У 2019 році українці продовжать фінансувати політичні партії, які подолали 5% виборчий бар’єр, з власної кишені. Це прямі наслідки дії закону «Про протидію політичній корупції», який передбачає державне фінансування партій. Закон був ухвалений восени 2015-го, й уже тоді під його реалізацію були закладено близько 390 мільйонів гривень у держбюджеті на наступний рік.
У 2017-му та 2018-му в держбюджеті на фінансування партій було виділено ще більше коштів. Все через формулу, закладену в законі, – 2% від розміру мінімальної зарплати множиться на загальну кількість виборців, які взяли участь у голосуванні. Тож якщо збільшується мінімальна зарплата (за два роки вона зросла до позначки до 3723 гривні, а в 2019 році зросте до показника у 4173 гривні), то збільшується й фінансування партій із держбюджету. Цього року партії сукупно отримали понад півмільярда гривень державних коштів на свій розвиток.
Багато це чи мало? Враховуючи те, що за кожну державну копійку партії звітують у НАЗК, така історія із запуском фінансування виглядає більш ніж демократично. Адже в подальшому список партій-претенденток на кошти з бюджету може змінитися, а інструмент державного фінансування на їх розвиток залишатиметься. Та чи все так однозначно в цьому питанні?
На що витрачаються кошти?
Громадські організації щороку підбивають підсумки й аналізують не лише витрати державних коштів політичними партіями, але й альтернативні джерела їх надходжень.
Чому в Україні не з’являються ідеологічні партії?Пропорційна система може дати різкі зміни й пришвидшити процес появи ідеологічних партій, вважає заступник голови ЦВК. Більше знають експерти.
Так, левова частка державних грошей витрачається на рекламно-агітаційну діяльність та на утримання осередків. Наприклад, партія «Батьківщина» витратила на рекламу президентської кампанії своєї лідерки Юлії Тимошенко «Новий курс» близько 100 мільйонів гривень. Радикальна партія Олега Ляшка, попри запевнення в небажанні співпрацювати з «ворожими телеканалами», близько 3 мільйонів гривень витратила на власну агітацію на каналах «112 Україна» та NewsOne.
Немало партії витрачали й на заробітну плату для працівників, оренду офісів та інші матеріальні витрати. Цікаво й те, що наразі державне фінансування отримують усі 6 парламентських партій – на початку дії закону в 2016 році «Опозиційний блок» відмовився від державних грошей на своє фінансування, втім, пізніше керівництво партії таки вирішило використовувати цей ресурс собі на користь. Загалом, у 2017-2018 роках ОБ отримав близько 100 мільйонів гривень державних грошей на розвиток своєї партійної структури.
Вражають й інші цікаві диспропорції. Як партія-переможець дострокових парламентських виборів у 2014 році найбільше фінансування з держбюджету отримує «Народний фронт» – загалом, за 2016-2018 роки партія отримала майже 300 мільйонів гривень. При цьому, попри наявність зовнішньої реклами, агітації на телебаченні та велику кількість друкованої продукції, за останні 2 роки партія так і не змогла переконати виборців у власних перевагах й нині не може вийти за межі 2% підтримки виборців. Вражає глибина падіння рейтингів: на виборах партія отримала 22,14% голосів виборців, посівши заслужене перше місце.
Коли відчуємо ефект?
У 2019-му, згідно з формулою, передбаченою законом, на державне фінансування партій виділено ще більше коштів – 565,6 мільйона гривень. 2019-й – останній рік, коли державне фінансування отримуватимуть лише ті партії, які подолали 5% виборчий бар’єр. Наразі таких партій 6 – усі вони представлені відповідними фракціями в парламенті.
Вибори-2019 коштуватимуть українцям 4,3 мільярда. На що підуть гроші?Проведення президентських виборів у 2019 році коштуватиме 2,355 мільярда, а парламентські вибори – 1,950 мільярда гривень.
Чому для деяких партій важливо отримувати держфінансування, розуміючи, що до наступної Верховної Ради вони можуть і не потрапити? Річ, знову ж таки, в законі. На наступних парламентських виборах партій, які отримають більш ніж 2% голосів виборців, матимуть можливість і надалі отримувати кошти на свій розвиток із державного бюджету.
Цілком прогнозовано, що на наступних парламентських виборах 2% можуть отримати чимало політичних партій. Загалом, за даними соціологічних опитувань, такий шанс матимуть близько 7-8 партій – ті, як не подолає 5% виборчого бар’єру, але вже точно отримає 2% прихильників. В такому разі видатки, які вони отримають із бюджету, зростуть, але їх доведеться розподіляти на всіх – і на парламентські, і на позапарламентські сили.
Саме в цьому аспекті й лунає найбільша критична маса зауважень з боку противників державного фінансування партій. Адже до наступного скликання парламенту величезні кошти розподіляються лише між шістьма учасниками. Після 2019 року їх може бути втричі більше.
Багато політиків вказують на те, що партіям і кандидатам у нардепи, які ще не були в парламенті, доводиться самотужки шукати фінансування на передвиборчу кампанію. Тоді як чинні парламентські партії, навіть не маючи відчутного фідбеку від виборців, витрачають десятки мільйонів гривень на рекламно-агітаційні кампанії. Це критичне зауваження є досить аргументованим. Як і той факт, що в 2018 році більшість партій, які отримували держфінансування, майже повністю утримували себе за рахунок бюджетних коштів.
Втім, як слушно зазначають прихильники ідеї державного фінансування партій, цей процес запускає прозорий механізм надходжень до партійних кас і звітування за витрачені гроші. Щоправда, експерти радять внести низку змін до закону, зокрема конкретизувавши напрямки можливих витрат партій. Наразі деякі пункти витрат носять недостатньо однозначний або узагальнений характер.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»