Швеція, Фінляндія, Білорусь, Сербія, Австрія, Туреччина – ті країни, які дійсно можуть відправити свої сили на Донбас, але є нюанси. Щодо Білорусі побоювання марні.
Таку думку в коментарі «Слову і Ділу» висловив голова ради Всеукраїнського об'єднання «Союз учасників миротворчих операцій» Сергій Грабський, оцінюючи заяву Курта Волкера про те, що Швеція, Фінляндія, Австрія, Білорусь, Сербія та Туреччина можуть відправити миротворців на Донбас.
Експерт нагадав, що Білорусь неодноразово заявляла про готовність відправити контингент на Донбас, Лукашенко говорив про 15 тисяч.
«Однак є поняття сертифікації готовності. Білорусь може надати максимум одну роту. По-друге, є неписане правило ООН, згідно з яким держава, що має спільний кордон із державою, де відбувається конфлікт, як правило, не відправляє миротворців для того, щоб уникнути навіть потенційних звинувачень», – зазначив Грабський.
Складно уявити, наприклад, якою буде реакція, якщо Угорщина заявить про бажання ввести миротворців в Україну, додав він.
«Так само з Білоруссю», – уточнив експерт.
За його словами, щодо інших країн питань майже немає.
Миротворці ООН в Європі: куди відправляли й чого досягли?Ми вирішили відстежити, в які країни Європи вводилися миротворці ООН і як вони вплинули на результат конфлікту.
«По-перше, це країни, які входять до ЄС, але не входять до НАТО. По-друге, Швеція, Фінляндія, Австрія – країни, які мають величезний досвід у таких операціях. На території Фінляндії та Австрії є центри підготовки миротворчого персоналу та підрозділів», – констатував він.
Крім того, введення миротворців із цих країн передбачає розширення економічного співробітництва з ними. Це позитив, тому що слідом прийде австрійський і фінський бізнес, підкреслив фахівець.
Щодо Сербії, то нюанс у тому, наскільки сербські сили взагалі готові брати участь у якихось операціях.
«Чи має Сербія готові сертифіковані підрозділи, які можуть виконувати такі завдання?», – уточнив він.
Навіть якщо йдеться про країни, які, можливо, якось грають на руку РФ, потрібно розуміти, що є свої особливості управління місією, пояснив експерт.
«Тобто вплив майже виключенио. Проходить постійна ротація, змінюються командувачі, дислокація підрозділів. Навіть якщо взвод Сербії братиме участь, то це близько 200 осіб. На тлі 20 тисяч це не грає ролі. Їхня присутність радше політична, ніж фундаментальна», – акцентував він.
За його словами, питання миротворців реально активізувалося.
«У 2014 році питання навіть не розглядалося. Пізніше РФ запропонувала свій варіант. Але він не працює із середини минулого століття. Був приклад Кіпру. Ми маємо ще більш давній конфлікт між Індією й Пакистаном, де миротворці досі є, але навіть без потенційного шансу завершити конфлікт», – навів приклад фахівець.
«З огляду на величезну витратність цих операцій, звісно, міжнародне співтовариство не може допустити проведення операції в такому форматі. Миротворча операція проводитиметься за новими правилами, за єдиним стандартом. Приклади – Гаїті, Конго», – резюмував Сергій Грабський.
До яких країн Європи і з яким мандатом вводили миротворчі сили, як це допомогло закінченню конфлікта – на нашій інфографіці.
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»