він під час засідання Національної ради реформ у лютому 2015 року. Президент неодноразово наголошував, що необхідність запровадження реальної процедури імпічменту – це своєрідний запобіжник від можливого революційного шляху зміни влади. Адже він сам був свідком подій Революції Гідності та добре бачив «з іншого боку барикад» усі помилки свого попередника.
А поки що в питанні внесення законодавчих змін найпослідовнішою виявилася фракція партії «Батьківщини», яка ще в листопаді 2014 року, відразу після дочасних виборів до ВР, зареєструвала законопроект №1097 «Про порядок імпічменту Президента України». Документ пройшов усі стадії опрацювання в комітетах і готовий до розгляду, втім, за 2 роки так і не був включений до порядку денного. Вочевидь, саме зараз, коли «Батьківщина» таки вийшла з коаліції та прирекла себе на опозиційну долю, подібний законопроект стане в нагоді Юлії Тимошенко та її соратникам.
Покарання безініціативних
Фракція «Батьківщини» – не єдина, хто може використати тезу про необхідність запровадження більш простої та реальної для втілення процедури імпічменту. В парламенті подібні ідеї вже висували нардепи з фракції «Радикальної партії Ляшка». Та й сам головний «радикал» у своїх промовах неодноразово застерігав Президента від непродуманих вчинків, які можуть вартувати йому посади.
«Порошенко будує диктатуру, Порошенко намагається встановити авторитарну владу шляхом погроз, шляхом залякувань, шляхом підкупів. Я попереджаю Порошенка: це – кримінальні дії, які тягнуть на процедуру імпічменту й відставку. Я вимагаю від українського парламенту ухвалити закон про імпічмент Президента, про тимчасові слідчі комісії, й почати процедуру імпічменту Президента Порошенка за вчинення ним злочинів у кабінеті президента», – із безапеляційною рішучістю з трибуни парламенту погрожував Олег Ляшко ще у вересні 2015 року, в розпал скандалу із затриманням одного зі своїх соратників – нардепа Ігоря Мосійчука.
Чим більше загострюватимуться відносини між парламентом та Президентом, тим більше лунатимуть із вуст депутатів ідеї щодо запровадження процедури імпічменту. Її можуть підтримати і у фракції «Самопомочі», і нардепи від «Опозиційного блоку», також знайдуться охочі помститися Президенту серед «народнофронтівців».
Чому в Україні досі не існує закону про імпічмент Президента? ЕкспертПолітичний експерт Володимир Цибулько розповів Слову і Ділу, чому ідея ухвалення закону про імпічмент Президента є нереалістичною.
Насправді, саме протягом останнього часу Петро Порошенко та його команда проґавили чудову можливість перебрати ініціативу до своїх рук. В апогей скандалу з офшорами Президент обрав неприпустиму стратегію поведінки, до якої вдавалися всі його попередники – пояснення його вчинкам почали давати радники, соратники, юристи, тоді як сам Глава держави вирішив взяти публічну паузу на кілька днів. Після Революції Гідності така модель взаємозв’язків є неефективною, її потрібно негайно змінювати. Звісно, якщо сам Петро Порошенко встиг зрозуміти на перший погляд таку просту зміну настроїв у суспільстві.
Власне, в Адміністрації Президента обрали неправильну комунікаційну стратегією, почавши пояснювати правомірність дій гаранта як власника великої корпорації. Тоді як перш за все постраждав імідж політика. Висновок можна зробити лише один: Президенту потрібно почати відкрито комунікувати із суспільством. І одним із сильних кроків у нейтралізації негативного публічного ефекту від скандалу з офшорами могла би бути власна законодавча ініціатива Петра Порошенка щодо внесення змін до процедури імпічменту. На жаль, цього зроблено не було.
У нинішнього очільника держави є ще 2 шанси змінити ситуацію на краще: це запровадження публічного обговорення кандидатури нового очільника ГПУ та ініціатива зі зміни складу ЦВК. Звичайно, фракція «БПП» мала б стати ініціатором змін до виборчого законодавства в частині запровадження пропорційної системи з відкритими списками.
В іншому разі, подібні помилки в майбутньому віщують ще більші репутаційні втрати для Глави держави. Тоді, аби втримати владу, доведеться звертатися до практики авторитарних лідерів, застосовуючи увесь інструментарій диктаторських методів управління державою.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»