Російська опозиція, яка опинилася в особі найяскравіших представників за кордоном, а небагатьох окремих – за ґратами, уважно спостерігає за тим, що відбувається на фронтах України, і прикидає, що їй робити далі. Нині у Вільнюсі триває друга конференція Антивоєнного комітету Форуму вільної Росії, де йде спроба мозкового штурму.
Про беззубість російської опозиції ще до війни йшлося багато разів, і складно щось до сказаного додати. Власне, були б у неї зуби – і війни б ніякої не було, вона вбивчіше за будь-які аргументи показує, де опинилися супротивники Путіна, а де відома ним країна.
Дізнавшись про цей захід, я зробив собі закладку на YouTube-трансляцію, щоб глянути її, коли буде час, але перша реакція була, м'яко кажучи, скептичною. Ну який Антивоєнний комітет? Але коли випала вільна хвилина, і я тицьнув посередині трансляції, почув саме те, що збирався писати. Говорив Гаррі Каспаров.
Путін не сильно залежить від суспільної думки щодо війни, а народне повстання йому не загрожує – CNNПутін, хоч і стежить за рівнем своєї підтримки в Росії, але громадська думка навряд чи змусить його закінчити війну. Водночас він так зміцнив контроль над країною, що народне повстання йому не загрожує.
«Сьогодні принципово невірно говорити про те, що ми хочемо припинення війни. Припинення війни хоче і Макрон. Я думаю, що припинення війни хоче і Путін, можливо, на якихось своїх умовах. Ми хочемо остаточної перемоги України у цій війні, яка закінчиться із підняттям українського прапора у Севастополі. Жодні інші варіанти не можуть розглядатися і не повинні розглядатися. Тому що лише із визволенням Криму та Севастополя почнеться визволення Росії від путінського фашизму. Це абсолютна, на мій погляд, істина, і вона підтверджена всім цивілізованим світом, який допомагає Україні вирішити саме цю проблему. Наші надії пов'язані з тим, що розгромна військова поразка призведе до неминучих змін і всередині нашої країни».
Святі слова. Правда, коли я довільно потикав далі, вслухаючись у те, що говорили промовці, я не почув логічного продовження тези, озвученої Каспаровим.
Усі, хто бореться з Путіним та його режимом, всі, хто виступає на боці України, мають не вимагати припинення війни, це шкідлива дурість та незрілі фантазії. Всі ці люди, країни та організації повинні вступати у війну, у будь-яких можливих формах, щоб завдати путінській Росії поразки.
Російська опозиція може вести довгі сумні розмови про те, як нині не люблять росіян у цивілізованому світі і як на це реагувати, або ділитися прикладами того, як таки іноді продовжують любити, якщо не розмахувати на вулицях чужих міст триколором і називати Путіна словами харківських уболівальників. Напевно, такі розмови є неминучими. Але єдина дія, яка потрібна, щоб змінити майбутнє, це діяльне включення у війну. Найпростіший спосіб зняти всі питання до місця, яке громадянин Росії займає по відношенню до своєї країни, це надіти український піксель, взяти автомат і зайняти позицію поряд з українцями, білорусами, грузинами, громадянами десятків країн, які приїхали в Україну, щоб дати відсіч агресору.
Зараз в опозиційних колах популярна теза, що Путін, напавши на Україну, розв'язав війну і проти Росії, забираючи в неї майбутнє. Але потоку росіян до українського Іноземного легіону, щоб захистити своє майбутнє, не спостерігається, хоча дехто, звичайно, приїхав. Напевно, більшості супротивників путінського режиму здається, що вболівати за Україну в цій війні це вже великий громадянський подвиг. Вони бажають нам перемоги, які відважні молодці. А нам їхнє побажання до одного місця. Тільки гроші та багнети. Антивоєнний комітет російської опозиції має стати Військовим.
Леонід Швець, спеціально для «Слово та діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»