Новини з ковідних фронтів надходять усе тривожніші. З найсвіжішого: коронавірус пробив захист Авакова, а всі ж розуміють, що у кого-кого, а у Арсена Борисовича захист завжди рівня люкс. Але дельта куражиться над людством найзухвалішим чином, а на підході вже варіант AY.4.2, який, кажуть, ще гірше. І він точно не останній. Надії на те, що пандемія під натиском масової вакцинації і колективного імунітету до зими піде на спад, поховані. Знову ми впритул підійшли до потреби жорсткого локдауну, і скільки їх ще буде попереду, не знає ніхто.
Історія з COVID-19 виходить ще більш затяжною, ніж стверджували найбільші песимісти, і все більш смертельною. Тільки за офіційною статистикою, людство втратило померлими п'ять мільйонів осіб. Україна – 63 тисячі (університет Гопкінса нарахував 67 тисяч), з яких сім з половиною тисяч за останній місяць. Вже і вакцини в повсюдному доступі, а цифри інфікованих і тих, хто гине вище, ніж коли не було чим робити цю процедуру.
Все це налаштовує на дуже сумний лад. З'ясувалися межі можливостей сучасної медицини і організації охорони здоров'я навіть в найрозвиненіших країнах, а нерозвинені зайвий жорстокий раз переконалися в своїй нерозвиненості і відчули її наслідки.
Політики взагалі виявилися «п’ятим колесом до воза» війни вірусу з людством, хоча, здавалося, саме в кризовій ситуації, коли на кону життя людей, держава і має включатися всією своєю міццю. Розгубленість політиків у найважливіший момент сильно додала недовіри до цієї братії, на яку і без того завжди дивляться з великою підозрою, сумніваючись в її суспільній користі. Зате диктатори в більшості виявилися дивно великодушні: відриваючи голови за найменші прояви волі, вони легко дозволяють підданим не морочитися масками і соціальною дистанцією.
«Будь-які нав'язані рішення обходяться досить легко. Відома фраза, що над законами думають сотні і тисячі людей, а над тим, як їх обійти, думають мільйони. І вони, як правило, виграють. Тому, мені здається, не нав'язувати потрібно, а потрібно переконувати, переконувати і доводити, що вакцинація краще, ніж хвороба», – удає ліберала Путін.
«Чому людей напружуємо? Чому підняли ґвалт на всю країну? Чому міліцію мобілізували на перевірки маскового режиму? Мацають всюди, навіть жінок не шкодуючи... Вам що, нема чим займатися? Ви чому закон порушуєте? Ви кому підігруєте?» – показово лютує Лукашенко. Добрі.
Сильно збентежили співвітчизники і однопланетники, що проявляють хто позамежну безпечність, хто приголомшливе невігластво. Зі свіжого: в Латвії анулювали ліцензію на мовлення російськомовного Першого Балтійського каналу, який поширював інформацію, що коронавірус не такий вже і заразний, та інфікуванню можна запобігти, якщо їсти оселедця.
Немов обжерлися оселедця, громадяни демонструють наплювацьке ставлення до себе і до тих, хто довкола. І навіть найбільш емпатичні за без малого два роки пандемії звикли до смертей навколо, вони стали фоновим атрибутом повсякденності. Хтось помер? Ну, не пощастило. Перехворів, не помер? Пощастило. Чи пощастить іншим разом? Та біс його знає. Либонь пронесе.
Відчуття того, що нашим життям керує випадок, стає повсюдним. Це гранично антигромадянське направлення розуму і світовідчуття, засновані на впевненості, що нічого змінити не можна, годі й намагатися. Суспільна апатія і без того накочувала на Україну. Ось тепер ці дві хвилі зустрілися і взаємно посилилися. Скільки ще смертей попереду – бозна. Важкі проблеми зі здоров'ям у громадянського суспільства. Україна, і не тільки вона, перетворюється на країну фаталістів.
Найкращі інфографіки від аналітиків «Слово і діло» щодня без зайвого тексту – у телеграм-каналі Pics&Maps
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA